8

- Я відлучуся на хвилинку. – сказав він до компанії піднімаючись з-за столу.

Кілька секунд і він вже був біля Обрієтти.

- Ти хто?

- Дуже ввічливо з вашого боку, пане Арда. – з крихтою сарказму засміялася Обрі.

- Мене звуть Джан. Ти її хлопець? Не зрозумій мене не правильно, ми випадково пересіклися.

- Я зрозумів все як потрібно. – стиснувши зуби відповів Арда.

- Гаразд, я … Гм… Піду вже. Гарного вам вечора… Кхм… Обом.

Хлопець пішов.

- Чому ти натиснув на нього? Він просто хотів познайомитися.

- Знаю я таких.

- У тебе є дівчина?

- Що? Тобто?

- Ну якщо ти кажеш, що знаєш мабуть стикався вже з такими ситуаціями.

Арда змовчав.

- Я піду до друзів. Хорошого тобі вечора.

- Іди. – відповіла дівчина. – але наступного разу так не турбуйся про мене, я в змозі сама про себе подбати.

Вони розійшлися. Коли Обрієтта заходила назад в мотель з-за дверей її за руку схопив Джан.

- Не вір йому! – серйозним тоном гуркнув той притягуючи її до себе.

- Про що ти? Відпусти! – вирвала вона руку.

- Про Арду. Не довіряй йому сильно.

- Ти краще за мене його знаєш?

- Ні, але я знаю, які в нього наміри.

- Хто тебе підіслав сюди?

- Ніхто, я сам прийшов. Я бажаю тобі добра і хочу захистити тебе. Мій батько і твій були хорошими друзями. Коли ти була маленька, ми одного разу зустрілися на святі, тоді твоя мама ще сказала, що це доля нас звела, але ми так і не познайомилися нормально. Ти вже мабуть забула.

- Трохи пригадую. На твоєму обличчі є щось знайоме для мене.

- Хах, шрам біля носу.

- Аха, так, ти ж тоді на святі впав і розбив собі обличчя, тому що я тобі підніжку поставила.

Вони розсміялися згадуючи старі часи.

- Візьми мій номер, щоб не загубити мене! – посміхнувся Джан.

- Окей. Але в мене просто зараз є декілька питань до тебе, ми можемо поговорити в їдальні за вечерею?

- Не спіши. – поставив він руку їй на лікоть, - Ми ще не раз повечеряємо разом.

Хлопець пішов. Обрієтта здивувалася прижмуривши брови.

- Що це означає? – тихим голосом пробурмотіла вона собі попід ніс.

Вночі Обрі спала напрочуд добре. Сьогодні вона підпише документи і Арда покінчить з її ворогом.

- Обрі! Прокидайся! – прогримів у двері Арда.

- Я вже прокинулася.

- Ти підписала документи?

- Ще ні. Чому ти так поспішаєш?

- Сьогодні фортуна нам посміхнулася.

- Тобто?

- Поліція прикрила кантору Гатто. Його офіс спонсорував борделі. Розумієш? Всі акції згоріли ніби їх і не було. Угоди більше немає.

Минув тиждень з того часу, як Гатто загримів в тюрму. Сьогодні вони повинні були після обіду покинути мотель і повернутися назад у Шелл, але по новинах Обрі побачила дещо, що її дійсно злякало. Виявляється два дні тому цілу сім’ю Гатто розстріляли в їхньому ж домі, поліція з’ясувала, що це зробив один з його працівників.

- Так! З Гатто покінчено! Про дівчину я не дізнався більше нічого, що могло б свідчити про те, що вона несе для тебе загрозу, Хазар. – мовив Арда говорячи по телефону.

- Якщо не дізнався, значить погано питав. – відрізав Хазар, - Сьогодні я відвідав Гатто у в’язниці і він сказав мені те, у що я б не зовсім хотів вірити.

- Що саме?

Стук у двері.

- Арда! Відчини будь ласка.

Він кинув слухавку не дослухавши.

- Хто там?

-  Це я Ліса.

- Ліса? Що ти тут забула? – крикнув хлопець відчиняючи двері.

- Я скучила за тобою, коханий! – кинулася вона йому на шию з порогу.

За їхніми спинами показалося обличчя Обрі. Арда її побачив, та не зміг нічого сказати. Ліса продовжила:

- То ти тут на завданні?

Він силою запхнув її в кімнату і грюкнув дверима прямо перед носом дівчини.

- На завданні? – скривилася Обрієтта все ще дивлячись у двері.

В кінці коридору вона помітила Джана.

- Гей! Пообідаємо перед від’їздом? – гукнув хлопець.

- Ти також сьогодні їдеш?

- Так. Думаю з тобою.

Вони разом вирушили в столову, тим часом Арда все ще намагався донести своїй пасії, щоб вона поїхала.

- Ти ідіотка! Якщо ти все зіпсуєш Хазар вб’є нас обох, ясно тобі?

- Чому ти кричиш на мене? Звідки я могла знати?

- Забирай свої речі і їдь назад.

- Але минуло вже два тижні, ти казав, що завершиш завдання за тиждень.

- Послухай! Все набагато складніше, зрозуміла! Я не знаю скільки це буде тривати! Ти не потрібна мені тут! Ти лише підставиш мене! І не вздумай плакати! Я люблю тебе і не хочу щоб ти постраждала!

- Тоді тобі видніше. – витерла сльозу Ліса обійнявши Арду.

На дворі було досить спекотно. Травневе сонце давалося в знаки. За обідом Обрієтта майже нічого не з’їла. Її охопив шоковий стан.

- Бачу ти не дуже голодна. – нахмурився Джан.

- Ти знав, що у нього є дівчина, так?

- Одного разу почув, як вони по телефону розмовляли. – опустивши очі відповів хлопець.

Насправді він дуже добре знав, хто такий Арда і чому він тут, та говорити про це Обрієтті було б помилкою – вона б не повірила. Джан був не просто другом дитинства для неї, у нього теж була своя місія, яку він сам собі назначив – захищати те, що залишилося від її батька, який одного разу, можна сказати, врятував йому життя.

- Ти не повинна зациклюватися на Арді. Він вже виконав те, що обіцяв, а значить, скоро він зникне з твого життя.

- Знаю, думаю, ми більше й не зустрінемось ніколи.

- Тоді візьми себе в руки і попрощайся з ним. Назад я тебе відвезу.

Дівчина піднялася з-за столу й пішла до свого номеру. Довго не роздумуючи зібрала валізу й вирушила. Арді зараз не до мене – подумала вона. Внизу біля машини її вже чекав Джан.

- Приготуйся до нової гри, Обрі! – сказав він, - Тепер все заплутається ще більше.