VI. День шостий: Розділ 27

VI. День шостий

Розділ 27

Зорі непомітно зникли з ранішнього неба разом із красенем місяцем, поступаючись місцем володарю дня - сонцю. Воно повідомляло про свій яскравий прихід на площині ранкового неба, світлом зі сходу, підіймаючись з поза гірських вершин. Теплі рожеві відтінки гріли очі і серце, день обіцяв бути теплим і гарячим. Останній день походу столичних туристів, один сонячний день до фінального акорду їхньої подорожі чарівними Карпатами, всього один день відділяв їх не просто від кінцевої цілі, а від результату, яким вони зможуть пишатись і згадувати усе своє життя. 

Всього раз пройшовшись по Карпатським горам ти запамятаєш їх назавжди, вони вміють знаходити підхід до кожного із людей і залишатись там назавжди. Вони одразу відчувають тебе, а ти починаєш відчувати їх, знайшовши ці тонкі дотики відчуття, ти назавжди залишаєшся прикутим до них. Гори вміють тримати в полоні, ні не в жахливому полоні, а в чарівному і мрійливому, тихому і блаженному, який заспокоює твою душу, насолоджуючи її миром.

Дані почувався краще, адже поряд була Злата, вони до глибокої ночі сиділи біля вогнища і розмовляли про все, що є у нашому світі і поза ним. Два серця потрапили в справжню казку любові, зустрівшись у високих горах. Хотілось би, щоб така казка продовжувалась, аж до самого кінця нашого земного життя.

- Доброго ранку квіточко! - промовив Дані, ще сонній Златі, яка сховалась у спальному мішку від ранішньої прохолоди.

- Доброго ранку провіднику! - відповіла вона на привіт Дані, позіхаючи як миле кошеня.

- Ти не замерзла? - запитав він у неї турботливо, підкидаючи дрова до вогнища, щоб приготувати чай.

- Хіба що трішки, але це пусте! - відповіла Злата.

- Чесно кажучи, було замало дров, а йти по них я не зміг, тому я намагався підтримувати вогонь так, щоб був стабільний жар, аж до самого ранку, тому переживав, щоб ти не замерзла!

- Усе прекрасно, навіть не звертай на це уваги! - посміхнулась вона.

- Та ні, я повинен звертати увагу на все, що відбувається у таборі і на тебе перш за все! - пояснив Він із щасливим обличчям.

- Дякую, що ти такий турботливий, це надзвичайно приємно! - висловила свою щиру подяку Злата.

- Сьогодні точно вже холодно не буде, день буде теплим! 

- Це ж чудово єдине, що він завершальний у нашій мандрівці цими чудовими горами! - слова Злати прозвучали як сумна недосказаність.

- Це правда, тиждень минув швидко, а здається зустрілись вчора і вирушили в мандрівку теж вчора! - додав Дані, простягнувши Златі гарячий чай.

- Я сумуватиму за цим чаєм і такими ж чудовими ранками! - Злата взяла чай у свої руки.

- А я сумуватиму за тобою, і за всіми вами! - промовив ледь чутно Дані!

- Так не хочеться розставатись, я навіть не хотіла про це думати, адже ти став таким близьким і таким рідним, але я розумію, що ці хвилини настануть! - з сумом говорила Злата.

- Це звавжди важко! 

- А ти не хочеш з нами? - запропонувала вона. 

- Знаєш квіточко, зараз коли я здобув Бога, мені мабуть варто налагодити свій внутрішній світ і своє серце для більшого розуміння Його особистості і налагодження стосунків із Ним. Коли я налагоджу повний зв'язок зі Своїм Творцем, тоді я і зможу відправитись із вами хоч на край світу, а зараз потрібно пізнати Його і виправити свої помилки минулого, щоб створити бажане майбутнє!

- Мене радує, що ти зрозумів свою потребу в Богові і продовжиш особисте знайомство з Ним! - раділа Злата усім сказаним Дані. - Але мені хочеться, щоб ти був поруч, тому що... тому що...

- Тому що ти більше ніж друг, "ти моє зелене серце!" - Дані завершив її слова своїми.

- Тому, що я відчула щось дивне, тепло і приємність які неможливо описати словами, вони наповнюють серце! - тихо мовила вона! 

- Справді? Я відчуваю те саме, наче ти частинка мене, якої мені так не вистачало усе своє життя! - зізнався він.

- Мені теж не вистачало тебе! Вірніше я навіть не знала, чого мені не вистачає, але зараз я знаю! - розчулилась Злата.

- Мені теж хочеться, щоб ти була порчу! - Дані присів ближче до Злати.

- Всього одна місія і я повернусь! 

- Всього одна місія і ти повернешся, а я чекатиму на тебе усім своїм серцем, бо саме відстань і час насправді випробовують справжні почуття! - промовив він.

- І життя, яке змушує жертвувати заради інших, через любов до них! - усміхнулась Злата своєю чарівною усмішкою, яка видавала її душу, що світилась світлом щастя.

-  І життя! - повторив за нею Дані, що означало повне розуміння одне одного.

Дані і Злата домовились раніше за слова, і розуміли одне одного без слів, що є насправді особливим проявом любові, справжньої не видуманої, а тієї що існує насправді і ходить між людьми, любові яку дає сам Бог, одного разу і назавжди. Поки всі туристи лише просинались від солодких лісових снів, що дарує повітря Карпат, вони двоє вже намалювали свою картину життя, яку хотілось бачити їм.