Глава 1

Зранку прокидатися було особливо важко, адже просто нестерпно боліла голова. Напевно, не варто було напиватися до такого стану. А я ж пообіцяла собі, що більше не питиму. Треба і справді з цим зав'язувати. Так, відкриваю повільно очі. І я мало не закричала від того, що тільки що побачила. Це не моя кімната, адже в мене стіни не сірого кольору, ліжко більше, і в ньому не спить незнайомий хлопець. Так, може зажмурити очі? Це ж все точно просто сон, і нічого більше. Але ні, не допомогло. Хлопець нікуди не зник, а все так само мирно спав. Ну просто чудово, тепер я ще й не знаю, де опинилася. Мама ж казала, що такі вечори в клубах ні до чого доброго не приводять. Що ж, настав час нарешті повірити їй. Наступного разу обов'язково прислухаюся до її порад.                        

Я ж почала відновлювати в пам'яті вчорашні події. І чесно, виходило не дуже добре. Ми пили та танцювали у клубі, а потім Філ намагався забрати мене додому, адже Клео вже була зовсім в неадекватному стані. Я майже погодилася, але тут підійшов той хлопець. Як там його звали? Карл? Коул? Не пам'ятаю. Здається ось він і лежить. Значить в нас був вечір з продовженням. Прекрасно просто. Молодець Аніка, от ти й допилася до того, що проводиш ніч з незнайомцями. А тепер треба по-тихому зібратися та піти звідси, поки оце чудо не проснулося.                     

Знайшовши свою сукню та спідню білизну, я прийнялася одягатися. От тільки ніде не могла відшукати свій браслет. А це ж дуже важлива для мене річ, адже мені подарував його тато. І у своїх пошуках я навіть не помітила, як за мною спостерігають. Проснувся, значить. А на тверезу голову він ще симпатичніший, ніж здалося вчора. На таких дівчата зазвичай вішаються без перестану. Ото напевно звик, що може підчепити будь-яку дівчину. Але чого я зараз обурююся, зі мною ж так само і сталося. Тільки на тверезу голову все не так добре опинилося. Ще б браслет знайти, і я могла б піти звідси й забути все як страшний сон.                                                   

- Не це шукаєш? - він тримав в руках мій браслет.                                    

- Так, віддай. - я протягнула руку, проте він різко відвів свою. - Ми що будемо гратися зараз? Поверни мені мою річ, я хочу поїхати додому.                                    

- А вночі ти не дуже цього хотіла. - наглувато посміхнувся хлопець. - Я скажу більше, мало не благала мене не відпускати тебе.                                        

- Дуже смішно. - я таки забрала в нього браслет. - Скажи мені адресу, аби я могла викликати таксі. Мені не хочеться провести в цій квартирі хоч ще одну хвилину. Та й ти мене починаєш вже відверто дратувати.                                            

- Ні, котику, а то ще приїдеш сюди. А мені цього не потрібно. - знову посміхнувся Карл чи як його там. - Тут за рогом є зупинка, автобусом зможеш добратися до центра міста.

- А що так хвилюєшся, одружений? - я не звернула увагу на це його слово "котик". - Добре, сама доберуся.                                        

Побачивши, що мій брат онлайн, я неабияк зраділа, тому й попросила його забрати мене, скинувши геолокацію. І тільки потім до мене дійшло, що я ж так само могла й викликати таксі. Можна було б позбутися незручного моменту, але на ранок після веселої нічки я погано думала. Тому я навіть не попрощалася з хлопцем, а просто вийшла з квартири. Сподіваюся, що більше ніколи його не побачу. Вийшовши на вулицю, я побачила, що брата досі немає. Тому, дістала сигарету та закурила. Знаю, що шкідливо, але мене це заспокоювало. Якраз коли я докурила, то приїхав брат. Обернувшись, я побачила, що той хлопець спостерігає за мною з балкона, з посмішкою помахавши на прощання. Я не стрималася та показала йому середній палець. Хотілося б висунути язика, та це ж було занадто по-дитячому. Тому, з гордим видом я сіла в машину.                  

- Доброго ранку сестричко. - проспівав брат. - День почався прекрасно, чи не так? Ще й така погода хороша.                                  

- Тихіше, і так голова болить. Жахливо почався, я прокинулася в незнайомій квартирі з якимось хлопцем, ще й майже не пам'ятаю, що було минулої ночі. Може це й на краще. - Макс витягнув таблетки від голови та протягнув мені разом з водою. - Ти чого такий радісний?

- Не знаю, просто добре виспався. - він потиснув плечима. - В мої роки сон набагато важливіший за всі ці вечірки.

- Тобі лише двадцять сім. - я закотила очі. - Теж мені старий знайшовся.

Голова боліла вже набагато менше, але водичку я не випускала з рук. Так, треба кидати пити, адже сьогоднішній ранок мені взагалі не сподобався. Ні, бувало таке, що я і по кілька днів вдома не з'являлася, проводячи час в клубах та зі своїми друзями, але щоб прокинутися з незнайомим хлопцем після явно веселої ночі... Вже уявляю як буде кричати моя мати. Вона постійно говорила мені про те, що я маю взятися за розум. І це стане лише черговим приводом для неї. До речі про мати.

- Ти вже сказав мамі? - спитала я.

- А навіщо було щось казати? Вона й так помітила, що ти не ночувала вдома. Та Аніко, тобі не шістнадцять років, ти доросла дівчина. - Макс стиснув кермо. - Але вона стала досить дивною останнім часом. Таке відчуття, ніби постійно витає у повітрі. А ще й ця постійна її посмішка. Ні, я радий, що наша мати нарешті стала щасливою, адже вже стільки часу пройшло зі смерті тата. Та все ж мене лякають ці її зміни.

- Знаєш, - я зробила ковток води. - Я сподіваюся, що вона просто знайшла собі нове хобі, і зараз не буде бурчати.

Але я помилилася. Макс припаркував своє авто у гаражі родини Монтклер. Тут же ж була і моя чорна ластівка, яку я просто обожнювала. Та через те, що я в клубах пила, доводилося добиратися на таксі або з друзями. Викинувши пусту пляшку, я зібралася із силами, приготувавшись до порції повчань від матері. Після смерті батька Женевьєва Монтклер взяла бізнес у свої руки. А це було досить важко, адже ми мали мережу ресторанів та кав'ярень по всіх Сполучених Штатах Америки. Макс же вирішив будувати власну справу, тому він зараз є успішним власником спортклубу. А от в мене душа лежала зовсім до іншого...