V. День п'ятий: Розділ 22

V. День п'ятий

Розділ 22

Ніч була холодною, вперше така холодна з їхнього перебувпння в горах. Усе було мокрим, вологим і холодним, пронизливий вітер облизував тіла, але вогонь давав тепло стараючись нагріти усіх присутніх. Вже була десь друга година ночі, дехто вже висох і відправився до свого намету, щоб поринути до країни снів, а дехто лише збирався слідом за ними, досушуючи свої речі.

Злата залишалась біля Дані, не відступаючи від нього ні на крок, гріючи його замерзлі руки. Він спав, як сплять малі діти, його сон був таким мирним, що він був схожий на маля. Його спина була подерта гілками дерева, рани були несерйозні, але болісні, до всього він вдарився головою тому все, що зараз йому потоібно, це сон і відпочинок для відновлення.

Гілки вдерлись в його тіло трохи подерши його спину, але Злата перевязала усі рани в чому й допоміг Дем’ян, Вона з любов’ю попіклувалась про нього, головний страх лишився в минулому, там в тому самому лісі, біля того самого дерева. Думка, що вона може його втрати була жахливою, але Бог зберіг його життя і Злата була невимовно вдячна Своєму Батьку. Всі як один молились за Дані, обговорююючи негоду, яка ще кілька годин тому вирувала і панувала в горах, прийшовши майже нізвідки. Буря минула, залишивши за собою повалені дерева, кілька горючих пнів, спаленого намета, сирість, дощ і трохи постраждалого Дані.

- Ми назбирали дрова, а потім взялись за приготування вечері, і тут небо перемінилось і стало чорним! – розповідав Дем’ян.

- Як в справжніх фільмах про катастрофи! – доповнила розповідь Олександра.

- Як у фільмах жахів! - додала Каріна.

- Було дуже страшно! – знову додала Олександра.

- Я розгубився, адже Дані не було поруч, що ж робити вас немає, хотілось сховатись як страус, головою об землю лише б не бачити, як сяє небо блискавками і гримить грім! – ділився Дем’ян.

- Найстрашнішим було влучання блискавки в намет, а потім страшний змвук, який розривав усе навколо! – говорила Олександра.

- Почали падати дерева і ми не знали, що робити коли вже все більш-менш заспокоїлось, ми вирушили шукати вас! – додала знову Каріна.

- Було страшго, але найстрашніше було за вас, від невідомості де ви і що з вами! – закінчив Дем’ян.

- Було все так само, як ви і описуєте, але в лісі було мало сітла, ми не побачили блискавки і грому, а лише коли повіяв вітер і розчувся страшний звук грози, ми зрозуміли, що буря просто над нами, а ми далеко відійшли від табору у пошуках грибів і якось так вийшло.

- Я б обійшовся без грибної юшки! - похилив свою голову Дем’ян.

- Він врятував мені життя, я мала бути на його місці Дані, але він відкинув мене в сторону, а сам не встиг відскочити. Але слава Богу, що він впав біля старої колоди, яка захистила його прикривши від основного удару, єдине що великі крони його зачепили притиснувши до землі і подерли його спину!  

- Мабуть він сильно вдарився головою тому так міцно спить! – звернуа увагу на його сон Каріна.

- Все буде гаразд! - наголосив Дем’ян.

- Ми молимось за нього! – заспокола Злату Каріна.

- Якщо захочеш поспати розбуди мене і я заміню тебе, не соромся! – наголосила Олександра.

- Дякую дорога! - відповіла Злата.

Але в будь якому разі не була готова з кимось мінятись, щоб не залишити його на когось. А готовою вона була провести цілу ніч біля Дані і зустріти світанок також біля нього і з ним, і навіть, якщо треба усю вічність сидіти біля Дані, лише б не залишити його самого.

- Надобраніч сестричко! 

- Надобраніч дорогі, дякую вам!

- Якщо щось, ми поряд, не соромся!

- Гаразд! – Злата усміхнулась їм і направила сво зелені очі на Дані.

Вони відійшли по своїх вцілілих наметах, а Злата залишилась із Дані, зі своїм захисником і рятівником біля вогню. 

Сьогодні зорі не світили, сьогодні й так було вдосталь світла, тому зорі трохи перепочивали, лише вогонь освітлював цієї ночі табір. Злата ніжно гладила голову Дані, оберігаючи його сон своїми ніжними руками, на яких залишились подряпини. Адже саме ці руки, діставали його спасаючи з під великого дерева в голові не вкладається, що таке могло статися. Спочатку ледь не зірваний сам похід, то один провідник не зміг, а інший взагалі підвернув ногу на рівному місці, то зустріч з ведмедями, яка для всіх могла закінчитись трагічно. Потім гроза і падаючі дерева, одне з яких ледь не спричинило смерть. Це просто похід, просто шлях через гори, просто відпочинок, але скільки всього відбулось небезпечного, все так само як і у нашому житті.

“Коли я піду хоча б навіть долиною смертної темряви, то не буду боятися злого, бо Ти при мені, Твоє жезло й Твій посох вони мене втішать!”

(Біблія, книга Псалмів 22:4)

А може це перешкоди, але чому? Видно диявол не хоче, щоб вони вціліли, може через те, що вони місіонери і їх ціль блага звістка і любов, яку вони доносять до всіх куточків землі. Тому йому це не подобається, адже він противник Бога і людей, ми не подобаємось йому, він ладен нас знищити, адже Бог захищає нас і любить, даючи нам шанс повернутись до Себе і все робить для нас. Тому знаючи всю любов Творця до Свого творіння, диявол хоче зруйнувати це, щоб лишень зробити боляче Богові, щоб насолити Йому.