Жити після...

розділ 2

       Максим вийшов з магазину і завмер посеред тротуару. Куди йти? Повсюди тіла мертвих людей. Додому йти не можна. Він уявив свою квартиру, там було б затишніше всього, але… Він зрозумів також скільки мертвих людей зараз в квартирах поруч. Сьогодні будній день, багато хто із сусідів на роботі. А от Оксана, молода домогосподарка  з квартири навпроти, що сидить вдома з малими дітьми, чи тітка Варя, пенсіонерка – інвалід, з квартири через стінку, де вони зараз? Якщо його теорія правильна, то лежать мертвими у своїх кімнатах. І так скрізь, по всьому будинку, на поверхах зверху і знизу. Ні. Додому він не піде. Краще за місто. Але, що чекає його там?

     Максим повернувся в магазин. Краще з одним трупом в приміщені. Дивитися на сотні мертвих тіл на вулиці, чоловічих і жіночих, дорослих і дитячих, не стало сил, а вони були повсюди.

     Нерви здавали. Слабкість захоплювала тіло. Максим сів на якусь коробку з товаром і закрив обличчя руками.

     «Думай, хлопче, думай, – прошепотів сам собі. – Йти за місто, добре. Куди саме? .. В ліс з наметом, сам же хотів сьогодні вранці… Юшка, вогнище, мрії збуваються, дідько б їх забрав, уїк-енд – обрегочешся…  Нехай і в ліс . Що для цього потрібно? – міркував він далі. – Намет, спальник, вода, продукти, ліхтарик ( ага, на батарейках, ха-ха)… тоді краще свічки…Мотузка, ніж, сокира, сірники, посуд якийсь, краще залізний…»

     В голові почало потроху прояснятися, думки почали набирати певний впорядкований хід.

    Все, що він перерахував для себе, можна знайти в магазині спортивних товарів, що за триста метрів звідси. До лісу, за містом, вісім-десять кілометрів. Ще три кілометра щоб вийти з міста. Дві години ходи. Макс підсвідомо глянув на годинник на стінці. Годинник, зрозуміло, був на батарейках. Десята сорок п’ять, зафіксований час трагедії. Максим здригнувся – такий час тепер показують всі годинники ( де? в місті? в країні? в світі?).

    Хлопець виглянув у вікно. Судячи з того, де було сонце, приблизно друга година дня. Годину на збори, дві години на пересування, близько сімнадцятої добереться до лісу. Буде ще час розбити табір до настання темноти. Що буде коли стемніє і настане ніч? Краще не думати. Потрібно вибиратися з цього пекла.

    Від думки, що зараз прийдеться вийти і блукати серед мертвих тіл наставала ще більше слабкість і не хотілося рухатися. Максим оглянувся на хлопця за касою, наче той міг допомогти, підійшов до скляних дверей і приречено виглянув на вулицю. Думку про те, що буде вночі в лісі, він відігнав. А от що буде вночі в місті? Поклав долоню на ручку дверей, готовий відчинити їх… Прибрав…

    – Не можу, – сказав собі.

    А є вибір? Або йти зараз, або ховатися і пережити ніч в мертвому місті з мертвими тілами.

    Максим застогнав скрізь зціплені зуби.

     – Не можу.

     Треба…Або ніч з тупаками…

     Вже не стогнав, а закричав… Ривком відчинив двері і вийшов на подвір’я…

 

******************************************************************

 

      Через півтори години він вже вибирався з міста з повністю впакованим туристичним рюкзаком за плечами і на спортивному гірському велосипеді, позаду якого розмістив сумку-штани, яку також впакував необхідними речами. Коли вже проїхав міст, далеко за спиною пролунав вибух. Максим здригнувся від несподіванки, але не зупинився і не обернувся. Він був готовий до чогось подібного. Коли збирав рюкзак, подумав, що буде з містом далі? Як зараз працюють системи життєзабезпечення? Майже всі пристрої так чи інакше зав’язані на електрику. Насоси перестали качати, автомати перестали контролювати процеси роботи механізмів… Проходячи повз один із будинків Максим відчув їдкий сморід етил меркаптану , що додавався в природній газ, який сам по собі не має запаху. Скільки запалених конфорок залишилося в житлових будівлях? Якщо навіть насоси перестали створювати тиск в трубах, скільки вони ще горітимуть ? Скільки пожеж виникне до вечора тільки від розпечених сковорідок і каструль, що залишились безконтрольними  на кухнях? Це не враховуючи промислових об’єктів  з їхнім виробництвом.

    Тому він і не здивувався вибуху. Макс крутив педалі, повільно об’їжджаючи затори. Іноді зупинявся, що перекинути велосипед вручну, коли проїхати було неможливо.

    Свідомість відсторонилася від усього, від загиблого міста і людей. Тепер все сприймалося так, наче Макса це не стосується. Наче трапилось якесь прикре непорозуміння і з часом все наладиться, треба тільки перечекати.

     Складніше всього було зрозуміти, що робити далі? На сьогодні все ясно, мета встановлена – вибратись із міста, розбити табір, спробувати поїсти і поспати…

     А завтра?

    Мозок не хотів працювати в цьому напрямку. Мозок хотів, щоб завтра все наладилось, щоб можна було повернутися в місто і продовжити своє звичне життя.

    Вже за містом Максим зупинився, зліз з велосипеду і оглянувся на місто.

    Так, в місті почалися пожежі. Хлопець нарахував шість місць, над якими до неба піднімались величезні стовпи диму. Максим подумав, чи не перекиниться пожежа на ліс? Не повинна. Частина міста відділена річкою. Інша частина – автомагістраллю. З міста не перекинеться. Хіба тільки з інших населених пунктів?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше