розділ 2.7.

Розділ 2.7.

    До вечора дощ зтих, через хмари почало пробиватися сонячне світло. На ночівлю вибрали місцину на галявині в лісі.

    – Розкладайте багаття, – мовив Матвій. – Бездимне. Ховатися особливо нам нема від кого,  а речі просушити не завадить.

    Зазвичай катранівці так не робили, але зараз враховували, що з ними йдуть цивільні особи.

    Втім, сторожову охорону виставили, як зазвичай. Розподілом чергування зайнявся Лівієць. Матвій, Петрушевич і Поліна зібралися над мапою.

    – Зараз ми знаходимось тут, – вказав Матвій на мапі. – Йдемо з деяким відставанням, але не смертельно. Сьогодні ми почали відхилення за проханням Павла Петровича, для дослідження нафтопроводу, дістанемось до нього завтра до обіду. До кінця дня вийдемо на раніше зазначений маршрут…Заперечення будуть?

    – Ні, – відповів Петрушевич.

    Жінка промовчала.

    – Поліна? – звернувся до неї підполковник.

    – Мене цікавить кінцевий результат, – спокійно мовила вона. – На ваші графіки мені байдуже.

    «Звісно байдуже, – подумав Матвій. – Тобі генерали потім не будуть пресувати мозки».

     Він оглянувся, всі члени групи були при ділі, поруч нікого не було.

     – Що показують ваші дослідження? – запитав він у науковця.

    – Загальним рахунком – нічого, – відповіла Поліна Юріївна. – Повітря, вода, все в межах норми. Навіть чистіші, ніж поза зоною аномалії. Нічого не звичного і не зрозумілого, крім блискавки, звичайно, яку ми вчора спостерігали.

    Вона обвела поглядом галявину.

    – Природа, в цілому, живе своїм звичайним життям.

    Матвій подивився на Петрушевича. Той розвів руками.

    – Я також нічого не помітив.

    Підполковник згорнув мапу.

    – Як взагалі думаєте…Питання неофіційне…Що тут трапилось ?

    Поліна схрестила руки на грудях, поставила ноги разом, стопа до стопи, декілька разів перекотилася з п’яти на носок.

    – Невідомо, – відповіла вона після довгої паузи. – В мене немає жодного пояснення. Всі гіпотези, які висувалися моїми колегами не мають жодного підтвердження з наукової точки зору.  

    – А яка Ваша особиста думка? Без наукового підтвердження.

   Поліна знову мовчала, перекочуючись на місці. Матвію здалося, що жінка вже налаштувалася щось відповісти. Вона відірвала погляд від землі і поглянула йому у вічі,  коли до них підійшов Штирь, який був в охороні.

    – Командир, дозвольте?

    – Кажи.

    – Спостерігаю дим. Три – чотири кілометри від нас.

   Той вогник, який Матвій побачив в очах Поліни, згас. Він відвів погляд від неї і подивився на Штиря.

   – Де?

   – Пройтись трохи треба.

   Вони відійшли від галявини метрів на сто, там за ґрунтовою дорогою починалася незначна низина. Штирь вказав рукою на ледь помітний слід диму над верхів’ями дерев. Матвій подивився на нього через скельця біноклю, але нічого крім диму видно не було. Все що було нижче ховалося за деревами.

   – Може прогуляємося? – мовив Штирь. – Можливо там люди, цікаво. До тепер ще нікого не зустрічали.

    Матвій замислився. До ночі залишалось зовсім небагато, скоро стане геть темно.

   – Завтра вранці, – вирішив він. – Ти і Скорпіон. Як тільки посіріє, сходите, рознюхаєте, що там.