Розділ 32. ДЕМОКРАТІЯ

Розділ 32. ДЕМОКРАТІЯ

_________________________________________________________________

Управління, а точніше ефективне управління – це інструмент використання ресурсів для досягнення певної мети. Не має значення: сильна чи слабка держава, з великими ресурсами, чи їх немає, з великими покладами чи без них, з лісами, чи горами – тільки ефективне управління має вирішальний вплив на економічний стан і добробут населення.

Демократичний  устрій правління передбачає , перед усім, НАРОДОВЛАДДЯ. А це означає, що в цьому випадку  НАРОД є джерелом влади. НАРОД і тільки НАРОД має право формувати, контролювати і оцінювати владу – тобто , чиновників ,  найнятих НАРОДОМ  і за його рахунок , виконувати наперед визначені функції  по управлінню ДЕРЖАВОЮ.

Контракт між НАРОДОМ  і владою – або КОНСТИТУЦІЯ,  повинен бути основою  взаємо -відносин громадянина і чиновника, що представляє ДЕРЖАВУ  в органах влади.  Бюджет – тобто, доходи і витрати, заплановані на поточний рік , повинен забезпечити фінансування державного механізму.

Але, перед усім, для розуміння потрібно звернути увагу на структуру управління державою.  Як відомо, передбачені демократичні  противаги трьох  складових гілок влади: законодавча, виконавча, судова  і четверта (неофіційна) – ЗМІ.  Верховна Рада або Парламент створює Закони, уряд – їх виконує і (зверніть увагу!) – КОНТРОЛЮЄ ВИКОНАННЯ, а прокуратура і Суд – контролює законність і справедливість такого ВИКОНАННЯ.

Основні законодавчі правила суспільного життя в державі записані в Конституції. Все інше – то тільки уточнення і розкриття  Конституційних статей при незмінній їх сутності.

Контролюючі орган – прокуратура, повинна слідкувати за  дотриманням Законів і Конституції  всіма владними структурами.  Конституційний суд , відповідно,  контролює відповідність законодавчих норм  статтям конституції, яка має  вищу юридичну силу.

В залежності від типу демократичного устрою, а саме – парламентсько-президентська чи президентсько-парламентська, пріоритет першості і підконтрольності буде різний.  Але в обох випадках роль Президента незмінна – він є, перед усім, ГАРАНТОМ КОНСТИТУЦІЇ і представником Держави.

Президент, депутати, чиновники всіх рівнів складають присягу на вірність служіння  його роботодавцю – Народові.  Порушення присяги – це найбільший злочин перед Державою і НАРОДОМ.  Не дотримання  конституційних прав в країні означає, що ГАРАНТ не виконує свої функції і , відповідно, свою присягу. Чиновники , що судом визначені, як правопорушники адміністративного чи цивільного кодексу, повинні безвідмовно відповідати за це перед НАРОДОМ  і, як мінімум, бути звільнені за любе порушення закону.  Силові структури – поліція, СБУ, інші , повинні беззаперечно , як ніхто інший , виконувати свої функції  в частині дотримання законодавства.  Поліцейський не має право на помилку, між іншим, так , як і судді. За кожною помилкою стоїть СПРАВЕДЛИВІСТЬ І ДОВІРА. Але, по великому рахунку і є тою частиною Народу, котрий дозволив, профінансував і надав право отримувати зарплату чиновникам, надав право судити, карати і милувати. В цьому випадку мова не йде про злочинців і рецидивістів.  

Адміністративна вертикаль влади – є представницьким органом Президента і по великому рахунку така вертикаль не несе ніякого функціонального навантаження, якщо врахувати, що соціальні служби, пенсійний фонд, центри безробіття підпорядковуються уряду.

Уряд – це сформований на професійній основі високопрофесійний орган управлінців галузями народного господарства і соціального забезпечення населення , що представляє той же самий НАРОД, не залежності від  національності і мови розмовного спілкування. 

Служба президента  це представницька функція держави при парламентсько- президентській формі правління і більш НІЧОГО.   Але, борячись за владу, не маючи при цьому чітко визначений функцій, обов’язків і повноважень, Президент і його апарат  намагається пересилити інші  гілки влади,  в  особливості  Парламент. І тому, навіть при зміні форми демократичного устрою з президентського парламентсько-президентський на парламентсько-президентський – зберігаються на місцях нікому  не потрібні  високо-витратні  місцеві апарати представників Президента.    

     Яка їх роль?  Це не виконавчих орган і незаконодавчий орган... Тоді навіщо нормальній державі такі невиправдані витрати на цей апарат представництва? 

Якщо до цього добавити іще одну владну гілку – місцеві Ради, котрі як раз і створені  сто років назад з метою бути  основним  владним місцевим органом управління. Це формування місцевих бюджетів, звітність доходної і витратної її частини перед місцевими представниками. І це виправдано.  Місцеві депутати, як і сто років колись, збираються , як представники на місцевому рівні , на безоплатній основі і вирішують питання, що відносяться до їх компетенції.  Крім витрат на апарат місцевої ради – ніяких витрат для держави. І це  знову ж виправдано. В той час, як депутати державного рівня, отримуючи зарплату, як ж самі собі і визначили, сотнями і тисячами «штампують» Закони, в яких  важко розібратись професійному юристові, не говорячи уже про простого громадянина. Окрім того оці «народні» представники фактично втративши відчуття міри і поваги до свого роботодавця – Народу , формують проплачені замовлені законопроекти, заробляючи на цьому міліони за рахунок державного бюджету, маючи , при цьому іще особливий статус «НЕДОТОРКАНИХ».

Таким чином, поступово оці «представники народу» перетворились на його «кровососів» - паразитуючою кастою дармоїдів і казнокрадів, які не маючи, ніякої підтримки НАРОДУ, повинні понести відповідальність і бути зігнаними із своїх нагрітих парламентських місць, на які вони сідають, коли побажають.  Для них робота – не створювати Закони для свого Роботодавця – Народу, а нагло і безпардонно на всю країну перед екранами телевізорів обдирати як липку того, хто їх вибрав, хто дав їм владу і можливість  бути їх представниками. Ця каста НЕДОТОРКАНИХ ніщо інше, як паразити в тілі Держави. Маючи владу, створюючи Закони вони самі перші їх і порушують. Своєю поведінкою в залі парламенту вони зневажають весь Народ на весь світ. Їхня «робота» - це безцеремонний наглий плювок в лице своєму Роботодавцю – Народові.