Життя і смерть, або чому погасли зорі

20

Старий піднявся з місця і подався по доріжці до виходу. Дівчина теж вирушила додому.  У неї було дуже багато питань, та отримати відповідь вона чомусь і не горіла бажанням. Що буде те буде – думала вона. Її ніколи ще не доводилося відчувати щось подібне. Всередині все було знищено, повалено і спалено. Не залишилося жодних відчуттів, лише якийсь не відомий біль різав душу. Арда дійсно причинив їй зло, попри те, що вона гадала, що він любить її - він все одно образив. Вже через годину дівчина стояла із зібраними речами біля дверей.

- Мабуть все взяла. – мовила вона сама до себе. – Цікаво чим все закінчиться цього разу.

У двері постукали. Водій прибув на місце й допомігши Обрі з речами, вони відправилися в дорогу. Арда тим часом лежав на ліжку  у себе в кімнаті роздумуючи над своїм планом. До нього зайшов, його друг Юстін.

- Давай вийдемо погуляємо. Досить тобі страждати.

- З чого ти взяв, що я страждаю?

- У тебе на обличчі все написано.

- Ех… Я не знаю, Юстін. – відповів хлопець опускаючи ноги на підлогу. – Я все життя мріяв про хвилину помсти. Всяко уявляв, як це повинно статися, а тепер, коли настала ця мить – я просто не знаю. Я відчуваю себе не готовим. Дивно якось. – прижмурився він.

- Послухай, друже. – присів Юстін біля нього. – В житті буває різне. Іноді, навіть твої думки можуть зрадити тебе. Ти знай одне: не легко тягнути ношу минулого за собою, а іноді – просто не варто це робити. Якби у тебе не було минулого пов’язаного з батьком цієї дівчини, про що б ти думав зараз?

- Нажаль, воно все ж є, тому не важливо. Не хочу думати про те, що могло б статися. Воно  і так не станеться.

- Думай, про те, що ще може статися. Ти повинен подумати дуже добре і не плутати серце з мозком. Дій чимось одним. Ти знаєш чим… - поплескав він по плечу Арду і подався геть з кімнати.

Юстін був його найкращим другом від дитинства. Їх об’єднувало багато спогадів. Вони усім ділилися одне з одним. Не зважаючи на те, що у них були різні темпераменти – це не заважало їм бути братами. Арда все обдумав. Згадав своє нещасне дитинство. Але потім в його голові промайнули моменти з Обрієттою – її посмішка, манера розмови, міміка.

- Я не можу так. Не можу! – жбурнув він подушку на підлогу. – Я намагатимуся вбити людину, яка наче копія моєї мами.

Обрі тим часом вже прибула в особняк Лорда й сидячи за столом з вечерею розв’язала розмову:

- Ким був мій батько? – яструбиним поглядом глянула вона на старого. – Ти знав його?

- Дивно, що ти почала розмову з цього. – витер серветкою рот він і відклав у бік вилку.  – Я думав, ти для початку запитаєш ким був я.

- В мене ще є час дізнатися. Зараз я хочу дізнатися про свого батька те, що мені не відомо. Все таки, я його донька.

- І моя онука. Але гаразд. Твій батько був винахідником по професії, в тім, ще коли він лише подавав документи на вступ в університет вже знав для чого йому винахідництво. З ним в одній групі навчався Хазар, вони якось подружилися і він втягнув твого батька в свою компанію. Він почав займатися нелегальним постачанням зброї, згодом навіть перейшов на траву і наркотичні препарати, але коли в його житті з’явилася твоя мама – йому довелося закинути це все. Та все ж, був в нього один борг. Одного разу він попався на крадіжці брусків золота, звичайно, це не була його ініціатива – він був на завданні, та організація підкрутила ситуацію так, ніби зробила послугу коли витягла його. Вони боялися твого батька, а він сам не розумів.

- Розплата за борг був блок?

- Саме так.

- Ви тоді були головою організації чи не так?

- Це вже окрема тема. – спантеличився старий й повільно встав з-за столу. – Все ж, історію потрібно було почати з мене.

- У мене лише одне питання – мій батько причетний до смерті Віолетти?

- Якщо ти справді хочеш знати… Ні. Він намагався врятувати її.

- Він любив її, так? – очі дівчини поступово почали заполоняти сльози.

- Я не знаю… Не знаю. Не можу нічого сказати.

Старий подався до своєї кімнати. Дівчина ще трохи посиділа за столом. У неї було дивне відчуття – наче все, що вона чула їй приснилося. Не хотілося вірити, що батьки могли не любити один одного.

- У цій історії повинен бути ще хтось. Це не може бути правдою. Я не вірю. – прижмурилася вона говорячи сама з собою. – Дядько! – крикнула вона після паузи.

Ніч була спокійна. Обрі провалилася в сон одразу після того, як лягла на ліжко. Навіть не роздягаючись вмостилася на купку подушок. Прокинулася десь о 9. Прийнявши душ, вирішила не йти одразу снідати, а спочатку закінчити зі своїми проблемами. Тому не забарившись, вмостилася на крісло біля вікна і в мить набрала новий номер дядька.

- Ало. –  підняв трубку він.

- Дядьку, це я Обрієтта.

- Щось сталося?

- Насправді… Так. Скажи мені мій тато якось причетний до смерті матері Арди?

- Що? Нічого не розумію.

- Ти не вмієш брехати. – не змінюючи тон мовила вона. – Давай зараз коротко і ясно виклади все як є.

- Обрі. Це стара і давно забута історія, але якщо тобі цікаво… - видихнув він. – Твій батько не вбивця. Він хотів допомогти Віолетті, тому що коли її чоловік дізнався, що молодший син не від нього – ледь не вбив її. Та сталося дещо. Одного дня, батько відправив Віолетту і її сина на своїй машині з водієм в аеропорт, та він не знав, що ця жінка вкрала у нього з майстерні не допрацьований зразок блоку, схоже вона хотіла таким чином виміняти його в батька Арди на малого Арду, та коли вони були вже на половині дороги, блок просто вибухнув. Машина полетіла в повітря. Це все.

- Про блок знав і батько Арди?

- Він і тоді був другом Хазара, а можливо, навіть співпрацював з ним, тому звичайно ж і йому, і його дружині було відомо.

- О це так!

- Є ще дещо. Після того випадку, твого батька звинуватили в тому, що він спеціально вбив її, коли дізнався, що зразок блоку в неї і за допомогою пульту активував вибух.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше