Життя і смерть, або чому погасли зорі

1. Початок

Міні вступ

Я не професійна письменниця. В моєму асортименті всього лише одна видана книга. Мені б не хотілося банально починати цю історію, та все ж, сильно не критикуйте. У тексті можуть бути деякі помилки в правописі, через мою суржикову українську, проте, не думаю, що вам це заважатиме.

Розповідь ведеться від третього обличчя. Книга не побудована на реальних подіях, будь-які співпадіння - звичайна випадковість.

Початок

- О ніі, він ще довго буде говорити цю маячню? Невже я в 22 роки не можу автомат розібрати!? – спантеличився хлопець прилігши на парту.

- Хах, думаю довго,йому ж за це платять.

- Платять за те, що він нам мозок сверлить тим, що ми і без нього знаємо! 

- Не знаю як ти, Арда, але я звалюю звідси, краще футбол з хлопцями зганяю. – відповів той вже піднімаючись з крісла.

- Я посиджу до кінця, інакше батько знову скандал розв’яже. Бажаю удачі, Юстін.

- Давай, тобі теж. – відповів хлопець виходячи з класу.

Приблизно через пів години в двері постукав директор Арко. Він був, здалося, трохи схвильований.

- Арді потрібно негайно з’явитися в центрі корпусу, сьогодні я звільняю його від навчання.  – грюкнув він. - Доречі на наступний тиждень також. – сказав обернувшись біля дверей.

Вчитель хмикнув й повернувся до теми, навіть не цікавлячись причиною. Такі ситуації часто відбувалися у спец школі, тому для всіх це було нормою.  Хлопець вирушив з класу поглядом окинувши на пів порожній зал. За хвилину прибувши до центру, у порожніх сірих коридорах побачив верховного головнокомандувача спецпідрозділу. Проте не дійшовши до нього, його зупинив батько зі злісним поглядом, який тільки-но вирвався з дверей свого кабінету.

- Що ти вже натворив? – скорчив злісну гримасу той.

- Нічого такого, у нас немає часу, трохи пізніше я поясню.  – відповів замість хлопця директор, не збиваючись зі шляху .

Коли вони підійшли ближче, Арко одразу запросив головнокомандувача Хазара у свій кабінет, не зупиняючись на ходу. Вони всілися в крісла, та директор сісти не встиг. 

- Ти можеш вийти. – зухвало сказав Хазар до нього.

Хлопець з чоловіком залишились у двох. На хвилину мертва тиша. Вони обмінялися поглядами і тут Арда мовив грізним, трохи зухвалим тоном:

- Чому покликали?

- Діло одне є. Чув ти тут найкращий стрілок, а ще ввійдеш в довіру і навіть я оком не змигну як ножа до шиї прикладеш. – відповів хриплим голосом він з єхидною посмішкою.

- Ви покликали мене розповісти мені те,що я і так про себе знаю? – при підняв брову хлопець.

- Хм… Не будемо тягнути кота за хвіст. Ти розумний хлопчина, був вже на декількох завданнях, тому думаю ти розумієш всю серйозність і суть нашої роботи. – вдивлявся в його очі він.

- Роботою це важко назвати, бо окрім того щоб прибрати за вами вашу брудну білизну в казино чи барі після чергової перестрілки, я мабуть нічого не знаю. – розвів руки Арда.

- Звідки стільки наглості?

- А ви на мене не дивіться! Кажіть, що треба й не розкидайтеся словами.

- Ти такий же запальний, як я в молоді роки. Гаразд. Це тобі плюс ще один бал. Справа вже не така як раніше, цього разу тобі прийдеться постаратися не видати себе. Є одна дівчина в місті Шеллі, так от, її головний ворог – мій головний ворог, а як то кажуть ворог ворога – мій друг. Ти допоможеш їй прибрати  Гатто, а якщо знадобиться, то потім прибереш і її.

- Скільки років і що собою являє? – поцікавився хлопець.

- 19. Батьків своїх особисто не знала, виростили її брат і сестра, після їхньої смерті за загадкових обставин, дівчина переїхала до буцімто брата її батька на ім’я Жерар, який три роки тому також помер від раку. Зараз вона живе одна на окраєні міста майже серед лісу, інформації про роботу чи навчання немає, знаю лише, що займалася з репетитором, після чого він виїхав за кордон. – відповів Хазар намотуючи кола по кабінету.

- Ім’я? – зухвало посміхнувся він.

- Обрієтта.

- Я згоден, але є одна умова.

- Яка? – грізно запитав той.

- Ти будеш винен мені послугу.

- Хм… По руках. Що ж, тоді план тобі розповість мій асистент. А, і до речі, вона не має здогадатися хто ти,моя тобі порада, будь біля неї, але при цьому тримайся подалі. І знай – вона не схожа на тих сірих мишок, що за тобою бігають, Арда.                

- Окей. Це не те, з чим би я не впорався.

Хлопець вийшов з кабінету й подався в гуртожиток. Світанок. На вулиці квітуча весна. Арда прокинувся десь о 5, й палаючим поглядом оглянув фото Обрієтти. Вставши з ліжка почав повільно одягати сорочку, прибивши знімок дівчини ножем до стіни.

- Ти потрібна мені жива. Поки що…




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше