Згадай мене

Розділ 22

Рома

Вдається запевнити Діану, що слова Ані ніяк на мене не вплинули. Тільки от насправді все зовсім не так. Ще з того моменту, як розплющив очі у лікарні, в голові більше тисячі запитань і жодної відповіді. 

Коли побачив заплакані очі мами, зрозумів, що сталося щось жахливе. Я не пам'ятаю тієї аварії, наче хтось просто взяв і стер цей спогад у мене в голові. Коли ж мама все розповіла, до мене таки дійшло, що проблема є. Я пам'ятаю Захара, Аню і всіх, хто був з нами у кафе. Тільки ім'я Діана не викликає у мене жодних емоцій.

Мене дуже дивує те, що ця дівчина була моєю найкращою подругою. Зі слів мами, ми були нерозлучними. Напевно, саме тому я кинувся її рятувати, не задумуючись. Тільки от слухаючи маму, я не міг второпати, чому не пам'ятаю ту, якою, зі слів мами, найбільше дорожив? 

У мене ще були сподівання, що пам'ять про неї повернеться, коли побачу саму дівчину. Коли ж Діана прийшла, щоб мене провідати, я вдивлявся у її великі карі очі, копирсався у своїй пам'яті й навіть підключав власні відчуття. 

Нічого не відбулося, наче переді мною абсолютно чужа людина.

Мама запевняла мене, що пам'ять з часом повернеться і все налагодиться. Але я не покладав великих надій на її слова. А коли батько запропонував полетіти на лікування, погодився, не зволікаючи. Моє серце прагнуло цих змін, щоб перезапуститися вже по-новому. 

Лікування зайняло більше часу, ніж я планував. Перед відльотом мама дала мені фотокартку, де були зображені ми з Діаною. Щасливі такі й дійсно дуже близькі. Я не став її викидати. Поклав у кишеню рюкзака й носив з собою постійно. Не знаю, чому так робив. Сподівався, що пам'ять про неї швидше повернеться… 

Повернувшись у рідне місто, вирішив залишитися у батька. Я не забув того, що для своїх знайомих та одногрупників завжди був звичайним хлопцем. Та зараз мені хотілося змін, тому я без зволікань прийняв дорогий автомобіль, який подарував мені батько, і поїхав в університет. 

Хотілося стати на один рівень з тим самим Захаром. Я добре пам'ятаю цього хлопця, як і те, що він завжди ставив себе вище інших. Неприязнь до нього була настільки великою, наче ми з ним чогось не поділили. 

Коли я з'явився в аудиторії, одразу знайшов поглядом Діану. Мама розповіла мені, що ми навчаємося разом. Дівчина не приховувала свого здивування і виглядала трохи розгубленою. Здається, вона сподівалася, що я її згадаю, але цього не сталося.

Мене шалено дратувало те, що ми були близькими, але чомусь пам’ять вперто закриває від мене все, що між нами було. А може, це не пам’ять? Може, я сам не хочу згадувати? Можливо, не такі ми й близькі, як усі говорять? 

Наступні дні все якось надто швидко закручується. Аня не дає мені проходу, тому, щоб не сходити з розуму від думок, проводжу з нею час. Ця дівчина зовсім мені не подобається. Я знаю, що навіть до аварії у неї були спроби запросити мене на побачення. Я відмовляв і правильно робив. 

Та якщо до Ані я практично нічого не відчуваю, то з Діаною все навпаки. Мене дратує ця дівчина, і я роблю все, щоб зачепити її. Сам не розумію навіщо. Просто дивлячись у її очі, моє серце чомусь б'ється частіше, і це змушує знову копирсатися у пам’яті. В результаті я вкотре нічого не згадую і тільки дратуюся. 

А ще мене дратує Захар, котрий постійно поруч з Діаною. Я не можу зрозуміти, що це за відчуття такі, але коли бачу їх разом, хочеться натовкти йому пику. 

Все погане не закінчується на цій дівчині. Мій батько вирішує, що після того, як допоміг мені з реабілітацією, має право керувати моїм життям. Ми часто сваримося, і я не готовий йому поступатися. Навіть до мами повертаюся жити. І справа зовсім не в Діані й тому, що вона живе поруч. Я дійсно так думав у перший день, але з часом власна впевненість дала тріщину.

Здається, мене таки тягне до неї, і цей факт сильно вибиває ґрунт з-під ніг. Вона знає мене від “а” до “я”, навіть мої стосунки з батьком для неї не таємниця. 

У якийсь момент вирішую просто відпустити все й пливти за течією. Якщо між нами дійсно щось було, то я не буду пручатися. Не буду копирсатися у пам’яті й робити собі боляче. Я помітив один важливий факт: коли вона поруч, я щасливий.

Все змінюється того дня, коли я перемагаю у змаганнях. Підтримка Діани стає для мене шаленим стимулом, і я впевнений, що без неї було б важче. Ми їдемо в клуб, і я намагаюся триматися поруч з нею, але Аня не дає мені проходу. Здається, дарма я проводив з нею час. Дівчина не так все зрозуміла. 

Коли ж побачив, як Захар чіпляється до Діани, кинувся рятувати її, не замислюючись. Зав'язалася бійка, але це була найменша з моїх проблем. Коли ми сіли в автомобіль, мої емоції були на межі. Виявляється, я не готовий ділити цю дівчину з кимось іншим. Здається, мої почуття до неї були не тільки дружніми, а коли Діана пояснює все, мої здогадки тільки підтверджуються.

І хоча запитань після цього поцілунку менше не стало, я почуваюся щасливим, і це головне. Я хочу, щоб Діана постійно була поруч, хочу цілувати її, і не тільки це. Вона потрібна мені повністю, і це дивне бажання ніяк не зупинити. 

Коли приходить ідея навчити її плавати, навіть не уявляю, чим все це закінчиться. Дізнавшись, що Діана незаймана, почуваюся ніяково. Доводиться збавити оберти, тому що поруч з нею мені реально зносить дах.  

Спочатку не розумію, як таке взагалі можливо, адже дівчина зустрічалася з Захаром, а потім до мене доходить. Діана не кохала його, тому й не йшла далі. Виходить, у неї вже тоді були якісь почуття до мене. 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше