Глава 7.Дзвінок

Дзвінок у двері настирливо почав наполягати на своєму.Лора якраз виходила із ванни ,витираючи голову білим полотенцем.Вона була одягнена у банний халат рожевого кольору і в тапочки із смішними котиками.

Щось  телефон блимає..так що тут у нас? Кому я треба в цю хвилину, що це за повідомлення?

Невідомий номер?Лора відкрила смс, у якому йшлося наступне :

"Привіт,вибач що не написав,трохи було складно у моїй ситуації, але все добре.Все в силі.Роберт."

Що?Ррррооберт?Він живий!О Боже,живий!Я його не втратила!В той момент Лора намагалася зателефонувати,проте не змогла.

З душі впав величезний камінь.Вона почувалася так легко і щасливо.

Все,я скажу йому ТАК,Так, так, так!- Лара шалено бігала по квартирі, взяла за лапки кота і кружляла,кружляла по кімнаті.Кларк нехай котиться лісом,пішов він!Я спробую почати нове життя.Я спробую! 

Проте настирливий дзвінок у двері перивав її щасливі вигуки.

 Лора почала нервуватися від того дзвінка, який лунав ззовні.

 Та  скільки можна? скільки можна?Вам горить чи що,я не розумію. І взагалі хто там?

Це я,Лоро з тобою все добре?-пролунало з іншого боку дверей.

Я ?Хто такий я?В цього я є ім'я?

Пффф...ти що мене не впізнала?Оце так новина!Керівник твій прийшов.Тебе не було на роботі,на дзвінки ти не відповідаєш,от я і вирішив провідати хвору.Мені сказали що ти захворіла із ліжка встати не можеш.

Та чого ми говоримо через двері,може впустиш мене нарешті?В мене тут вітаміни в пакеті,колектив склався тобі,аби ти швидше видужала і прийшла на роботу.Агоов?Ти де?

Лорою можна було поливати сьомгу.В той момент вона почала проклинати свою подругу,яка трохи переборщила із її хворобою.Ну зовсім трішечки...

От...баламутка!Ну і що мені тепер робити?Лора метнулась по кімнаті,почала збирати залишки пляшок,кидати все в смітник.В шафу вона запхала всі речі,які були під ногами.Шафу підіпхала стрільцем.Знайшла аптечку і демонстративно викинули її на стіл.Згодилися і тіні,якими вона підмалювала синці під очима.

Все це дійство було схоже те, що цирк поїхав ,а клоунесса залишилася.Такого експрес прибирання ніколи не було у Лори.

Лоро,постукуючи в двері,мовив Кларк.Як ти?Може відчинеш?

Зараз,зараз, мені важко йти.Ще трохи зачекай будь ласка. Зараз. 

А сама ж в той момент, мила посуд що ще з вечора виднівся з мийки.

Я вже йду,йду....

Витерши об себе руки,ще раз поглянула  в дзеркало, Лора прямувала до дверей. 

Відкривши засув,дійсно перед нею стояв він- це був Кларк із пакетом.

О Боже!Невже це він?!Він у мене дома!

Привіт,бачу що тобі дійсно кепсько,промовив Кларк, вказуючи на її зовнішній вигляд. 

О та...тіло ломить,голова крутиться,ой та ще стільки всього...Проходь .

Ну ти знаєш,я мабуть передам тобі пакет та буду іти,не дуже хочу захворіти.От дивлюсь на тебе,і розумію,що тобі треба дати відгули. До речі ,ти взяла лікарняний?

Я?Ой..ні..та коли ж я встигла.Бачиш в якому я стані і недійду напевно.Може все таки залишишся?Ой..як мені погано!Лору аж перекосило.

Ну...я навіть не знаю. Хіба що на декілька хвилин, я ж не можу затриматся на довше.Справи,справи як ти розумієш сама.

Кларк переступив поріг Лориної оселі,зразу помітив стілець,який підпирав шафу.І кота що терся об його ногу.

О,  напевно я йому сподобався!-засміявся Кларк. 

А що це у тебе за будова?Немає кому шафу зремонтувати чи що?

Та це так,просто...Проходь на кухню,я чайник поставила.Що будеш?

Маєш чорний чай?-сказав Кларк 

Так,зараз зараз...відповіла Лора.

Дістаючи розсипний чорний чай, Лора зачепила інші трави.Вони б покотилися донизу, проте Кларк вчасно їх піймав.

В той момент, вийшло так,що він стояв дуже близько до Лори.Було навіть чути його подих.Той момент все ніби зупинилося навкруги.

Його очі,подих і він сам були настільки близько, що стало чути як калатає Лорине серце.

Я...я заварю чай-вичавила насилу із себе Лора. 

Т..т..тобі із цукром?

Але Кларк не зводив із неї свій погляд. 

Лоро...я не знаю як тобі це сказати,проте коли ти поряд..Я відчуваю ...мене щось бентежить.Розумієш?

Легким дотиком до її руки,Кларк забрав чай і поставив на стіл.

Він охопив її за талію із двох сторін, ніби ніколи і не відпускав.

Лора просто остовпіла.

Ти це до чого?Я не розумію...

Я це до того,що ми живемо не так як нам хочеться. Ти ж думаєш про мене,правда?

Ну...

Не кажи нічого,просто послухай...

Я хочу тобі сказати,що я здається знайшов,ту людину з якою думаю мені буде добре. 

Яка близька мені по духу.Можливо ти цього ще не розумієш..але коли ти проходиш повз,в мені щось змінюється.Я це зрозумів зараз,краще пізно ніж ніколи.

Я хочу тобі сказати, що ти...ти...мені не байдужа.

Я?Тобі?У тебе ж є Еріка,у тебе є все?Нащо я тобі?!

Ну ти не така як інші..Ти моя людина по духу.Просто моя.

В цей момент, Кларк нахилився до Лори,вона відчула як мурашки пробігли по тілу.Як серце почало битися так швидко, що можна було полетіти у космос. Здавалось що земля втекла із під ніг.

Легкий дотик до її губ,пронизив її серце,стало так тепло на душі.Він і вона тепер разом?А як же Роберт?

Раптом,продзвенів ще один дзвінок у двері...

Мммм...ти когось чекаєш?

Та ні, наче...Відпусти,я маю відкрити...

Добре...

Лора підійшла до дверей, та запитала хто прийшов.Проте цей голос вона не могла сплутати ні з яким.

Мені сказали, що Кларк приїхав провідати хвору-з порогу сказала Еріка.

Він ще тут?

Так...проходь.На кухні,твій Кларк, на кухні.

Тримай апельсин,він кажуть корисний,вітаміну С багато.

Привіт, милий.А що це ти так довго?Кинув мене саму в офісі?Приїхав до цієї...Ну нічого,наздоженемо.Ти ж не забув що у нас нарада?

О так,дякую Еріко.Ну все,хвору провідали,треба їхати Видужуй Лоро,наш весь колектив тобі цього бажає.

А як же?...-сказала Лора.

Головне здоров'я, а решту це дрібниці,не важливі дрібниці не варті уваги-промовив Кларк.