Розділ 1

   Того ранку Армандо випадково поїхав повз улюблене місце свого друга біля моря. Протираючи сонні очі, бурчав собі під ніс і нарікав сам на себе. Сердився, що пообіцяв колезі летіти з ним сьогодні до Риму, аби вирішити певні робочі справи. Знав же, що після гуляння на весіллі в Кальярі нелегко буде встигнути на літак о такій ранній порі. Так і вийшло. Спізнився. Довелося червоніти перед колегами. Повернутися додому, щоб завтра таки полетіти.

   Але, що це? Аж ніяк не сподівався побачити тут мотоцикл Давіде. Армандо різко зупинив машину.

    Не може бути! Він же одружився вчора і зараз мав би ніжитися в ліжку біля новоспеченої дружини. Хм... Та ще й якої... М-м-м... Щастить же декому. Таку класну блондиночку собі окільцював. Просто цукерочка. Фігурка, пластика, посмішка... А, яка гаряча... В тій розкішній білій сукні Міка була просто неймовірна! Принцеса. Всі друзі Давіде враз захотіли і собі таку. Навіть затятий холостяк Джанні заговорив про одруження. Та, краще б жартував. Хто з ним витримає?

    Як тільки Армандо вперше побачив наречену друга, одразу збагнув, чому той так швидко піддався на вмовляння батьків одружитися. Хм... Якби йому таку підсунули, він би теж не відмовився. Хоча... Згодом дещо таки насторожило його у тій красуні. А навіть зовсім не сподобалося. Але... Може то були тільки його буйні фантазії на хмільну голову? Адже вони з Давіде ще перед весіллям «по п’ять крапель» для хоробрості. Як-не-як, а не щодня ж одружуєшся, стрес. Може і вона так від стресу? Хочеться вірити, що так.

   Але ж... Ні, це таки його мотоцикл. Дукаті Давіде він ні з чиїм не сплутає. Удвох вибирали малюнок на бічну панель. І колір. Такого відтінку бордового більше ніхто не має в Ліворно.

   Вийшов. Спустився з пагорба до моря. Біля самої води присядки сидів молодик. Поруч, на піску  лежав шолом. Хлопець опустив голову, вдивлявся кудись перед себе. Здавалося, всі гріхи світу на його широких плечах, такий сумний. Друг підійшов, тихо сів біля Давіде. Той повільно, байдуже повернув голову, глянув на Армандо і знову втупив очі в море. Ніби хотів побачити там щось важливе, або в шумі хвиль почути щось, що йому поможе.

   Через якийсь час заговорив:

−  Знаєш, це місце завжди мені подобалося. Я приїздив сюди в хороші і погані дні. В романтичні вечори катав сюди дівчат, а в важкі... Мені було легше тут заспокоїтися і подумати. А сьогодні... Чомусь не помагає, — важко зітхнув Давіде. Поглянув на друга.

−  Що таке? От не думав, що в перший ранок після весілля побачу тебе тут. Чому ти не вдома, біля своєї красуні? Що сталося? Не сподобалася перша шлюбна ніч, чи що?

−  Не мели дурниць! Яка там ніч?! Я ледве її пережив! — скривився.

− Ти серйозно? Нічого не розумію. Розкажи, — ще більше здивувався хлопець. Невже все так погано?

−  Ох... Навіть не знаю, як пояснити. Ти ж трохи бачив. А потім...

−  Ну-у... Дещо було, але... Коли я поїхав з Б’янкою, сталося ще щось? Що я пропустив? — стривожено запитав Армандо.

−  Бореллі, ти таке пропустив... — важко видихнув молодий. — І добре зробив. Хоч хтось не бачив цього посміховиська, — Давіде покошлав своє чорне волосся, сів на пісок. Знову перевів погляд на морські хвилі.

−  Та, ну! Що сталося?!

   Кальярі хмикнув, відійшов на бік. Заплющив очі і на кілька хвилин поринув думками у вчорашній день.

   Спершу все було чудово. Така розкішна наречена, така красива посмішка. Був зачарований тим, яка витончена біла троянда йому дісталася. Така спокуслива фігурка, а як грайливо дивиться на нього... Аж всі друзі і знайомі заздрили, облизувалися. Дехто навіть не старався це приховувати. Нахаби...

   Але, як тільки почали розмовляти з Мікою, одразу збагнув, що вона якась дивна. Не така, як була. Голос не такий ніжний, вимова. А головне, погляд. В ньому зникла та особлива теплота, яка йому так сильно подобалася. Очі, ніби і сміються, але, якось холодніше, по-іншому.

   В жестах і міміці теж помітив різницю. Раніше Міка ніколи не морщила так носика, не набувала губки, коли їй щось не подобалося. А вчора безліч разів це робила. Взагалі, якась була нервова, як ніколи. Нагарчала на музиканта на весіллі, на водія лімузина теж. З матір’ю сперечалася через довжину сукні. Та наполягала, що таки варто було вкоротити, а наречена шипіла, що ні. Може, від сильного хвилювання така стала?

   Потім, перед самою церемонією шлюбу взагалі здивувала. Взяла Давіде за руку і прошепотіла на вухо, що вже не може дочекатися, коли вся ця катавасія скінчиться і вони залишаться тільки удвох. Міг би зрадіти, але... Ні. По-перше, це геть не схоже було на ту скромницю, яку він знав до весілля. І взагалі, це явно не було продиктоване хвилюванням через натовп людей, або важливість оказії.   Складалося враження, що дівчині тупо нецікаво все, що відбувалося довкола. Єдине, що Міці подобалося, фотографуватися. О, це вона явно робила охоче.

   Дивно... Адже, раніше вона геть не вміла позувати. Принаймні, ті рази, що він хотів її сфотографувати на телефон. Просто мило посміхалася, червоніла. Не знала куди подіти руки-ноги. А то раптом, як справжня модель крутилася перед камерами, змінюючи пози.

   Коли настав час першого танцю, Міка була така невдоволена і ніби здивована, що заграла не та пісня, яку вона хотіла з початку. Давіде запитав:

−  Ти хіба забула? Ми ж разом вирішили, що будем танцювати під цю пісню, бо той швидкий танець не дуже вдавався.