Розділ 20

Розділ 20

Сонце спішило сховатись за обрій вершин, які ледь виднілись через далеку відстань від туристів. Десь там, між ними і була їх головна ціль – озеро Синевір. До розбиття табору в якому, мала минути чергова туристична ніч, залишалось зовсім небагато часу. Дані вирішив зробити це раніше звичного, щоб бути готовим до будь якої зміни погоди, та і відпочинок після важкого дня і непростих пригод, теж говорив про відпочинок. Врешті решт не головне скільки вони пройдуть сьогодні головне, що вони запам’ятають і понесуть із собою далі. Дані ще декілька разів обережно озирався назад, чи випадково не виднівся ведмідь, який йшов по їхніх слідах, але там було чисто.

Він подумки промовив до Бога - "дякую" і продовжував думати, як же Бог все робить і все контролює, як же він цього не помічав раніше. Деколи людині потрібно вказати на щось і вона почне звертати увагу на те, що було явним і давно вже траплялось на її очі, але вона цього не розуміла, або просто не хотіла розуміти. Коли Дані дізнався про істину, яка полягала в Ісусі, він зрозумів багато чого, дехто йде до пізнання істини роками свого земного життя, а то і все життя, дізнавшись і відкривши її лише в кінці життя, або взагалі перед смертю. Але Дані вдалось пізнати її так швидко, завдяки Златі  і своїм новим друзям.

Те що Ісус вмер на хресті за нього і всіх людей, які топчуть нашу планету, стало неабияким подвигом для Дані. На скільки потріно було бути жертовним і сміливим, щоб померти за когось того, хто навіть не оцінить, не щоби подякувати і прийняти це у своє життя. Багато нових істин, які розповіли йому його друзі і в особливості Злата, були новими і незбагненими і якщо це було б раніше, Дані б точно не повірив у них, але зараз все по-іншому.

Він згадував як його мам відвідувала церкву до своєї смерті і як його сестричка теж дружила і ходила в табори, які проводили люди із церкви. Чому він згадав це саме зараз? Можливо Бог намагаєся щось йому розповісти і хоче йому щось сказати, адже все в нашому житті не є випадковим і Дані це вже ясно зрозумів тому йому хотілось дізнатись, що це за згадки такі і чому перед своєю смертю вони ходили до церкви?

Можливо вони живі можливо вони там з Богом, і є шанс їх зустріти у вічності про яку говорила Злата, тому він вирішив чекати нагоди поговорити зі своїм земним ангелом – Златою.

- Чому ти впевнений що буде гроза? - запитала Злата його тихенько.

- Я бачив квітку! – сказане Дані було схоже на байку.

- Яку квітку? – здивувалась Злата.

- Особливу квітку! - посміхнувся він.

- Що ж це за квітка така - особлива?

- Вона прекрасна! – знову посміхнувся Дані!

- І як же вона називається, ця прекрасна квітка?

- Злата!

- Ой! – щічки Злати одразу стали стали наповнюватись червоним відтінком. – Хіба таке можливо? – запитала вона відвернувши своє почервоніле обличчя.

- Вона найпрекрасніша! – повторив Дані, ще більше заводячи у почервоніння Златине обличчя.

- Та я не сама прекрасна квітка, якщо вже так вийшло! – намагалась хоч якось, відштовхнутись від компліменту Злата.

- Саме ти! – твердо стояв на своєму Дані!

- І Що сказала ця особлива квітка? – раптом втрутився Дем’ян.

- Вона не стала розмовляти, а лише сховалась гордо закривши своє обличчя, а це означає одне, що наближається гроза! – відповів Дані.

- Цікаві у вас квіти! – посміхнувся Дем’ян.

- Прекрасні! – додав Дані поглянувши на Злату, від чого та зніяковіла і опустила свої зелені очі.

- Навіть погоду передають!

- Вони її відчувають! – додав Дані.

- То де ми зупинимось? – проявив свою цікавість Дем’ян.

- Ось тут, саме тут ми і розставимо табір!

- Просто тут? – перепитав Дем’ян.

- Ти не довіряєш мені? – посміхнувся Дані вдивляючись в очі свого нового друга Дем’яна.

- На всі сто відсотків, я тобі довіряю! – без жодного сумніву відповів він.

- Дякую за довіру! – кивнув головою Дані.

- Чому саме тут? – поцікавилась Злата.

- Щоб бути подальше від лісу і високих дерев, що дозволить нам бути в безпеці коли прийде гроза! – пояснив він.

- Все правильно, блискавка влучає у високі точки і цілі, а ліс наповнений високими деревами, тому все чудово! - Дем’ян розкрив дії Дані.

- Саме так! – посміхнувся він.

- Ти найкращий провідник! – Злата ніжно торкнулась його передпліччя і по Дані пройшов тоненький струм.

- Намагаюсь ним бути! – лише тихо відповів він.

- У тебе прекрасно виходить! – тепер вже Злата робила йому комплімент.

- Дякую, що ти це цінуєш! – промовив він.

Вона ніжно посміхнулась у відповідь і скинула свого важкого туристичного рюкзака, просто перед собою даючи усім зрозуміти, що ночівля буде саме тут. Дані посміхнувся і оголосив про розбиття табору для ночівлі і зупинки саме тут, а ще попередив усіх про можливе наближення грози за годину, або вночі. Хоча про себе він знав, що вона буде, і у нього на це були свої вагомі причини, тому він сказав про це, намагаючись не налякати інших, а лише попередити про можливу негоду, до якої варто бути готовими.