Глава 7

Я ледве дочекався ранку. Необхідно знайти Марго та при зустрічі все розказати їй. Про наші стосунки, про вагітність і обіцянку, яку ми дали один одному. Що б між нами не трапилось, ми завжди будемо разом.

О пів на восьму я вже стояв біля школи, на випадок, якщо її клас черговий, або намічається якийсь факультатив, що більше ніж ймовірно для випускників. Було ніяково і чомусь соромно стовбичити біля парадного входу. Декілька разів до мне підходили молоді люди - думали, що я продаю заборонені товари. Напевно, вчора Аля у когось із таких підозрілих типів, як я, купила ті фільми, книги і музику.

Переминаючись з ноги на ногу, я подивлявся на вхідні двері школи, ніби когось чекав. Наприклад дружину, що повела нашу дитину до класу і ось-ось вже мала б з’явитися на шкільному подвір’ї. Якщо чесно, відчував себе маніяком. Але що поробиш? Тільки таким чином міг зустріти (чомусь прийшло на думку негарне слово - «вистежити») Марго. Іноді, аналізуючи ситуацію, просто не вкладалося в голові, що я мав стосунки з неповнолітньою, ще й зайшов так далеко.

Вже почали приходити перші школярі. В основному малеча. Їх за руку вели батьки, яким, мабуть, на восьму потрібно встигнути на роботу. Ранок видався прохолодним, чи може то від хвилювання мене бив озноб. Я побачив її здалека. Дівчина йшла сама і, здається, не поспішала. З деяким полегшенням видихнув. Та серце все одно билося частіше, ніж звичайно. Відчувалося солодке лоскотання у грудях, яке піднімалося до горла.

Коли Марго підійшла ближче, усвідомив, яка ж вона вродлива. Навіть краща, ніж в моїх видіннях. Русяве волосся трохи завивалося, біла блуза, коротка шкіряна куртка та чорна спідниця підкреслювали привабливу округлість її стегон та струнку талію. Привертали увагу чиста ніжна шкіра та гарні губи, до яких хотілося торкнутися своїми.

- Маргарита, - погукав я дівчину, тільки-но вона порівнялась зі мною.

Марго, занурена у свої роздуми, не одразу зрозуміла, хто до неї звертається. Озирнулась по сторонах, а коли зустрілась зі мною поглядом, здивовано підняла вгору брови.

- Ви до мене?

«Вона має щось відчути, - пронеслось в моїй голові. – Не може бути інакше».

- Так. Буквально на пару слів, - сказав я найнедбалішим тоном, на який тільки спромігся.

«Декілька дрібниць, нічого серйозного. Не бійся, бо я так не хочу тебе налякати».

Мабуть спрацювало, бо вона без вагань підійшла ближче.

- Ти мене пам’ятаєш?

- Ні, - сказала вона обережно.

«Що ти робиш?! Не треба було це питати. Так гарно почав, а тепер…»

Я зробив паузу, взяв себе в руки, видихнув і продовжив:

- Вибач, кажу як є. А ти роби свої висновки: божевільний я, чи ні. Тільки, будь ласка, дослухай до кінця.

Марго мовчала, але в її очах я не побачив тривоги. Швидше, навпаки, якусь зосередженість. Так, вона була готова уважно слухати. Мабуть, дівчині все ж стало цікаво, що я говоритиму далі.

- Почну спочатку. Я купив кулю спогадів. Там побачив тебе. І себе у дзеркалі. Тобто, виявилось, що спогади - мої власні… Розумієш? Це неймовірно! І в них була ти. Ми зустрічалися. В нас були стосунки. Ми кохали один одного.

- У вас неслаба фантазія, - посміхнулась дівчина. – В мене є хлопець. Він був і минулого року. Не питайте як, але ми з ним дізналися про це і дуже раділи.

- Цим хлопцем був я!

- Мені час до школи. Боюсь запізнитися.

- Зачекай! Ще секунду! Це ти повинна згадати!... – випалив я, коли дівчина вже встигла зробити півоберта убік школи.

Марго розвернулась до мене, закотила очі і похитала головою.

- Ну що там у вас?

- Ми танцювали в темряві біля твого під’їзду. Один навушник у тебе, другий у мене. Обіʹйми. Radiohead. “Karma Police”. Ти любиш цю пісню. Ти сама мені казала.

- В перший раз чую таку назву. Напевно, щось старе. Я ще тоді пішки під стіл ходила.

- Це не правда.

- Правда.

- І ти мала народити дитину, - було байдуже, що тепер вона дивилась на мене як на останнього психа.

- Не знаю, чому говорю вам такі подробиці, але я ще дівчинка, - Марго подивилась на мене і, передчуваючи наступне заперечення, різким тоном додала. – Можу принести довідку від гінеколога. Я цього літа проходила медогляд.

Засоромлений, я пішов на роботу. Наша перукарня відчинялась о дев’ятій. В мене було ще багато часу. Тому вирішив піти через парк, подихати свіжим повітрям та поринути в роздуми, розкласти, як то кажуть, ситуацію по полицях. Але ні до чого путнього не додумався. Лише раз-по-раз у пам’яті спливали деталі розмови з Марго. Її погляд стояв перед моїми очима. О, як же соромно… Одну річ посеред прогулянки я таки усвідомив: до 1 січня наступного року не слід з’являтися біля школи, якщо не хочу проблем із поліцією.

Настрій трохи покращився, коли я згадав, що в мене є друг. Під час перекуру я розказав Ігорю все. Навіть те, що дивився спогади без лотка та спеціального обладнання. Якщо вже бути божевільним, то на всі сто відсотків.