Життя і смерть, або чому погасли зорі

14

- Він розпочав гру, Обрієтта? – спантеличився дід.

- Саме так. Йому потрібен блок. Тепер і йому.

- Твій дядько…

- Він думає, що якщо буде погрожувати мені ним, то я його віддам, але що, якщо я сама вб’ю свого дядька?

- Що? Ти з глузду з’їхала?

- Ні… Чому ти так вирішив? Ми інсценуємо смерть мого дядька, щоб витягти його з лап Х’юго. І мій друг в цьому нам допоможе. – дівчина махнула рукою і з тіні вийшов Арда.

- Тепер покінчимо і з другим. – посміхнувся хлопець.

Обрієтта погодилася віддати блок взамін на свого дядька. Вони повинні були зустрітися біля порту о 8 вечора. Арда тим часом готував зброю.

- Ти ще підтримуєш зв’язок з Хазаром? Коли ти того тижня подзвонив і сказав, що повернешся я подумала, що ти зовсім від нього пішов. – мовила Обрієтта спершись на диван.

- Так. Він думає, що Х’юго нестиме загрозу для нього після того, як отримає блок. Все таки, не такий він і розумний.

- Він… А чому ти мстишся цим людям?

- Кому? Гатто і Х’юго?

- І Хазару. Я так думаю.

- В мне з ними своя історія. В тім, один з них вже в могилі і це мене тішить.

- Що вони тобі зробили? Теж вбили когось з твоїх рідних?

- Можна і так сказати. Всі вони останні козли, які думають лише про своє пузо і владу.

- Арда.

- Що?

Обрі хотіла ще щось казати, проте засумнівалася.

- Підготуй зброю і ходімо обідати.

Дівчина обернулася й відправилася в напрямку кухні, але Арда крикнув їй у спину:

- З Лісою покінчено!У неї тепер інший…

Обрієтта навіть не обернувшись усміхнулася й продовжила свій шлях.  Насправді, Ліса була розуміючою людиною, та хлопця який не проводить з нею час від слова зовсім вона не хотіла бачити біля себе, тому за першої ж можливості розповіла Арді про стосунки з іншим. Хлопець ніяк не відреагував, в глибині душі йому було сумно, адже він все ж любив її, та потім зрозумів, що так дійсно краще, для нього самотність як наркотик, так само як і для Обрі.

З настанням вечора всі прибули на місце зустрічі. Як і договорилися дядько Жерар одягнув на себе бронежилет з пакетиками червоної фарби. З машини пулею вилетів голова шайки:

- Де блок? – грізно крикнув Х’юго.

- У мене. – відповіла Обрі. – Але у мене до тебе є питання.

- Що ще?

- Як Хазар натравив тебе на мене? Сказав, що я сховала блок і готую проти вас повстання? – засміялася вона.

- Щось в цьому роді. – лицемірно посміхнувся той. – Опустіть всі зброю на підлогу.

- Для чого це? – поцікавилася дівчина.

- Просто, заради безпеки. Не будемо порушувати договір.

Всі опустили зброю на підлогу. З чорного джипа охоронці вивела дядька Обрі. Вони відправилися на зустріч дівчині і Арді.

- Ти йди. Я залишуся. – підмигнув Арда.

Обрієтта видихнувши махнула головою. Як це буде вона собі не уявляла. Мабуть все ж доведеться віддати блок – подумала вона.

- Спочатку блок, потім Жерар. – гаркнув Х’юго.

Дівчина вже було простягнула руку, як Арда почав шмаляти по всіх з пістолета. Х’юго, нажаль, він лише зачепив, а в дядька, для правдоподібності, все таки попав.

- Не май сто друзів, а май сто пістолетів. – засміявся Арда.

Охоронці забрали Х’юго й почали виїжджати, а хлопець стріляючи їм у спину продовжив за ними бігти. Дівчина опустилася біля дядька, який застиг затримавши дихання в лежачій позі.

- Що дивишся? Знімай це з мене! – різко відкрив очі той.

Обрієтта аж здригнулася, а потім посміхнулася. Хлопець підійшов до них.

- Що ти наробив? Ми договорилися вистрілити лише в дядька. – сказала вона.

- Якби я це зробив, вони б вистрілили в мене.

- Ти пожертвував своєю репутацією, ти ж розумієш, що тепер і Хазар і Х’юго будуть полювати на тебе.

- Мені байдуже. Я їх не боюся!

Скориставшись машиною вони доправили дядька до лісового будиночка.

- Обрі, мені дуже шкода, але я не можу тут більше залишатися. – мовив він збираючи свої речі в домі. – Арда попіклується про тебе, я бачу, що він любить тебе.

- Стоп, стоп! Ми ж повинні були разом подолати організацію, що сталося?

Обрієтта, ти сильна і відважна дівчина, але в мене немає цієї відваги. Я не можу більше співпрацювати з тобою. Так, є багато чого, що ти повинна була б знати, та нажаль, не від мене. Моя місія завершена. Я вирвався з лап Х’юго. Всі ці роки він тримав мене, як зброю проти Гатто і Хазара, бо я міг винайти прототип блоку. Та коли він побачив, що я ні на що не здатний без свого брата, я просто мусолив йому очі своїм життям під його охороною. Це все. Кінцева зупинка.

- Скажи ти зовсім не любиш мене? Не любив свого брата і невістку? Ти просто так поїдеш залишивши мене одну?

- У тебе є Арда. – відповів той вже у порозі й розвернувшись пішов.

У нього залишилися гроші з їхніх з братом проектів і їх вистачало, щоб виїхати за кордон. Обрієтті він залишив кілька тисяч, проте, їх ніяк не вистачило б для хорошого життя надалі.

- Він залишив мене…? – прошепотіла Обрі дивлячись йому в слід.

Вона вийшла на подвір’я. Біля машини вже стояв Арда й жалісно дивився на неї. Дядько потребував Обрі просто для того, щоб вона витягла його з клітки Х’юго, після того як він розіграв свою смерть для Хазара і Гатто, тоді Х’юго якось дізнався, що він вижив і не дав йому виїхати, проте зараз, все заплуталося ще більше.

- Він поїхав. – тихим голосом сказав хлопець.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше