Зіграй мою наречену

Розділ 26. Надя.

 

Ще в дорозі на шляху до Києва я почала шукати житло. Інтернет, правда, працював не дуже добре. З моїм бюджетом я могла собі дозволити хіба що кімнатку в гуртожитку, може гостинку в квартирі.

Речей у мене було не надто багато, всього дві сумки... Одна величенька і друга поменше. Для початку обрала декілька варіантів гостинок біля метро.

На першому варіанті не стала заходити навіть до під’їзду. Будинок виглядав надто старим і під домом сиділи якісь п’яниці.

В другому навпаки зовні все було нормально, а всередині не кімната, а якесь звалище.

Коли їхала до третього варіанту, то вже порядком стомилася. Двері мені відчинила приємного вигляду бабуся років шістдесяти п’яти.

— О, ви напевно, Надя? — бабуся привітно усміхнулася і впустила мене всередину. — Мене звати Валентина Степанівна. Проходь, дитинко, подивись кімнату.

В передпокої було чистенько і це мене вже радувало. За розташуванням цей варіант був не найкращим, але все одно не таким вже й поганим...

— Дякую, приємно познайомитися, — я розулася і пішла за Валентиною Степанівною.

Кімнатка, в яку вона мене відвела, була зовсім крихітна. Тут був диванчик-книжка, старенька шафа, тумбочка і стіл зі стільцем та дзеркалом.

— І як тобі, Надюшо? Залишишся? — Валентина Степанівна уважно дивилася на мене і посміхалася.

Принаймні, тут не звалище і надворі п’яниць нема...

Я зітхнула.

Певно, за час проживання з Сергієм, я вже звикла до певного рівня комфорту. Розуміти це чомусь було не надто приємно. Привередливою стала... Ні.

Я озирнулася по сторонах і посміхнулася.

Все буде добре.

Я подивилася у вікно.

Мені відкрився вид на дерева на задньому дворі. Тут було чисто і тихо, а все інше... Над ним можна і попрацювати.

— Так, — я кивнула Валентині Степановні і простягнула їй гроші. — Це за перший місяць.

— Мені ще потрібен завдаток за останній, — раптом сказала вона. — Бо бувало вже в мене, коли квартиранти не попереджали про виїзд заздалегідь...

— Але... У мене нема зараз і за ще один місяць, — чесно кажучи, я навіть розгубилася.

Хоча не мала б... Бо ж в умовах об’яви щось таке дійсно було написано.

— Тоді можу запропонувати тобі заплатити за нього протягом наступних п’ятнадцяти днів, — сказала вона. — Це максимум, на який я можу піти. Я по суті живу на ці гроші, тож мені дуже важлива стабільність доходу...

— Добре, — я кивнула.

— Тоді домовились, — бабця знов миленько усміхнулася. — Розкладуй речі, а я приготую вітальну вечерю і заодно за нею розкажу що і як там у нас на кухні...

***

Перші два дні я так і не змогла знайти нічого хоч крапельку підходящого для мене. Однак за ці дні я знайшла мало не всі групи в фейсбуці, телеграмі та інстаграмі, які були присвячені кастингам.

Також за ці два дні я завантажила деякі свої роботи та шоуріл з візиткою на ютуб, а посилання на всі свої соцмережі поєднала в одному сайті-візитці.

І лише на третій день в інстаграмі я натрапила на підходящу пропозицію. Правда, це була не зовсім робота... Точніше, це була пропозиція на умовах TFP, де модель працює безкоштовно а оренда студії ділиться навпіл. Фотограф хотів зробити акторські снепи повнолітній акторці або актору.

Мені б це не завадило для мого портфоліо, тому я одразу написала тому фотографу.

Він одразу ж відповів. Сказав, що мій типаж, судячи за моїм інстаграмом, йому підходить. Але зауважив, що в моєму профілі стоїть місто «Харків».

Я пояснила йому, що саме сьогодні переїхала до Києва і ще не встигла змінити ці речі.

Одразу ж почала всюди змінювати Харків на Київ. Бо ж через таке можуть навіть анкету не розглянути! Я справжня дурепа...

З фотографом, його до речі звали Герман, ми вирішили зустрітися завтра. Він сказав, що якщо забронювати студію на денний час, то плата буде зовсім маленька. Я погодилася з ним...

Валентина Степанівна постійно слідкувала за мною. Боялася, що я так і не проплачу оренду далі... Все ж, я сиділа вдома і нікуди не ходила ці два дні. Але і розповідати бабусі про свою мету мені поки що теж не дуже хотілося... Скоріш за все вона лише посміється з такої наївної дівчини як я... Та й ще злякається, що так я їй точно не оплачу оренду далі. Тому треба було продумати, як не сидіти вдома і хоча б розіграти активну діяльність. Хоча... Був в мене ще один варіант. Можна б було вдати, що я працюю в інтернеті? Ні, я не хочу нікого обманювати... Поки що можу зробити вигляд, що шукаю роботу. Думаю, на перші дні цього буде достатньо. І чому зробити вигляд? Я ж дійсно її шукаю...

Я впораюся. Все вийде. Має вийти... Я знайду першу роботу і подзвоню мамі. Ми так давно не спілкувалися... Нарешті мені буде не соромно подзвонити їй...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше