Зіграємо по-дорослому?

Розділ 6

Я стояла і з такою відразою дивилася на цю жінку. Хіба міг мій батько так вчинити і не подумати про мене, про маму і про Дану? Жіночі губи, нафарбовані яскраво-червоною помадою, розтягнулися в широкій усмішці. 
— Може ти запросиш мене в дім?— спитала вона, а я зніяковіло відступила. 
В коридорі я помітила батька і він радісно підійшов до нас. Тато поцілував цю жінку в щічку, а я одразу ж скривилася від образи. Потім він допоміг їй зняти пальто і подивився на мене.
— І хто це?— сердито спитала я в батька.— Може познайомиш нас?
— Кіро, це Сніжана і у нас з нею серйозні стосунки.— почав говорити тато.
— Справді?— роздратовано скрикнула я.— І коли це ти встиг? Всього лиш чотири місяці пройшло з того часу, як ви розлучилися з мамою!
— Доню, ти повинна мене зрозуміти.— сказав тато, а я лише витерла сльози. — Ми з твоєю мамою вже давно не разом і ти сама знаєш, яка брехня нас розлучила. 
— Тільки не треба в усьому звинувачувати її!— голосно закричала я.— Якщо ти думаєш, що я так легко прийму цю жінку, то дуже сильно помиляєшся! 
— Я надіюсь, що ти зможеш полюбити Сніжану. Вона дуже хороша і згодом ти це зрозумієш. — сказав батько.
— Така вже хороша?— роздратовано спитала я.— Ти це зміг зрозуміти за чотири місяці, так?
— Я жив з твоєю мамою двадцять років і наївно вірив у її добру сторону. — сердито відповів батько. — У Сніжані я повністю впевнений і ми збираємося одружитися. 
— Ти ж це говориш несерйозно, правда?— з надією спитала я і відчула, що по щоках почали текти сльози.
— Я повністю серйозний! І від завтрашнього дня Сніжана буде жити з нами! — суворо сказав батько, а я відчула, що моє серце розбилося на мільйони уламків.
— Вона не буде жити в цьому будинку! — сердито крикнула я.
— А я сказав, що буде! — розгнівано мовив батько і я помітила лють в його очах.
— Олексію, ми можемо не поспішати.— почула я голос цієї Сніжани. 
— Кохана, це не обговорюється. — відповів їй батько, а я лише гірко посміхнулася.
— Ти себе взагалі чуєш! Як ти можеш називати цю жінку коханою, якщо ти навіть толком її не знаєш?
— Я вже сказав своє слово, а тобі залишається лише це прийняти.— впевнено мовив батько.
— А що буде, якщо я не прийму її?
— Тоді ти дуже сильно мене розчаруєш.
— А знаєш, — ображено сказала я і витерла сльози, — весь час я намагалася довести тобі, що гідна називатися твоєю донькою. Ти завжди порівнював мене з Даною і говорив на неї рівнятися. Якби на моєму місці була вона, то, скоріш за все, ви б вже сиділи за столом і мило розмовляли. Але я краще буду поганою донькою, аніж житиму з нею під одним дахом!
— Ти думаєш, що я зважатиму на твою думку!— сердито крикнув тато.— Роби що хочеш, але Сніжана буде в нашому житті. 
— В твоєму! — закричала я. — В твоєму житті! Чи ти хочеш, щоб я її ще й мамою назвала?
— Не говори дурниць!
— Якщо ти вибиреш її, то мене більше не буде в цьому домі!— сердито сказала я і підійшла ближче до нього. — Я краще буду жити на вулиці, ніж з твоїми повіями!
— Не смій її так називати!— крикнув батько і дав мені сильного ляпаса. 
Я відчула біль в шоці і одразу ж схопилася за неї. Сльози градом текли по моєму обличчі, а мені так сильно хотілося втекти звідси. 
— Олексію, не роби цього.— сказала та жінка і схопила його за руку. 
— І щоб ти знав, — процідила я крізь зуби, — я повністю зруйную твою мрію. Ти хотів, щоб дві сестри продовжили твою справу, але я не збираюся руйнувати своє майбутнє, через твої тупі бажання. Я ніколи не стану архітектором і чхати я хотіла на твою думку.
— Пішла геть звідси! — сердито сказав батько, а я лише гірко посміхнулася. — Мені соромно, що у мене така донька!
— Ну то може вона народить тобі кращу!— огризнулась я і побігла до себе в кімнату. 
