Розділ 29. Сергій.

Всі наступні дні я був в піднесеному настрої.

Знати, що скоро в тебе буде союзник, якому можна повністю довіряти, було дуже приємно.

Навіть зараз, я працював з більшим бажанням і самовіддачею просто від того, що знав це.

Авжеж, за тиждень чи місяць зробити це все неможливо. Але за декілька місяців... Я зможу відкрити перший філіал.

Але спочатку я мушу підготувати всі документи, щоб показати їх батькові. Бізнес-план і прорахунки — все має бути на вищому рівні.

Шкода, що Аріна працює не на мене ще цілих два тижні. Роботи буде дуже багато і її допомога мені б не завадила.

Багато думав про Надю. Хотілося поговорити з нею, але ж вона напевно знов не буде брати слухавку... Хоча б номер не змінила, і то добре.

Я взяв до рук телефон і вирішив написати їй повідомлення.

До цього чомусь так і не наважувався це зробити.

Але ж вона залишила мені листа, тож я маю право написати їй...

А раптом вона скаже не писати їй? Або взагалі проігнорує?

Я зітхнув.

Веду себе просто як якийсь школяр. І відчуваю себе так само. Дитина дитиною.

Я заблокував мобільний і поклав його до кишені.

Треба зосередитися на роботі.

***

— Сергію, а де Надя? Чому ти приїхав без неї? — здивувалася мати.

Так, більше я не міг відтягувати момент традиційного «гостювання» у батьків.

За столом знов були Катя і Андрій, батько і мати. Ну і я, але без Наді.

— Надя зараз в Києві. Вона шукає для себе нові можливості як акторка, — чесно сказав я.

— Ви розійшлися? — вклинився в розмову брат.

— Ні, ми не розійшлися, — мій голос все ще був спокійним, однак мене починала злити ця розмова.

— Київ — таке красиве місто, — мрійливо сказала Катя. — Думаю, Наді там добре, там дійсно купа різних можливостей.

— А ще — багатих хлопців, — додав Андрій, усміхнувшись. — Жарт, це просто жарт, — одразу виправив він самого себе.

Я вже стиснув долоні в кулаки.

Які ще хлопці? Надя б ніколи... Я впевнений, що вона все ще кохає мене. Вона б ніколи не зацікавилася якимись там багатими хлопцями.

Я хотів вже почати суперечку з братом, коли за Надю вступилася мама.

— Андрію, Надя зовсім не така, — сказала вона. — Надя дуже порядна і чесна дівчина. Негарно, що ти таке на неї кажеш. Тим паче, за її спиною.

— Пробачте, — він продовжував усміхатися. — Але це дійсно був жарт.

— Ще раз скажеш про неї щось подібне і я це так просто не залишу, — сказав я, дивлячись йому прямо в очі.

— Андрію, Сергію, ану замовкли обидва, — подав голос батько. — І щоб я більше не чув ніяких розбірок за столом.

Подальша вечеря пройшла майже в повній тиші. Як би я не хоітв не думати про все, що казала ця парочка, все одно з голови не лізли образи Наді з кимось іншим поруч.

Ні, я не думав про всяких багатіїв — Надю цим не купити, я точно знаю. А от людина творча, з її сфери, яка на відміну від мене, буде розбиратися в усіх тонкощах, підтримувати її, може давати поради. Така людина точно могла б її зацікавити.

І якщо врахувати те, що вона поїхала до Києва шукати роботу, то стикатися вона в основному буде саме з такими людьми.

Раптом хтось з них буде підтримувати її краще за мене?...

З врахуванням того, що вона так і не відповіла на моє повідомлення, такий варіант розвитку подій теж не можна відхиляти.

Але ж вона не обіцяла мені нічого, ми навіть не були разом. Вона не приймала мої зізнання всерйоз.

Мені треба поквапитися, я це відчуваю. Я хочу, щоб вже цей Новий рік ми з нею святкували разом, як пара. І я зроблю все заради цього. Надь, будь ласка, почекай ще трохи. Ти ж кохала мене всі ці роки і якийсь місяць окремо вже нічого не змінить...

***

— Привіт, не пізно подзвонила? — почув я тихий голос Арини в слухавці. — Не хотілось би, щоб твоя дівчина чи подружка приревнувала.

— Ні, все нормально, я зараз вдома сам, — я зітхнув.

— Але подружка в тебе таки є? — злегка здивовано перепитала вона.

— Так, — не знаю навіщо я ще й кивнув, хоч Аріна мене і не бачила.

— О, зрозуміло, — я чув, що вона посміхається. — Я чого дзвоню... Я домовилася з начальницею, вже передала всі справи, тож можу виходити хоч з понеділка. Єдине, мені сина треба з садка до сьомої забирати, з цим не буде проблем?

— Авжеж, я буду відпускати тебе о шостій, — я усміхнувся. — Діти — це важливо. Приходь в понеділок на дев’яту, ми тебе одразу оформимо.

— Добре, домовились, — я знов буквально почув її посмішку. — Тоді до понеділка.

— До понеділка, Аріно.

Я відключив виклик і продовжував усміхатись.