Глава 6.Омана

Отак цілу ніч не зімкнувши очей,Лора просиділа у кімнаті.Було відкрите вино,яке пролилось на білий килим.Прохолода заходила із відчиненого вікна.

Місто почало прокидатись -із темряви миготіли вогники.  

  Вони як на той час здавалися блукаючими вогнями, які вели кудись у невідомість... 

Але потроху, потроху вони почали згасати разом із приходом світанку. 

Лора досі не могла в це повірити..  як тільки в її життя прийшло світло, воно тут і згасло. 

Мяяяввв Мяяяввв десь розносилося з коридору. 

Знову?! Ти - противний кіт, як ти мене дістав.

Ну добре можеш підійти, випросив! Ух.. ти моя така пушинка, ти моя киця. Знову ми залишилися з тобою вдвох. 

 Як мені це все пережити?! Я просто не знаю.. От скажи вурчило, скажи!? 

А я могла б бути щасливою! Якби я вчора... 

Утім,  це вже не має значення, зовсім не має... його нема,  І я наче втратила себе.  Розумієш,я втратила себе! В Т Р А Т И Л А... Це я винна, розумієш, винна саме я! А чого б не погодитись було, і все. От скажи чого? Чого?! 

Що я собі думала?! 

Того ранку  кіт вислухав все що можна і не можна. Котяра був не радий, що тоді підійшов і мурчав до Лори. А він бідолашка лише хотів їсти і все.А корм був так далеко. 

Ох...Цей корм, як він вабить до себе, його можна з'їсти не весь, зате як гарно він потім виблискує на килимі. Мммм

Задзвенів телефон, Лора не хотіла піднімати слухавку, проте згадала, що сьогодні в неї робочий день. 

Алло! Ти де? Ти що хочеш проблем чи що? 

Я? Проблем! Аххаахах Проблем? 

Ти що п'яна? Взагалі розум втратила, кажи Роберту щоб слідкував за тобою і брав під свій контроль. А ще краще - забрав із собою! ЧУЛА? 

Р О Б Е Р Т У? Як  смішно! ААА і ти теж із мене знущаєшся?. А я думала що ми подруги!

Якщо ти  далі будеш так продовжувати - тоді в тебе не буде більше подруги. Затямила! 

Взяла себе в руки!А тепер розказуй! Щось сталося?

 Я, я вчора дивилася новини... і там...там таке! 

Ти розумієш?Ти це розумієш? його більше нема. Н Е М А

А я подзвонила... я подзвонила і мені сказали, що вже все! все розумієш!... 

  Що мені тепер робити?! схлипувала.,через слово Лора.

Добре,я скажу на роботі, що ти захворіла. А з цим  ми розберемося обов'язково. Я тобі обіцяю. Це все потім... Так. Викинь весь алкоголь, що в тебе ще є, і приведи себе до ладу. А далі я з тобою поговорю на тверезу голову. Інакше розмови не буде. Ти мене зрозуміла? 

Угу... 

Ну все прийшов Кларк, я більше не можу говорити... Він тут із цею.. Ну ти сама зрозуміла. 

Я ще тебе наберу. Давай. 

Легко казати взяти себе в руки, коли в тебе душевна травма, коли в тебе думки переплутані між собою і здається, що вже ніколи ніякого виходу ти не знайдеш... і в ситуації що склалася Лора була саме з таких людей. 

Проте її розпач плавно перейшов у гнів. У гнів на саму себе, як вона могла так вчинити, чому саме зараз, чому саме зараз її так пече? Адже, адже вона любить Кларка!

Вона бачить його у снах, і мріє про нього. Вигадує різні кумедні історії у себе в голові: про те як вони гуляли, як торкалися їх руки одна до одної,та перепліталися між собою, в тому парку, де цвітуть піони. Саме так, не раз вона уявляла їхні романтичні побачення. Вона завжди хотіла якоїсь незвіданої романтики, хоча ця романтика була їй не притаманна.І засинаючи вона завжди згадувала про нього. 

З кожним днем... з кожним днем,все нові і нові історії - історії про їхнє кохання ,про їхнє знайомство, про їхнє спільне життя, і про те, як він нарізав ковбасу на кухні того сонячного дня.Він тоді був одягнутим у смішні штани із кенгурятами, які вона подарувала, як жарт, на День святого Валентина.Але які прийшли так до вподоби Кларку.

Це була річниця,річниця- їхнього щасливого життя.

Та  все було не так, вони були по різні сторони барикад.Він був з  Ерікою, а вона-  а вона втратила той шанс на щастя і не знала як далі жити із тягарем на душі.

Де  знайти вихід- вихід із цієї ситуації? Можливо потрібно було погодитися?

Але у душі вона знала, що щастя буде лише для одного, а Лора якось буде підлаштовуватися.

Треба робити вигляд, що все добре, хоча насправді так не є.Але чомусь вона так сильно хвилювалася, серце вистрибувало із грудей.От чому?

Це звістка її так шокувала!? Роберт був більше ніж друг?І значив більше для неї, ніж вона собі могла уявити. А Кларк це...Це просто звичка,або суб'єкт захоплення,або фантазія...Це фантазія ідеального чоловіка, яка ще змалечку переслідувала її. Того казкового принца, але Кларк - він не був таким, він був зовсім іншою людиною. Він не був принцом і навіть не був тим білим конем, це були оманливі ілюзії

Але щось таки в ньому її приваблювало.

Лора не хотіла вперто розвіювати цей самообман, до того часу, поки вона не зустріне того самого ідеального Кларка, в якого вона вірила.Хоча хто-зна, можливо вона його коли-небудь і зустріне.

Але ж Роберт? Чому саме зараз? Чому так рано? Чому так рано він залишив її...  залишив цей світ? Її гризло почуття вини, тому що вона нічого йому не сказала, а можливо її "так" могло б усе змінити? Усі були б щасливі, хоча хто знає як воно буде далі. 

 Лора підійшла до ванни, заглянула в  дзеркало і зрозуміла,що найжахливіша жінка на планеті зараз дивиться на неї. 

Розпатлана, волосся скуйовдилося в різні сторони, туш яка потекла, помила її обличчя та шию, рожева  помада на губах та пролите вино.. 

Лора була схожа на бомжа ,якого тільки-но випустили десь із каналізації.

О так, цей жахливий запах з рота, таке враження що там побували голуби.Пересохлі губи,покрилися білою плівкою.Хотілося ковтка води або чогось холодненького, так наче вона тиждень блукала по Сахарі.І до цього усього - виступив величезний, водянистий прищ на лобі, майже по самому центрі.Який наче махав привіт привіт я вже тут!Якби Лора була в іншій ситуації, то б у неї була би істерика.А так просто реакція, о ще й обвипало.Клас!