Розділ 4

Але наше здивування з Пітером ніщо, у порівнянні з подивом Еда, який зайшов розбудити брата.

- Пробач, але інакше у мене не виходило його укласти, - пошепки вибачаючись, пробурмотіла я Пітеру, обережно сповзаючи з ліжка. - Я допомагала Піту з малюком, - виправдовуючись вже перед Едом, протиснулася я повз нього в коридор.

- Угу, - похмуро кивнув він, нагородивши брата багатозначним поглядом. «Цього мені тільки не вистачало!»

 Раніше такий усміхнений Ед тепер цілий день ходить темніше хмари, на мене його настрій діє так само гнітюче. Дідько, це діє на всіх! І мабуть ця пригніченість і підштовхнула Еда до рішучих дій.

- Нікі, давай сходимо сьогодні на пляжну вечірку? Ти нікуди не вибираєшся, а від роботи чи знаєш, коні дохнуть. - Дивиться з очікуванням. Ось як можна такого образити? У мене навіть язик не повернеться.

- А ти обіцяєш, що знову повернеш собі гарний настрій?

Ед кивнув, одразу відреагувавши посмішкою.

- Тоді давай влаштуємо дружнє побачення! - радісно похитала я головою.

- Дружнє? - скривився Ед, і цей трагічний погляд карих оксамитових очей змусив мене важко зітхнути.

- Я не зустрічаюсь з хлопцями, Ед, - і побачивши його замішання швидко пояснюю. – Ні, я нормальної орієнтації, просто мій спосіб життя більше нагадує перекотиполе, я ніде довго не затримуюся, тому забороняю собі закохуватися. Я чесна перед тобою, тому що найменше хочу приносити страждання і давати помилкові надії.

- Але ж колись доведеться десь осісти, - в його обережному припущенні звучить саме надія. - Не думаю, що людина може бути щасливою, кочуючи на самоті. Мені здається ти не така, Нікі, тобі не вистачає друзів і сім'ї.

«В самісіньке серце. Ні, ми так не домовлялися, я не дозволяю сипати сіль на мою незагойну мозоль!»

- До вечора, Ед , - в сум'ятті я кидаюсь в залу прибирати брудний посуд.

«Треба ж який проникливий хлопець! Він примудрився вульфену в душу зазирнути! »

- Те, що ти носишся по залі з підносом як акробатка, зовсім не означає, що ти незамінна, - тихо, але з докором, вимовляє за моєю спиною Пола. - Ми все чекаємо не дочекаємося, коли ви з Едвардом підете гуляти. І у нас вже закінчується всіляке терпіння, Нікі!

- Правда? - я, нарешті, дозволила собі зауважити, що в барі вже заправляє Пітер, а містер Картер час від часу визирає зі своєї контори, розташованої за кухнею, і що Ед вичікувально сидить на табуреті, але обличчям до зали, а значить , якийсь час він не спускав з мене очей. - Гаразд, піду, перевдягнуся.

Літня сукня, пару помахів гребінця і я вже внизу. ... Посміхаюся.

Минаючи причал, доки, ми спускаємося на пляж, де вже під нічним небом в'ються багаття і товчеться місцева молодь, прикотивши сюди на машинах. Сміються, п'ють пиво, слухають музику, танцюють, усамітнюються, взагалі, все як і всюди. З одного боку весело, а з іншого - тебе дратують абсолютно незнайомі люди. Студенти напідпитку мені набридли і в кафе. Але я розумію, чому Ед витягнув мене сюди, йому захотілося поспілкуватися зі мною в інший, що розкріпачує атмосфері. Непомітно ми віддаляємося від розгульного збіговиська, підійшовши ближче до води.

- Так що ти шукаєш, Нікі?

- Просто дивлюся на затоку, - тисну я плечима, розігруючи наївну дурочку. Ох, ні до чого хорошого ця розмова не призведе.

- Я маю на увазі, що ти шукаєш подорожуючи по країні? Або від чого біжиш? - схоже, Едвард налаштований серйозно.

Може мені дійсно пора бігти? Але зараз мені захотілося відповісти йому щиро, або майже щиро :

- Я шукаю відчуття домівки, місце, яке виявиться моїм, де я буду потрібна, де я буду в безпеці. Коли я його відчую серцем - я залишуся.

- Це почуття має прийти відразу або поступово? - і знову в цьому м'якому голосі прихована надія «можливо, ти залишишся зі мною».

- Не знаю. Ваша сім'я раптом якось відразу стала мені близькою, ви подобаєтеся мені, і ти, і Пітер, і малюк Джек, і Гард. Але це місце викликає у мене занепокоєння, до того ж - ви мене зовсім не знаєте. Можливо я не те, що ти бачиш і це проблема. Через те, що я не можу довіритися. Може бути, я навіть не маю права влазити в ваше життя. Все складно. Я втікаю від ось цих самих труднощів, Ед .

- Дозволь нам теж вирішувати, маєш ти право змінювати наше життя чи ні. Я бачу перед собою добру працелюбну дівчину, чуйну людину, яка жодним словом нікому не нагрубила, яка щоночі після важкого дня спускається, щоб заколисати чужого малюка, тому що це вдається тільки тобі. І така дівчина не може бути якимось чудовиськом або аферисткою. Ти навіть на стерву не тягнеш!

- Ти не знаєш, про що говориш, Ед ! - напевно, не варто було відповідати на такі компліменти надто різко, але його сліпа віра привела мене у відчай. - Підемо, - щоб пом'якшити свою різкість я беру його за руку.

«Чому я все ще тут? Я ж прив'язуюся! Мені хочеться залишитися. Мені подобається відчуття близькості з цим чудовим хлопцем. Мені хочеться його оберігати, а це вже ознака того, що в мені прокинувся ватажок»

   Розвіявши всілякі думки, нашу увагу несподівано привертають  звуки бійки. Двоє хлопців б'ють одного нещасного, а інший натовп тільки у сум'ятті спостерігає за цією жахливою  сценою. Втягнувши в себе повітря, я напружилася, при цьому судорожно стиснувши долоню Еда.