Розділ 3

   Соломія очам не повірила. Очевидно, гостя теж. Раптом дівчата зупинилися, як вкопані і витріщилися одна на одну. Навіть поморгали очима, бо подумали, що здалося. Як це?

−  Що?! — першою обізвалася Мікаела. — Ти хто така?! — строго запитала, розглядаючи Соломію з ніг до голови.

−  А, ти? Ти ж... Фантастика! Ти ж, як я! Ти просто неймовірно схожа! — емоційно вимовила Соломія.

−  Не може бути!

−  Звісно, не може. Але ж... Я шокована. Ти — моя копія!

−  Ні! Ще чого?! — обурилася мажорка. — Це ти — моя копія!

−  Як би не було... — замислено сказала помічниця. — Але... Ми дуже схожі. Може, ми сестри?

−  Немає в мене сестер! Не дочекаєшся! — випалила Мікаела. — І, взагалі... — ще раз скептично оглянула дівчину перед собою. Прицмокнула. — Не така ти вже й копія. В тебе губи трошки інші і очі, і... Ти зростом менша. Здається... — окинула поглядом Соломію. Сьогодні вона в легких шортиках майже до колін і світлій футболці.

−  А в тебе волосся коротше і іншого відтінку. І ніс трохи більший, — не витримала, сказала Соломія. Мажорка сердито фиркнула:

−  В мене ідеальний ніс! На себе подивися!

   А потім Мікаела, наче прокинулася. Раптом вхопила дівчину за руку і потягнула до своєї кімнати.

−  Ей! Ти, що?!

−  Чекай! Стій тут! — скомандувала гостя і поставила її перед великим дзеркалом. Сама стала поряд.

−  Вирівняйся. О, так... — Соломія зрозуміла, що та хоче звірити, хто з них вищий. Ну, хай... Стала рівно. Аж самій  цікаво.

−  Так! Я правильно казала! Ти нижча на пару сантиметрів, — задоволена собою констатувала мажорка. — І товстіша трохи, — єхидно додала. Соломія невдоволено скривилася. Виказала:

−  Оце вже, ні! В мене ідеальна фігура! Ну, майже... Шеф на роботі змушує всіх працівників ходити в спортзал. Навіть сам абонемент оплачує. Каже, що ми мусимо мати відповідний вигляд, щоб людям хотілося купувати в нас спортивні тренажери і інше. Реклама, так би мовити.

−  Ой-ой, подивіться на неї. Ідеальна? І в мене ідеальна фігура, бо я теж в зал ходжу, — Мікаела покрутилася перед дзеркалом, погладила свої пружні сідниці в обтислих штанах. Сказала:

−  В мене попа гарніша. Тобі ще качати і качати.

  Ще якийсь час дівчата сперечалися, що в кого, яке. Міка навіть давала Солі свій одяг поміряти. Але, чим більше порівнювали, тим більше переконувалися, що вони насправді майже нічим не відрізняються. Дивовижно, але факт!

   З’ясували, що найбільше відрізняється їх зріст, і то небагато. І руки, відповідно у Міки довші на якихось сантиметр-два. А ще є різниця у рисах обличчя — форма носа, губ, колір очей. Долоні. Але відмінності настільки мало помітні, що сплутати їх могли б навіть рідні мами. Якби в Соломії ще була мама...

   Невдовзі до Мікаели хтось подзвонив. Вона глянула на телефон, зітхнула. Вибила. А потім... Потім її осяяла ідея. Красуня вигукнула:

−  О! Я знаю!

−  Що ти знаєш? — здивовано витріщилася Соломія.

−  Знаю, що ми зробимо!

−  Що?

−  Ми поміняємося! Так, класно буде!

−  Що?! — шоковано перепитала.

−  Слухай сюди. Мені терміново потрібно поїхати до Франції хоча б на кілька днів. Але в мене весілля через тиждень, мушу бути тут, інакше мати мене закопає. Побудь тут, ніби ти — це я. А я повернуся за пару днів і тоді знову поміняємося. Чим погано? Ти покрутишся тут, поміряєш мої весільні сукні, поможеш в підготовці до весілля, трохи потусуєшся з моїм нареченим. Це ж краще, ніж мучитися з моєю бабою, мити їй підлогу і слухати старечу маячню.

−  Ні-за-що! — одразу відрубала Соломія.

−  Та, ну! Ти не можеш відмовитися! — щиро здивувалася Міка. — Я ж тобі... Можна сказати, золоті гори пропоную. А вона: «Нізащо». В тебе, що зовсім мозок не працює? Краще сохнути тут зі старою, ніж погуляти з моїм красунчиком нареченим? — не могла повірити відмові мажорка.

−  Погуляти? — саркастично скривила губи Соломія.

−  Ну, так. Хоча... Ні, ти не думай, спати з ним не треба. Ні! Це навіть не обговорюється! Він мій! Затямила? Просто погуляєш, потеревениш. Пообідаєш з його старими і сестрою. Взагалі, Давіде десь планував їхати ще і на роботу ходить, то ж і не доведеться, може довго з ним бути. А перед весіллям я повернуся і все буде нормально. Ок?

−  Мікаело, ти або п’яна, або ненормальна! Це маячня! А ще кажеш, що бабуся твоя маячню говорить. Та вона розумна жінка, ми з нею прекрасно спілкуємося. А ти плетеш дурниці такі, що і не знаю плакати, чи сміятися. Серйозно! — випалила Соломія і вже хотіла йти з кімнати.

−  Стій! Нікуди ти не підеш, доки не пообіцяєш мені, що поможеш! — категорично заявила красуня. Стала в дверях.

−  Слухай, те, що ми з тобою схожі, ще не означає, що я маю робити все, що ти скажеш! Не буду я нікого дурити! Хоч би й хотіла, то не вмію. Я звикла жити чесно. Мене одразу розкусять, тоді буде катастрофа. Розумієш?! Я приїхала сюди заробити грошей, а не шукати халепи на свою голову!