Розділ 1

Його погляд був надто пильним, а я зі всіх сил старалась не дивитися в його сторону. Дівчата вже встигли відверто обговорити те, як сильно змінився Даня і вже розробляли план по його звабленню. На щастя, урочиста лінійка завершилась і нас чекала розмова з класним керівником. Ми зайшли в клас і розсілися по своїх партах. Я, як завжди, сиділа на третій парті біля вікна поруч з Анею. Я все виглядала, коли до класу зайде Даня, але він не поспішав. Через деякий час він все ж з'явився, але разом з Оленою Вікторівною.
— Доброго дня, учні!— з посмішкою сказала наша вчителька географії, а також класний керівник.
— Добрий день!— відповіли ми.
— В нашому класі з'явилося поповнення. Данилка ви всі дуже добре знаєте і пам'ятаєте. Тож можете радіти поверненню старого нового друга. 
— Насправді я дуже радий, що повернувся.— відповів хлопець і подивився на мене.— Я дуже добре пам'ятаю свій останній день в цій школі.
— Добре, Данилку. Ти тоді сідай, а ми обговоримо з вами організаційні питання. 
Хлопець пройшовся поглядом по всьому класу і попрямував прямо в мою сторону. Він вирішив сісти ззаду мене поряд з Віталіком. Вони ще тоді були найкращими друзями, тому не дивно, що хлопці знову ними стали. Відчуття його близькості навіювало якийсь страх та хвилювання і це було дуже дивно. Раніше у мені ніколи такого не було. 
Олена Вікторівна розповідала щось про уроки та майбутню здачу ЗНО, але я навіть не слухала її. Всі мої думки поверталися до його погляду. «Я дуже добре запам'ятав свій останній день в школі.» Так, я зруйнувала його йому, осоромила  перед однокласниками, але ж звідки я могла знати, що довгих п'ять років ми навіть не будемо бачитися? 
Нарешті це все завершилося і ми почали збиратися, щоб розійтися по домах.
— Чекайте всі!— голосно сказала наша староста Ангеліна. — Давайте зробимо загальну фотографію.
Я подивилася на Аню і закотила очі. Ангеліна помішана на своєму Інстаграмі, але всі слухняно встали біля дошки. 
— Абраменко, тобі запрошення треба?— роздратовано сказала вона. 
— Вже йду!— відповіла я і стала біля Юлі. 
— Дівчата стають ззаду, а хлопці присідають спереду. Даня, ти сідаєш посередині, бо ти у нас новенький, а я буду ззаду тебе.— почала командувати Ангеліна. — Ну що, готові? 
Ми зробили декілька загальних фотографій, а також селфі. Нарешті дівчина відчепилася від всіх і почала довбити мозок Дані своїми запитаннями. Вона відверто фліртувала з ним, а він лише відводив погляд.
Ми з Анею завжди йшли додому разом, тому що жили по сусідству. Вона вирішила ще сходити до класу свого молодшого братика ,а я чекала її в коридорі біля входу в їдальню. Молодші класи знаходилися на першому поверсі, а старші на другому. Я стояла в пустому коридорі та чекала на подругу, як раптом почула чиїсь кроки. Повільно обернувшись, я побачила Даню, який направляється в мою сторону. 
— Кіро, невже це ти? Так змінилася.— заговорив хлопець і почав мене відверто розглядувати. 
— Даня, давно не бачились!— відповіла я і натягнуто посміхнулась.
— Ех, шкода, що ми з тобою так погано попрощалися.— сказав він і сперся на стіну.
— Ти про що?— спитала я і зробила вигляд, що не пам'ятаю.
— Ой, не прикидайся! Я знаю, що ти дуже добре пам'ятаєш, як тоді мене вдарила. 
— А! Дійсно, було таке. Але все вже в минулому, то може і забудемо про це. — запропонувала я. 
— Я ніколи не забуду, як ти зруйнувала мій останній день в цій школі.— злісно сказав Даня і підійшов ближче до мене. 
— Звідки я могла про це знати?— здивовано спитала я.— Та і взагалі ти мене ображав, от я і не витримала! Я ж не навмисно. 
— А я знав.— просто мовив хлопець і зробив ще декілька кроків у мою сторону. 
— Що?— здивувалась я і зробила крок назад. Він підійшов ще ближче, а я зустрілася своєю спиною з холодною стіною. 
— Я знав, що це мій останні день в цій школі.
— Якщо ти про це знав, тоді чому все одно ображав мене якимись тупими прізвиськами?— спитала я і нахмурилась. 
— А ти подумай!— сказав Даня і я подивилась йому в очі.
Серце почало шалено битися і я важко ковтнула. Він був до чортиків симпатичним і мені навіть захотілося його поцілувати. Вперше в житті. 
— Не розумію до чого ти ведеш?— мовила я і подивилась кудись вбік, лиш би не в його очі. 
— Мені просто хотілося, щоб ти звернула на мене увагу.— відповів він.
— Н-н-навіщо?— схвильовано спитала я. 
— Тому що ти мені подобалась, а іншого способу придумати я не зміг. — сказав Даня, а я застигла з виразом шоку на обличчі.
— Я-я подобалась тобі?— сумніваючись перепитала я.
— Так, а потім ти мене вдарила, осоромила перед хлопцями і зруйнувала такий важливий для мене день. Я хотів зізнатися тобі після уроків і попрощатися, а ти зробила так, що я зненавидів тебе. 
— Я не спеціально тебе вдарила. Це просто так вийшло. Ти ж сам мене спровокував! Послухай, давай забудемо про це. — почала виправдовуватись я. — Мир?
— Невже ти справді думаєш, що все буде так просто? Ти навіть пробачення не попросила!
— Я ніколи ні перед ким не вибачаюсь!— вперто сказала я.
— Знаю!— відповів хлопець. — Тому про ніяке примирення не може бути й мови!
— Дань, ну ти ж не серйозно? Нам було по одинадцять років! Ми були дітьми!— зауважила я.
— Це ти була дитиною, а комусь довелось значно раніше подорослішати. — сказав хлопець і гірко посміхнувся. 
— Чому ти повернувся?— спитала я.
— Обставини змінилися і я був змушений. — відповів він.— Але однією з основних причин мого повернення була ти. 
Даня кинув на мене останній погляд і пішов геть. Я дивилася йому вслід і не могла нічого зрозуміти. Спочатку він зізнався,що я йому подобалась. Потім сказав, що ненавидить мене, а тепер, що я була основною причиною його повернення. Чорт, він заплутав мене повністю!
Аня нарешті з'явилася і ми пішли додому. Вона сказала, що сьогодні ввечері буде вечірка в честь першого дня в якості випускників. Звісно, я дуже хотіла піти, але після зустрічі з Данилом сумнівалася. Аня все ж мене вмовила і всю дорогу радилась зі мною у виборі свого наряду. Я давно знала, що їй подобається Віталік. Схоже, вона вирішила цього року нарешті діяти. 
Я прийшла додому і побачила, що всі вже зібралися на кухні. Здається, що чекали тільки мене. Я побачила тата, Дану та Влада. 
— Ох, з'явилась наша випускниця!— голосно сказав батько. 
— Вітаємо тебе з початком року!— мовила Дана і передала мені якийсь пакунок. 
— Дякую!— щиро відповіла я .— Ви вирішили зробити святкування в честь початку навчального року?
— Ага. — відповіла сестра і усміхнулась. — Ти вже нарешті стала дорослою, ну майже.
— Мами нема?— засмучено спитала я.
— Ні. Вона передала, щоб я запросила тебе завтра до нас.— сказала мені Дана, а просто кивнула ледь стримуючи сльози. 
Ми сиділи за великим столом і намагалися робити вигляд, що ми велика і дружня сім'я. Шкода, що реальність була значно гіршою. 
Я повідомила татові, що йду на вечірку, а він сказав, щоб я до дванадцятої повернулась додому. Дану він ніколи не контролював і не обмежував в часі. Значить, не довіряє мені, думає, що я можу щось вчудити. Якби ж була мама, то може б договорилася з ним.
Я вдягнула темно-зелену коротку сукню з відкритими плечами і нашитими блискітками. Хоч я і поводилась, як пацанка, але дуже любила гарно одягатися. Волосся залишила розпущеним, а губи намалювала темною помадою. Взувши туфлі на високих підборах, я вийшла з будинку. Аня вже чекала на мене.
— Бувай, Блум!— сказала я своїй собачці та надіслала їй повітряний поцілунок. 
Після того, як Дана знайшла цю собаку, вона стала найвірнішими другом для мене. Тільки Блум знає про всі мої переживання. 
— Вав!— вражено скрикнула Аня і оглянула мене з голови до ніг.— Я думала, що це я сьогодні буду всіх зваблювати, а ти вирішила навіть мене перевершити. 
— Так-так.— усміхаючись сказала я.— Дивись, а то ще твій Віталік в мене закохається. 
— Сплюнь три рази!— сердито мовила Аня.
— Та я жартую, дурненька! Нащо мені твій Віталік?— спитала я і почала сміятися.
— Отож бо! Тим більше, якщо тепер в класі з'явився такий новенький!— зауважила подруга і підморгнула мені. 
— Не такий він вже новенький. — фиркнула я. 
— А ви б так гарно виглядали разом.— продовжувала вона.
— Аня!— сердито сказала я і з мовчазним попередженням подивилась на неї. 
— Все, мовчу!
Ми прийшли до якогось величезного будинку, що знаходився не дуже далеко від мене. 
— Чий це дім?— спитала я. 
— Віталіка. — відповіла Аня.
— Ого! Нічого собі.
Будинок був двоповерховий з великим двором та басейном. Всі стояли на вулиці, а з колонок доносилася гучна музика. Хлопці пили щось зі паперових стаканчиків, а дівчата танцювали. 
— Пішли всередину!— сказала мені Аня.
— А може краще тут побудемо?— зніяковіло спитала я.
— Тільки не кажи, що ти зморозилась!
— Що? Ні!— обурилась я.— Просто незручно якось. Я ж не була раніше на вечірках.
— Я теж!— сказала Аня і потягнула мене в будинок. 
Всередині було теж багато людей, а деяких я навіть не знала. Схоже, вечірка не лише для наших. Аня принесла мені якусь випивку в стаканчику і я взялась пити. Це було щось не надто смачне, тож я просто тримала стакан в руці. Аня помітила Віталіка і залпом випила свій напій. 
— Хух! Побажай мені удачі!— сказала вона мені.
— Удачі!— відповіла я і дивилася як подруга підійшла до Віталіка і почала з ним фліртувати. 
Мені стало смішно з того і я голосно засміялася. Раптом я відчула важке дихання за моєю спиною. Чиїсь лапи взяли мене за талію і притягнули назад. Я стукнулась спиною об чиїсь груди і відчула, що руки хлопця починають ковзати по моїх ногах. Я намагалася вибратися, але хватка цього придурка була надто міцною.
— Відпусти мене!— прошипіла я. 
— Ууу, ну чого ти!— заговорив огидний і п'яний голос. — Ти така гарненька. Не хочеш сьогодні побути зі мною, я добре тобі заплачу. 
Я відчула, як злість накрила мене повністю. Він реально це сказав, чи мені здалося? Я різко вдарила ліктем в його живіт і хлопець трішки похитнувся. Це дало змогу мені вирватись. В наступний момент я зігнула одне коліно і зарядила йому в пах. Бідний аж зігнувся навпіл від болю. 
— Більше ніколи не говори так з дівчатами!— прошепотіла я йому на вухо і вилила на голову пиво зі свого стаканчика.
— Сучка!— крізь зуби сказав хлопець і подивився мені в очі.
— Угу,— погодилась я .— ще та!
Я розвернулася і швидко вийшла на вулицю. І чого я думала, що ці вечірки — це круто? Повний відстій. Я вирішила прогулятися навколо будинку, але раптом почула ,що за мною хтось. Я різко зупинилася і повільно обернулася. На вулиці було досить темно і на задньому дворі зовсім нема людей. Я побачила якийсь темний силует і зробила крок назад. 
— Браво!— почула я чоловічий голос і оплески. — Ще один потерпілий від твоїх рук. Ой, того разу від ніг!
Хлопець підійшов ближче і став навпроти мене. Місячне світло освітлювало йому обличчя і я зрозуміла ,що це Даня. 
— А що по-твоєму я мала робити? Він взагалі руки розпускав та ще й запропонував мені непристойності!— обурилась я. 
— Ти сама його на це спровокувала!— сказав Даня і показав на мої голі ноги.— Одягнулась, як повія і ще думаєш, чого він до тебе ліз? 
— Що?!— голосно крикнула я. — Це я вдягнулась як повія? А ти тих дівчат в будинку бачив? 
— Бачив, і я дуже добре знаю для чого вони тут. Прийшли знайти собі якогось хлопця. Ну а тобі світять тільки такі, як той бідолашний. — сказав Даня, а я аж стиснула зуби від злості. 
— Ти вважаєш, що у мене не може бути жодних стосунків?— сердито спитала я. — Чи може я маю до кожного в ліжко скакати, хто покличе? 
— Ні, ну ти досить гарна дівчина, але не в моєму смаку. — відповів хлопець. 
— Чекай, ти думаєш, що я напрошуюсь до тебе в ліжко чи як?— сердито спитала я. 
— Зразу скажу, що тобі нічого не світить.— сказав Даня з явним глузуванням. 
Тоді я вирішила зробити те, чого аж ніяк не очікувала від себе. Я охопила його шию руками і притиснулася своїми губами до його. Він здивовано завмер на місці, а потім поклав свої руки мені на талію і притягнув ближче. Даня почав цілувати мене більш наполегливо, а я вже відчувала, як мліють мої ноги. Його губи були такими ніжними і приємними, що я готова була розтанути в його руках. Він повільно провів язиком по моїй нижній губі, ніби просячи його впустити. І я це зробила. Його язик блукав в моєму роті, а я вже задихалась від цих відчуттів. Це був однозначно неймовірний поцілунок і я повільно відсторонилася, коли нам обом стало важко дихати. 
— Ні, ну ти досить симпатичний хлопець,— сказала я і подивилася йому в очі,— але не в моєму смаку! Зразу скажу, що тобі нічого не світить...
Я відповіла йому його ж словами і з гордо піднятою головою пішла геть, залишивши його стояти на тому ж місці.