Я почала похапцем збирати всі свої речі в невелику сумку. Мені було так образливо, тому що він обрав якусь жінку, а не рідну доньку. Це дало мені змогу вкотре переконатися, що я для нього пусте місце. Зібравши все необхідне, я вийшла в коридор. Сніжана намагалася заспокоїти батька, а він лише розлючено дивився на мене. В нього ж очей просто-таки кинджали летіли в мою сторону, але мені було все одно. Єдине, чого я хотіла — це якнайшвидше забратися звідси.
— Куди ти зібралася?— вже спокійніше спитав батько.
— Подалі від твого життя і вашої сімейної ідилії!— сердито відповіла я і почала взуватись в кросівки. 
— Ми можемо спокійно сісти і поговорити.
— Ми вже поговорили!— роздратовано крикнула я і одягнула куртку.
— Кіро, ти все одно моя донька.— сказав тато і подивився на мене. 
Схоже, цій Сніжані все ж таки вдалося його заспокоїти. 
— Я тобі ніхто!— відповіла я і показала на свою щоку.— А своїм ударом, ти вкотре це мені довів! Ти ніколи мене не любив, а тепер прийшла моя черга.
Я кинула на батька розчарований останній погляд, і ледь стримуючи сльози, вийшла з будинку. До мене одразу ж підбігла Блум і я швидко пройшлася рукою по її світлій шерсті. 
— Що тепер з тобою буде?— спитала я і присіла біля неї. — А зі мною? Я попрошу Дану, щоб вона забрала тебе до Влада і там ми зможемо бачитись. 
Собачка голосно заскавуліла, а я відчула, що по щоці потекла сльоза. 
— Я знаю, що ти дуже звикла до цього будинку. — сказала я міцно обійняла собаку.— Мені теж дуже боляче покидати це місце, але я обіцяю тобі, що ми все одно будемо разом. 
Я повільно піднялася і сумно подивилася на Блум. Вона не хотіла мене відпускати, але у мене зовсім не було виходу. Зібравшись з силами, я розвернулася, і не оглядаючись назад, пішла геть.
Через деякий час таксі зупинилося біля будинку матері. Не знаю, як вона відреагує на мою появу. Я простягнула водієві гроші і піднялася до квартири. Постукавши в двері, я стала чекати, коли мама мені відчинить, але нічого не відбувалося. Я подзвонила до неї і виявилось, що вона ще на роботі, а буде аж через дві години. Я не стала говорити їй, що пішла геть з дому, а лише сіла на свою сумку та сперлася до дверей. Сльози так і текли по моєму обличчі, а я не могла ніяк заспокоїтись. Думки постійно поверталися до сварки з батьком і я відчула таку сильну втому. Я втомилася постійно доводити йому щось, нагадувати про своє існування і приховувати свої сльози. Чому ніхто ніколи не думає про мене? Здається, що є і сестра, і мама, і тато, і подруги, але просто зараз я сама. Батькові я виявилась непотрібною, мамі важливіша робота, Дана повністю зайнята своїми стосункам з хлопцем, а подруга надто слухає свою матір, яка мене просто не переносить. 
Через свої роздуми, я навіть не помітила, що біля мене хтось з'явився. Я повернула голову і побачила Даню, що сів поруч і теж сперся на двері. 
— Що у тебе сталося?— спитав він і подивився на мене.
— Нічого.— буркнула я і почала витирати сльози.
— Якщо ти думаєш, що я буду тебе жаліти, то сильно помиляєшся. — відповів Даня, а я подивилася на нього заплаканими очима.
— Не розумію про що ти.— обурилась я.
— Ти сидиш тут під дверима і вже пів години ридаєш. Прийшла з сумкою і чекаєш напевно на маму. Поруч нікого нема і від цього тобі ще гірше. Посварилась з татом і пішла з дому?— спитав хлопець.
— Звідки ти знаєш?— здивувалася я.
— Це ж очевидно! — відповів Даня і піднявся. — Ходімо, зроблю тобі чай. 
— Ти запрошуєш мене в гості?— перепитала я.
— А тобі особливе запрошення потрібне?— сказав хлопець і простягнув мені руку.
Я прийняла її і він допоміг мені піднятися. Даня відчинив двері і пропустив мене вперед. Мою сумку він теж заніс до себе в квартиру і залишив у коридорі. Я зняла свою куртку і почала роззуватися. Даня пішов на кухню і набрав у чайник води. Я розгублено пішла за ним і почала оглядати його квартиру. Досить непогано, як для підлітка. І все в таких серйозних сірих та синіх тонах. 
— Чому ти живеш тут, а не з батьком?— спитала я і сіла на стілець. 
— Напевно, тому що я не хотів з ним жити. Довгий час він не спілкувався зі мною, а тепер я не хочу його знати. От і все! Його не було поряд, коли він був мені потрібен, а зараз — немає поруч мене. — просто сказав Даня і витягнув дві кружки. — Чай чи каву?
