13

У всіх було дивне відчуття. Ніхто не плакав. Тіло Джана забрала швидка, чоловіки і жінка також поїхали в лікарню, в деяких все ще були важкі поранення. Загинуло багато людей. Обрієтта і Арда стояли дивлячись в слід швидким допомогам, які мчали з мигалками десь за кар’єри. Смеркло. На небі показалися перші зірки.

- Ти собі уяви скільки зірок згасло цього вечора. Скільки людей зникли разом зі своїми спогадами. Тепер я розумію, чому минуле немає значення. Тому що воно зникне, коли ти помреш. Ніхто окрім тебе не буде пам’ятати ті почуття і емоції минулого, які ти пережила. – жалісно мовила Обрі дивлячись у небо.

- Як гадаєш, нові зорі народяться цієї ночі? – відповів Арда.

- Мабуть. Але шкода тих, що згасли. Кожна зірочка мала свою історію. Хтось дивився на неї і думав, що вона виведе його, коли він заблукає, а тепер її просто не існує. Як, гадаєш, почувається ця людина?

- Гадаю, вона й не здогадується, що ця зірка погасла. У небі їх мільйони. Не озброєним оком не розбереш яка твоя.

- Он як… Я свою знаю. Та що сама гаряча. З далеку вона віддає червонуватим відтінком, хоча насправді жовта. У моєму будинку залишився мій телескоп. Раніше, я завжди любила дивитися на зорі або планети з нього, а тепер… Вже просто не важливо це все. Сьогодні я втратила дуже хорошу і щиру людину. – Обрі витерла сльозу з щоки, яка дивним чином вирвалася на волю. – Мені буде бракувати його, але я завжди поруч з ним. Він живий у моїй голові…

- Доки не помре остання людина, яка пам’ятає про нього – він завжди буде живий. – посміхнувся крізь сльози хлопець.

Ніч була важка. Арда з Обрієттою відправилися у свій котедж. Заснути ніхто так і не зміг. Завтра відбудуться масштабні похорони. Від однієї думки про це у них біг мороз по шкірі. У хлопця задзвонив телефон. Це була Ліса.

- Так, я слухаю. – підняв Арда.

Обрі зніяковівши вийшла з вітальні.

- Коханий, як ти? Все гаразд? Тебе не поранили?

- Ні, я в нормі. Ліса я прошу в тебе вибачення…

- Що? За що?

- Я не можу стати для тебе хорошим чоловіком. Знаю, ми багато пережили разом. Побудували власні плани і мріяли разом. Проте, дай мені трохи побути одному. Я хочу взяти паузу, не тому, що розлюбив тебе чи щось таке, а тому, що більше не зможу бути на зв’язку і тим більше, думаю ти чула, що сталося. Для мене надто важко проживати це виконуючи завдання. – знизив голос хлопець.

- Все в порядку. Я розумію, що тобі важко, але знай, я завжди буду чекати тебе. Я звикла до життя без тебе, проте, я ніколи не відмовлюся від тебе і тим більше, від нашого кохання.

Арда посміхнувшись поставив слухавку. Добре, що Ліса розуміюча дівчина. Йому не хотілося робити їй боляче, доки він сам в собі заплутаний, краще дати їм час. Настав ранок. Проте Обрі так і не піднялася з ліжка. Принаймі, так думав Арда.

- Обрі, ти прокинулася? Агов!

Він зайшов в кімнату, та вона була порожньою, лише одна записка на покривалі:

- Мені набрид цей маскарад. Я знаю, що ти людина Хазара і тим більше знаю з якою метою ти існуєш в моєму житті. Якщо тобі потрібен блок то знай – він належить не Хазару, не Гатто і зовсім не моєму батькові. Цього блоку більше немає. Він назавжди залишився похований разом з тілом Джана і ніхто не зможе дістати його, а якщо й зможе то він не містить в собі абсолютно нічого, тому що він був розібраний. Цей блок – порожня чорна коробка. Так і передай Хазару. Від тепер нас нічого не поєднує. Я повертаюся додому. Прощавай, Арда…

За секунду Арда набрав номер Обрієтти та вона була вже поза зоною. В ту ж хвилину до нього подзвонив Хазар й Арда переказав йому всю інформацію.

- Що ж… Раз так, то доведеться запустити в рух важку артилерію. – засміявся Хазар.

- Про що ти говориш?

- Твоя місія завершена, Арда. Ти можеш знову повернутися до навчання. З рештою я розберуся сам.

Хлопець проковтнув ком. Схоже цього разу з його боку дійсно було б не правильно не втрутитися, але й виказувати себе він не міг. Джан приховував досьє на Хазара, Х’юго і Гатто, але чому? І чому це не зупинило Гатто, й він вбив його? Давайте відвідаємо зараз Гатто в його камері:

***

Він сидів на своєму ліжку перебираючи чотками в руці й роздивлявся фото Обрієтти, Джана і Арди. Джан це ліва людина. Він прибув від замовника чорного блоку, від голови мафії – Лорда (таке прізвисько у нього було, але імені ніхто не знав). Лорд в свою чергу керував Гатто, Х’юго і Хазаром, його помисли були нікому не відомі, проте одного дня вони об’єдналися проти нього й скинули його оголосивши себе “царями”. Він був довгі роки в комі, та коли отямився не мав вже тієї сили. Йому довелося скласти повноваження і тоді він найняв собі людей, які просто охороняли його. Джан був дуже темпераментним, запальним хлопцем, тому досьє Лорд не посмів використовувати проти трійки, а довірив його Джану, з надією, що той одного дня правильно помститься за своїх померлих рідних. І він був правий. Ще до своєї смерті Джан мав план Б, проте лише проти Гатто, який і був винен у смерті його рідних. Після того, як він помер, Гатто задушили. Тепер мінус один. Справедливість зацарювала.

***

Хазар вирішив натравити на Обрієту Х’юго. В надії на те, що він шантажем все таки вияснить де справжній блок.

На дворі перший день літа. Минув місяць з того часу, як сталася та трагедія. За вікном співали птахи. Сонце почало припікати. Обрі одягнувши легке плаття пішла в бібліотеку, де її вже чекав Рік:

- Привіт! Як ти? – запитав він.

- Привіт. Добре. Ще живу. Де твій батько?

- В задній частині. Реставрує одну з дорогоцінних книг, яка вчора потрапила до нас.

- Повідом його, що Х’юго повернувся. У нас тепер є спільні справи.

Коли старий краєм вуха почув розмову – це його дуже сильно спантеличило.

- Обрієтта? Що відбувається?

- А! Ось і старий! – посміхнулася дівчина.

- Слухай, я знаю ти не бачив свою онучку з того дня, як Х’юго забрав її. Тепер є можливість поквитатися за це і забрати її назад до себе.