Життєві історії

Історія п’ята: Майстер переказів

  Був доволі похмурий ранок. Сірий, туманно-сивий серпанок молочним фільтром стримував всі кольори навкруги. Темно-пляшкове море стояло спокійне після нічної негоди, і тепер його поверхню вкривали лише мертві брижі, що дозволило рибалкам ще більш ранішнім ранком прийти з чималим уловом.

  В таку погоду простора літня кухня здавалася ще затишнішою ніж завжди. Взагалі, після закінчення літнього сезону відпусток і від’їзду всіх гучних сімей з галасливими дітьми, балакучими тітками та веселою молоддю, база відпочинку нагадувала фрагмент постапокаліптичного світу. Суцільна тиша порушувалася тільки плескотом хвиль та хазяйськими криками чайок і альбатросів.

  В цей період «не сезону» база відпочинку «Зоря» приймала здебільшого лише друзів директора пансіонату та працівників різних підприємств, з якими була домовленість співпраці, та які до останньої хвилини теплих літніх днів не відпускали своїх незамінних робітників відпочивати.

  Саме в такий безтуристинчий осінній час спільна літня кухня ставала осередком зустрічей тих малочислених мешканців, які насолоджувалися нетиповим відпочинком на морі. Здебільшого це є період штормів і дощів, але пустинні пляжі, незвичні пейзажі та нескінчена риба на будь-який смак від Петра Васильовича, який водночас з посадою директора «Зорі» був ще й досвідченим рибалкою, а в минулому – капітаном риболовецького судна.

  Сьогодні море зробило по-справжньому королівський дарунок: неймовірних розмірів осетер розташувався на столі. Посеред кухні стояв чималий обідній стіл, за яким могла вміститися чимала  компанія. Так ось всю довжину поверхні займала ця велетенська риба.

  На допомогу з морським чудовиськом зібралися всі, хто був на базі, включно місцевих собацюр, які полюбляли компанію та не тішилися похмурістю за вікном. Кудлата біла Жулька з чорними плямками на вухах, наче у капелюсі, та здоровецький Вулкан, спокійний «німець», який охороняв територію бази, зараз розмістилися під саме цим великим столом в надії на щось смачненьке. Вулкан, не дивлячись на те, що був здоровенним, наче теля, та страшкий на вигляд, до паніки боявся грози, тому кожну негоду щиро просився до замкненого простору та до компанії. І скільки б його не намагалися засоромити влучним «Та ти ж – кремезний собацюра, стидався би бути таким боягузом», все проходило повз, і він на те тільки душевно скавчав і панібратські клав лапу на коліно, щоби підкреслити своє жалісне становище.

  Жінки порпалися з велетнем, чоловіки допомагали з розчином цього іхтіозавру, маленька дівчинка, донька однієї з присутніх, пестила собацюр, та всі разом уважно слухали моряцькі байки та рибальські історії, котрі розповідав морський вовк Петро Васильович, який певно сьогодні був у хорошому гуморі, бо не міг натішитися здобиччю.

  Риба виявилася самцем, величезні молоки одразу ж відправилися на розжарену пательню, щоби згодом вся компанія присутніх змогла насолодитися нетривіальним передобідком. Делікатес цей, звісно, не кожному до смаку, але більше через упереджене ставлення.

  Саме молоки і надихнули директора на спогади про історію з ікрою.

  Колись він, ще молодим капітаном, працював у рибоколгоспі. І от до села, в якому все це й відбувалося, направили нового дільничого. Молодого та зухвалого, ще в часи, коли таке незначне звання в селі дає майже необмежену владу.

  Лейтенант одразу ж захотів встановити власні порядки та підкреслити свою вагомість перед місцевими. Поставити, так би мовити, всіх на свої місця. Тому з кожних більш-менш прибуткових напрямків зажадав своєрідну дань. Щоби налагодити майбутню співпрацю та «дружбу».

  З рибоколгоспу така важна персона очікувала відро чорної ікри. Звісно, все було обумовлено заздалегідь, ікра вимірюється п’ятилітровими відерцями, бо, хто не в курсі загальноприйнятих тонкощів, може подумати, що в дільничного могла б і пика луснути вимагати цей делікатес в такій кількості. Хоча цей презент все рівно дешевим назвати важко.

  Наступного дня за домовленістю великий сільській міліціонер приїхав за своїм неназваним хабарем. Відерце з чорним золотом мерехтіло у сонячних променях, круглячок до кругляка, зернинка в зернинку. Хоч картину малюй.

  І тут сталося непередбачуване. З незадоволеним виглядом своєумець штовхнув відро ногою: – Я казав, що їм лише осетрову, а це севрюжья!

  Чорно-бронзова коштовність безжалісно висипалася в пісок, беззворотно  змішуючись з піщинками та брудом. Велика праця та смачний дефіцит поступилися людській зухвалості та обмеженості.

  В кухні всі причитали та ділилися своїми несхвальними враженнями від історії. За вікном почало виглядати сонечко, і дівчинка, яку менш за всіх присутніх, цікавили дорослі висновки та розмірковування, побігла разом із своєю хвостатою командою надвір.

  «Не сезон» для дитини означав, що поруч не було однолітків, не було з ким бавитися, а холодне море і осінній вітер в зговорі з низькою температурою відбирали можливість весело плюхатися у воді. За цих обставин, покошлана Жулька та завжди спокійний Вулкан були єдиними друзями дитини на самотньому пляжі.

  Картину дикого безлюдного світу трохи змінили раптові відпочиваючі. Ціла група з Донецького телебачення приїхали на розселення до одноповерхових будиночків «Зорі». Здебільшого восени на море їдуть відпочивати компаніями з горілкою та пивом. Бо закуски до цих напоїв у приморських краях повно, а відсутність натовпу туристів тільки на руку.

  Зазвичай всі з присутніх перезнайомлювалися, заводили друзів та зв’язки, і всі тішилися незвичним «несезонним» відпочинком та низкою його плюсів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше