Розділ 9

  Хлопець посадив Соломію у красиве спортивне авто на двох і повіз кудись. Сказав, що сюрприз. По дорозі заговорили про те, як минула частина дня, хто що робив. Давіде розповів, що був на роботі, в порту. Тоді Соля не втрималася, запитала:

−  А розкажи більше про свою роботу. Якщо чесно, я не дуже можу уявити тебе у діловому одязі. Щоб ти займався нудними документами, проводив наради, брав участь в управлінні портом. Це все... Ти ж такий молодий і... Взагалі...

  Хлопець весело засміявся. Коротко глянув на неї і відповів:

−  Не можеш уявити? Чому? Думаєш, я тільки дівчат у басейн вмію затягувати? Тоді варто побачити. Хочеш, завезу тебе і подивишся, як ми з батьком працюємо. Тобто... Останнім часом він вже мало буває в офісі. Більше я. Крім того, я ж не сам управляю цілим портом. Є ціла армія працівників. Приходять судна з різних кінців світу, щось привозять, щось забирають. Працює потужна техніка, підйомні крани, безліч контейнерів. Все це потрібно чітко планувати, щоб не було хаосу. А ще ж пасажирські судна, величезні круїзні лайнери. Але... Насправді, все не так страшно. А навіть цікаво.  В нас є гарний маяк. Бачила?

−  Ні. Тільки здалеку. Ой, як це все цікаво. Якщо чесно, мені б дуже хотілося все там побачити. Ніколи не була в таких місцях.

−  Добре, то побачиш. Але, не знаю, чи встигну ще тепер, перед весіллям завезти тебе. Я хотів би показати тобі цікавіші місця, ніж мій офіс. А ще моя бабуся Ракеле дуже хоче познайомитися з тобою. Поїдемо? Може завтра?

  Соломія всміхнулася.

−  Ну-у... Звісно. Як я можу відмовитися побачити твою бабусю? Розкажеш про неї більше? Де вона живе?

−  Тут недалеко, невелике село десь за кілометрів з десяток від Ліворно. Я все тобі розкажу, тільки не зараз.

−  А чому?

−  Бо-о... — загадково протягнув, поглянув на дівчину. — Бо сьогодні в нас інші плани. Я довго думав, як познайомити тебе з Ліворно, показати тобі моє місто, але так, щоб не надто замордувати твої красиві ніжки.

−  То можна ж їздити... — ніяково запропонувала дівчина.

−  Так, але тоді мало побачиш. А я хочу, щоб ти мала уявлення про місто, у якому будеш жити. Тут багато гарного.

−  Воно вже мені дуже подобається, — чесно зізналася.

−  Чудово. Впевнений, після сьогоднішнього дня ти будеш ще більше хотіти залишитися тут.

−  Так? То, що ти пропонуєш?

   Авто саме наближалося до якогось відкритого простору за містом. За мить Соломія побачила, що там стоять маленькі вертольоти. Широко відкрила очі, не вірячи їм, вигукнула:

−  Давіде, це те, що я подумала? Ми будемо літати?!

−  Так... — засміявся. Запитально кивнув до дівчини.

−  А-а-а! Круто! — захоплено помахала руками, емоції завирували через край.

  Хлопець радісно засміявся. Задоволений, що його сюрприз настільки сподобався їй. Припаркувалися.

−  Добре, то вперед до нових вражень! — махнув рукою, запрошуючи наречену з собою.

   Невдовзі молоді люди з пілотом вже підіймалися в небо над окраїною міста. Крізь частково скляний корпус і двері дуже добре видно усе довкола, а навіть внизу. З кожною секундою невеличкий гелікоптер набирав висоту, а Соломія просто задихалася від радісного хвилювання.

−  Ого, ти вся тремтиш. Сонце, не бійся. Ти хіба ніколи не літала на вертольоті? — поправивши навушники, запитав Давіде і пригорнув наречену до себе. Через шум двигуна доводилося говорити голосніше.

−  Ні. Таким, ні, — відказала, ледве видобуваючи з себе голос. Стало дуже прикро, що знову не могла бути до кінця щирою. Знала, що Міка літала, тому не могла сказати, що ні. Хоч сама і близько ще не була ніколи біля літака, чи великого морського судна.

−  Не бійся, кицюнь. Розслабся і дивися, як красиво, — сказав хлопець. Погладив її по плечі. Соломія притулилася до нього, спробувала дійсно зосередитися на мальовничих пейзажах довкола і внизу. Давіде почав розповідати про все, що могли бачити. Поступово дівчина трохи заспокоїлася і з задоволенням роздивлялася місто з висоти пташиного польоту. Аж дух перехоплювало.

   Спершу полетіли вздовж скелястого берега моря. Там побачила дуже гарний пейзаж. Далі, в порту стояли велитенські круїзні лайнери і менші вантажні судна, маяк. Набережна, яка далі від порту дуже гарно викладена темними і світлими плитками у вигляді шахматної дошки. Там прогулюються люди, насолоджуються морським бризом і чудовими краєвидами.

−  Яка краса! Підемо там погуляти? — запитала Соля, поглянувши на нареченого.

−  Так, якщо хочеш. Я люблю бувати там вечорами. Не часто, але... Можемо ходити частіше, якщо тобі сподобається.

−  Добре.

−  Дивися, а це візитна картка Ліворно — стара фортеця. А, он там, далі Нова фортеця. Тобто... Новіша.

−  Ого... Які потужні замки, — розглядаючи з висоти грубезні мури, проказала Соломія.

−  Так, це ж оборонні споруди, — відказав Давіде. Повів розповідь далі:

−  Дивися, а цей район називають Нова, або мала Венеція. Тут багато різних каналів, мостів, по яких люди плавають човнами.