— Чай і без цукру. — відповіла я.— Можна спитати чому ти повернувся?
— Ти вже це питала. І так само, як і тоді, я скажу, що не можна.— хлопець поставив переді мною кружку. 
— Ясно.— розчаровано мовила я і відвела погляд.
— В тебе що сталося?— спитав він і сів навпроти.
Мені не хотілося йому розповідати, але просто зараз мені так потрібна чиясь підтримка і порада. Як би це не було дивно, але Даня єдиний, хто в такий  поганий для мене момент поруч. 
— Батько привів додому жінку і сказав, що вони одружуються.— зізналась я.
— І що в цьому поганого?— спитав хлопець і нахмурився.
— Ти жартуєш? Та він не встиг розлучитися з мамою, а вже іншу собі знайшов. — обурено сказала я.
— Що сталося між твоїми батьками? Чому вони розлучилися?— спитав хлопець, а я сумнівалася чи розповідати йому. 
— Минулий рік був досить важкий для нас усіх. Виявилось, що мама двадцять років тому була причетна до одного злочину і вдало це все приховувала. Пів року тому батько про це дізнався і не зміг пробачити їй брехню. — зізналась я і знову почала плакати. — Я думала, що пройде час і вони помиряться.
— Кіро, ну не плач.— сказав Даня і підійшов до мене.
Він присів біля мене і взяв мене за дві руки. Я здивовано подивилася на нього, але вже в наступний момент кинулась йому в обійми. Він міцно обіймав мене, а я просто плакала в нього на плечі. Даня почав гладити мене по волоссі та шепотіти заспокійливі слова. Я нарешті відчула від когось підтримку. Мені так сильно хотілося поділитися з кимось своїми проблеми і байдуже, що довелося показувати свої сльози. 
— Кір, ти ж ніколи не плачеш.— сказав Даня.
— Плачу.— пискнула я і ще дужче притулилася до нього.— Просто нікому цього не показую.
— І що мені зробити, щоб ти заспокоїлась?— спитав хлопець.
— Я хочу багато морозива, шоколаду і мармеладок.— відповіла я. — А ще фільм якийсь і колу. 
— Це в тебе таке заспокійливе?— здивувався Даня і, здається, усміхнувся. 
— Я завжди так роблю, коли мені сумно. 
— Тобі пощастило, бо я теж роблю так само.— сказав Даня і повільно піднявся.
Мені одразу ж стало холодно без його обійм. Хлопець взяв з холодильника невелике відерце шоколадного морозива. Він витягнув велику миску і перекинув його туди.
— В мене ще є ванільне, змішувати?— спитав Даня і подивився на мене.
— Ти ще питаєш? Звісно!— відповіла я і підійшла до нього. 
— О, бачу в тебе вже очі загорілися. — усміхнувся хлопець і почав поливати все шоколадним топінгом. 
— Мармеладок, на жаль, у мене нема. Зате, у мене є арахіс в шоколаді. — сказав Даня і кинув мені одну пачку. — Відкривай!
Я відкрила горішки і кинула собі один в рот, а решту висипала в миску до морозива. Даня поставив дві великі ложки і підмигнув мені. 
— Ходімо, будемо дивитися фільм.— сказав хлопець і передав мені миску з морозивом. 
Я радісно охопила її і мило усміхнулася. Він повів мене у вітальню, де був великий домашній кінотеатр. 
— Ого!— вражено сказала я.— Я б тут жила вічно!
— Хм, подобається?— спитав Даня.
— Ще й як!
Я сіла на великий чорний шкіряний диван по центру, а хлопець поки обирав фільм.
— Що будемо дивитися?— спитав він.
— Напевно, якусь комедію. Мені на сьогодні драми вистачить. — відповіла я.
— А може давай щось з Марвелу? — запропонував хлопець.
— Можна. — відповіла я і знизала плечима. 
Даня ввімкнув «Людину-павука» і повністю вимкнув світло. Він сів біля мене і взяв собі одну ложку. Я подивилася на нього і не змогла стримати широкої усмішки. Все ж таки, я була йому дуже вдячна за підтримку в такий важливий для мене час. 
— Дивись фільм.— сказав він мені і кивнув на екран. 
— Дивлюсь!— відповіла я, але продовжувала спостерігати за ним. 
— Ти дивишся на мене.
— Знаю. 
— Я зараз вимкну фільм і ти підеш собі сидіти під дверима.— сказав Даня, а я лише засміялася.
— Добре, я буду дивитися фільм.— відповіла я і відвела погляд на екран, не стримуючи усмішки в себе на обличчі. 
 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше