Глава 2

- Арбайтен! Розумієш? Арбайтен! Ось що вони від нас хочуть. Не треба думати, мріяти, будувати плани на майбутнє. Бо в кінці року в тебе знову відберуть кохання, друзів і тебе самого. Під’єднають ці кляті дроти до голови і витягнуть звідти усе. Залишать тільки трудові навички. Нація рабів! Арбайтен!

Борода так рознервувався, що його бича шия і м’язисті груди вкрились червоними плямами. Він плюнув на землю, немов в обличчя цілому уряду. Потім подивився навкруги. Посеред хвойного лісу із землі повиростали дерев’яні дахи напівземлянок. Під дахами, метр заввишки, верхні частини будівель з маленькими віконечками. Зроблені зі зрубу оселі відсотків на сімдесят знаходились під землею.

Своє прізвисько Борода отримав не через зовнішній вигляд, бо всі дорослі чоловіки у таборі носили бороди. Коли живеш у лісі, голитися не практично. Також, за негласними правилами, це вважалось би образою для оточуючих. Адже рослинність на обличчі символізувала не лише зв'язок із природою, а і з минулим, якого жителі всієї країни були позбавлені. Тому носили бороди всі, але називали Бородою лише одного – ватажка зграї. Крім того, він був найсильнішим чоловіком у таборі і статуру мав відповідну.

- Добре, що ти до нас приєднався. Поки будуватимеш власне житло, можеш пожити в мене.

- Дякую, - відповів новенький – чоловік років тридцяти п’яти, чорнявий і засмаглий, схожий на цигана. – Знаєте, які у мене думки з цього приводу? Вони просто хочуть залишитись на своїх місцях. Наділили себе та свої сім’ї, внуків і правнуків, і всіх нащадків вічною владою, немов якісь середньовічні царі. Тільки люди із пам’яттю можуть керувати країною, і тільки собі вони залишили пам'ять. Замкнуте коло. І дуже зручне, не вважаєте?

- Небезпечні і правильні думки! Підтримую! Першого січня, після «обнулення», знову покажуть той документальний фільм: масові заворушення, різанина та стрілянина. Громадянська війна небувалих масштабів, зупинити яку можна тільки стерши людям пам'ять. Щоб забули про ненависть і про причини ненависті. Розкажуть, що роблять це для нашого ж добра.

- А восьмого квітня покажуть «Неймовірну історію Бенджаміна Баттона», - продовжив новенький, - а тридцять першого серпня - «Титанік». Дивитись культові фільми кожного дня немов в перший раз – оце так радість для народу.

- І твої спогади комусь продадуть, ще й грошей зароблять. А ти придбаєш чиїсь і будеш насолоджуватись, як паразит, що заліз до чужого мозку, – Борода на хвилину замовчав, а після паузи продовжив. - Підкинь, будь ласка, дрова у багаття. Скоро чоловіки повернуться з риболовлі, і жінки готуватимуть вечерю. Потім можеш занести до мене свої речі та трохи відпочити з дороги. До речі, Олексію, де ти підказку заховав?

Новенький вже почав зносити заздалегідь наколоті дрова з купи біля сараю до вогнища. Це йому не заважало розказувати свою історію.

- Під кришкою бойлера. Незадовго до обнулення я навмисне поставив туди пошкоджений тен.

- Перевіряючі приходили?

- Так. І нічого не знайшли. Після того ми з сім’єю пішли в лікарню і здали в утиль спогади. До мого паралізованого сусіда також завітала Служба разом з перевіряючими. Немічного діда і то не обминули.

- Він же розмовляти може, - зауважив Борода. – Якщо залишити йому спогади він стане небезпечним.

- А вранці ми прокинулись, я дружина і син. Дивимось один на одного і не знаємо, що робити – кричати від жаху чи обійняти один одного. Незнайомі люди, а розуміємо, що не чужі.

- Вам поталанило, бо ви любите один одного. Багато хто позбавлений такого щастя.

Олексій поклав дрова до багаття і витер сльози зовнішньою стороною долоні.

- На столі побачили документи: паспорти, свідоцтва про шлюб, про народження дитини. Потім на вулиці заволав гучномовець з наказом всім негайно ввімкнути телевізори. Там показували цілий день один і той же документальний фільм, так би мовити, вводили всіх в курс справи. Через декілька годин, оговтавшись від шоку, ми з сім’єю зрозуміли, що немає гарячої води. За документами я сантехнік. Трудові навички, як ви кажете, залишились. От і вирішив самотужки розібрати водонагрівач. А там під кришкою - листівка з координатами, яку ваші люди напередодні підкинули до поштової скриньки.

- І ти вирішив не ризикувати родиною, а спочатку прийти до нас сам. Перевірити, - продовжив Борода за новенького.

- Саме так. А ви не боїтесь, що одного разу листівка попаде не в ті руки?

- Боїмося. А що робити? Треба рятувати тих, хто бажає рятуватися. Принаймні за три роки ні люди зі Служби, ні інші зрадники не приходили. Бували такі, що просто не приживалися. Вони забирались геть і влаштовували власні табори. А за своїх людей я відповідаю особисто. В нас всі порядні, чесні та працьовиті. За сім’ю можеш не переживати. Облаштуєш житло і вези їх сюди. Тут є госпіталь, бібліотека, школа. В сина залишились знання?

Олексій посміхнувся та похитав головою.

- Все, що той розбишака схопив за попередні роки, пам’ятає. Але іноді навмисне прикидається, коли не бажає вчити уроки!

- Е-е, хитрюга, - і собі посміхнувся Борода, але через декілька секунд серйозно запитав. - Ти ж попередив своїх, щоб не вмикали телевізор? Від подарунків уряду треба триматися подалі. Телевізори і ті лотки для куль зі спогадами дуже небезпечні. Мене іноді вважають психом, але я впевнений, що таким чином за нами слідкують і, можливо, якось іще впливають на нашу свідомість.