Розділ 26

Так, штучне дихання він теж вміє робити, правда, на вульфені, напевно, застосував вперше.

- Так і знав, що не варто було тобі цього говорити, - перше, що я почула, прийшовши до тями - це його розпач. Він собі це точно по-іншому уявляв.

«Я теж люблю його!» - від цієї думки я трохи знову не відключилася.

- Еріку, все добре, - зупиняю його спробу поставити мене на ноги. Так краще, принаймні, небо не обертається. - Всього лише ... невеличкий шок.

- А ти типу раніше не здогадувалася? - скептично згинає брови, дивлячись на мене зверху. Такий сильний і красивий. Такий ... мій. Зараз захлинуся від чергового напливу почуттів.

- Мене вразило те, що це виявляється взаємно, - бубоню я, - А я і не помітила, коли це сталося, - на відміну від його задоволеною фізіономії, я стривожена.

Він все ж таки ривком ставить мене в вертикальне становище, не цілує, бо боїться, що потім не зупиниться, але ласкаво проводить кінчиками пальців по моїй щоці:

- Хоча закохуватися я принципово не збирався. Не питай, багато чого я і сам не розумію. Знаю лише те, що поступово ми з усім розберемося, і що нам потрібно триматися разом. А тепер я тебе дуже прошу, Нікі, давай знову звернемося і вже нарешті доберемося до кінцевого пункту, - тримаючи моє обличчя в своїх долонях дивиться на мене благально.

- Трохи пізніше. Поки прогуляємося трохи пішки.

Ерік здається і поступається мені, тепер вже зрозуміло чому.

«Він зізнався мені в коханні. Ерік сказав, що кохає мене» - раз у раз крутиться у мене в думках. А я ... блін ... як же це так ?! Чорт, я й справді кохаю його! Ось зараз дивлюся на нього, відчуваю його і чітко розумію - закохалася!

- Все ще переварюєш? - посміхаючись, Ерік бере мене за руку.

- А як ти це сприйняв?

- Ну, скажімо, ... я був збентежений сильніше твого. Твоя поява зламала моє життя, але насправді це приголомшливий поворот, ні за що б його не пропустив.

- Та вже, грандіозний нікуди, - тягну я, і зітхаю. - Ти мав рацію, коли стверджував, що любити страшно. У цьому стані ти розумієш, що втрату коханого ти не переживеш, такий сильний та залежний зв'язок. Тепер альянс стає для мене ще небезпечнішим.

- Ось тому я з тобою.

- Але ж ти покохав мене не відразу, - цілком логічно помічаю я, якщо в нашому випадку взагалі можна застосувати слово «логіка».

Тільки ось Ерік ігнорує моє зауваження, дивиться кудись у далечінь і мружиться від падаючого снігу.

- Ти чув легенду про Климентину? Мама пошепки розповідала мені її у  дитинстві.

- Розкажи, напевно щось страшно сумне?

- Принаймні, допікати тут нічого! - похмурніла я. Як він тепер може бути таким безтурботним?! - Ця історія сталася насправді дуже-дуже давно. Климентина народилася альфою і в своє повноліття очолила зграю. Сильна та швидка, вона володіла усіма якостями ватажка, незважаючи на молодість. Їй пощастило зустріти свого обраного вульфена, з яким вона пізнала глибоке й чисте почуття любові на заздрість всім і кожному. Щастя, яке вже нічим було доповнити. І єдине, що затьмарювало життя Климентини - це тодішні чвари між зграями. В одній такій сутичці її коханого вбивають, а вона від горя відмовляється від своєї людської подоби. Жорстоко покаравши тих, хто був винен у смерті її хлопця. Залишивши свою зграю, Климентина назавжди пішла до лісу у шкурі вовка. З тих пір, коли вульфену ввижається привид білої вовчиці і чується її пронизливе холодне виття - це знак біди. Втрата її істинної любові позбавила Климентину розуму, змусивши опустити руки.

- У чому ж мораль цієї історії? У тому, що потрібно вчасно приймати антидепресанти? - пирхнув Ерік. - Ти бачиш десь білу вовчицю? Тому що я ні!

- Це не смішно, Еріку!

- А хто сміється? Час загартував вульфенів, і в такі крайнощі кидаються лише виключення. Я на себе руки накладати не збираюся, та й ти теж цього робити не станеш. Але взагалі, для початку - в мої плани не входить втрачати один одного! - гаркає Ерік. - І я більше не збираюся мусолити цю тему!

- Ти правий. Іноді я перегинаю палицю, в спробі розфарбувати все у  похмурі тони, - хм, у мене з'явилася нова примирлива інтонація.

- Хіба тільки іноді? - підколює мене Ерік. Він теж не сердиться.

Зупиняюся і тягнуся до його губ.

... Матінко рідна, яка ж я щаслива, коли він цілує мене! А скільки в світі прекрасних звуків і скільки фарб хлюпається навколо! І життя стає ціннішим у сто разів. І я знаю, що безжально приберу з дороги кожного, хто зробить замах на моє щастя. Адже я альфа, і моєї природи ніхто не відміняв.

- Ти моя, щоб не трапилося, - ніжно шепоче Ерік. Адже наш стан тепер один на двох.

У мого хлопця дуже розвинена сила волі, такому принцу спокуси ні до чого. Знову перевтілюємося і знову біжимо. Десь ближче до вечора Ерік сповільнюється, зупиняється і видає протяжне виття. Умовний сигнал.

Трохи згодом далеко лунає відповідь. Вочевидь все в порядку, і я поспішаю якнайшвидше повернути собі людську подобу. Від мене валить пара, але у мене зуб на зуб не потрапляє.

- Вже майже прийшли, - посміхається Ерік, задоволений як хлопчисько, навіть очі стали блищати інакше. ... Або ж причина в спогляданні мого оголеного тіла, яке дуже швидко обростає одягом.