13. Я міг би дальше

Я міг би дальше описувати альфа геніальності любові, які підніматимуть вашу дорогу життя уверх, у ситуаціях яких може і не бути у вашому житті. Так знаючи як виглядає альфа геніальність любові ви зможете віднайти її. Та ідучи постійно верх, дорога перетвориться у гору. Не кожен організм у змозі долати гірські вершини, та кожен може підійматись верх. Підійматись пам’ятаючи про сили власного організму. Здоров'я організму в силі подарувати нам довге приватне життя, та участь у житті людства здатне подарувати нам вічність, рівну вічності людства. Вибір приходить із розумінням обох сторін.

Народна мудрість говорить уникати крайностей. Відавши все людству ми можемо погубити наш організм і досить швидко зустріти земну смерть. Робивши все лиш в благо організму, убачивши людей що навколо слугами для нього. Це шлях, щоб втратити спокій на душі.

Можливо це і є та відповідь яку я шукав ще від початку написання цієї книги, яка так довго формувалась, щоб за секунду в простій формі сказати: - «Живи для людства, щоб бути вічним, та бережи себе, щоб бути зараз». Тепер лишається лишень прожити так щоб довести або спростити сказане. Реальність у своїм часі і вічності суддя людським замислам.

Як добре думати собі про щось приємне, про те що ніби нас чекає у майбутньому. Як добре мріяти, узагалі мріяти, бажати, уявляти собі майбутнє яке чекає на нас за десять років, а може за місяць, завтра, за годину. Як добре бачити себе там щасливим, маючи те чого зараз бажається мати. Як добре коли реальність підтримує нас у нашому прагненні бути щасливими. Як добре коли реальність підтверджує наші замисли і визнає наше існування.

Та є інша сторона життя. Таке трапляється рідко, та все ж трапляється. Трапляється тоді коли реальність відмовляється визнавати задум людини. Людина пробує знову і знову міняючи способи і у них получається, реальність визнає їх, вони не такі щасливі, як ті кого реальність визнала з першого разу, та все ж вони щасливчики, так як визнані реальними, тими що існують там де бажають існувати.

Та все ж і серед них є та мала частина яка лишається невизнаною реальністю, і тут вони роблять те, що мають робити, одні відказуються від задуму бути щасливим у такий спосіб, а інші збираються із силами і продовжують спроби досягнути бажаного, та знову міняють стратегію. Реальність в свою чергу непорушна, хто із людей визнає правила реальності і будує своє життя стосовно них, того реальність визнає живим і обдаровує щастям бути в реальності із задумом своїм. І їх багато, таких людей що віднайшли спосіб реалізувати свій задум і стали щасливими, так як реальність нарешті визнала їх.

Але як завжди є та мала група якій, так і не вдалося реалізувати свій задум. Скоріше з все вони знесилені реальністю, відавші масу енергії власного життя на реалізацію задуманого, і залишившись невизнаними вони не пізнали щастя, вони пізнали нещастя. Вони не вибрали хід відмовитись від задуманого, вони не вибрали хід продовжувати нові спроби по іншим стратегіям. Вони вибрали третій варіант. Варіант що відділяє їх і нас. Так як реальність не визнає їх, вони перестали визнавати реальність. Ми їх називаємо божевільними. А як вони самі себе називають мені невідомо. Я вичислив їх шлях у своїх роздумах, і думаю найдуться люди які своїм життям підтвердять реальність моїх слів. Бувши в такому стані, вони потрапляють до психологів, психіатрів і ті їм допомагають.