4. Нові знайомства хе, хе

Перший по розкладу урок в мене була хімія. Ну логічно...

Я зайшла в аудиторію, і всі тури повитріщали свої бееьки на мене. І їм не соромно. Хай на сепе споглядають, здорові діти.

– Доброго дня. - привіталася я з учителем , а вона була зайнята своїми справами просто кивнула. Ну і на цьому дякую.

Піднявшись на верхні ряди , вмістивши свою дубцю на задньому місці де нікого немає, вставила наушники в вуха і чекала поки продзвенить дзвінок на перерву. Пара прошла цікаво, було кілька моментів коли з під лоба бачила як на мене тиснуть пальцями хлопці. А дівчата шушукаюця. Ну невже я реально страшно виглядаю? Запитую саму себе. АААААА, як важко...

Залишок дня пройшов спокійно, не беручи за увагу тупу білобриса куропатку, яка постійно до мене чиплялася. Ісестрюню зі своєю шайкою, які теж не залишали мою скромну персону без уваги.

До дому я теж доїхала спокійно. Сьогодні, нажаль, не було перегонів. Тому в мене є план, як згаяти час. В домі нікого не було крім звіринцю , батьки в супермаркеті з малою. Оренда зі своїм збродом в клубі зависають, то чому ж мені не розважитися. От і вирішили. До восьми годин вечора я чекала повернення сімейка Адамсіа, старенька не пришла. А от Софі, Борис та Мія з'явилися тоді коли я приймала душ. Я відмовилася з ними вечеряти, висушила волосся і написала Арчі. Він був зайнятий. А чим саме не розповів, походу діло в кохані. 

Тому я буду гуляти одна. В клубі... Заглянула в шкаф – нічого толкового не нашла. І що робити. Стоп, в мене ж пакети не всі розібрані. З них подоставала купу одягу, але все одно не знала що одягти. В кінці кінців , я вирішила одягти ось це: топ , шорти, чорні туфлі-лодочки та рожеву перуку. Мейкап зробила яскравий.

На верх накинула рожеву джинсовку. Ось ця перука...

Виглядає досить справжнім. Тобто якщо не придивлятися то й не помітно.

Вилазила через вікно без взуття, бо все можливо і зламати ноги теж. Тому не рискуємо, вибігла з двору , почала взуватися... Блін, і як жеш без охорони, до мене підійшли дві глиби 

– Леді Міка, чому ви не в своїй кімнаті? Вас проводити? - запитав один із них.

Я не аипрямилася , але підняла очі. Зняла туфельку і...

– Хлопці, так я вийшла за своєю кішкою не могли мені допомогти її знайти? 

Включила образ миленької дурочки.

– Ага, куди вона побігла? - запитав другий обернувся і нагнувшись почав шукати кота якого не існує.

– Ось, десь туди, ой так, так там була... - а я розвернулася і з туфлями а рукам побігла вздовш дороги. Ніхто за мною не побіг і це добре. Зупинила таксі , та через хвилин 15 була в місті. Пішла до клубу " Вондер клуб". Це крутий і дорогий клуб. Як не дивно фейс контроль я прошла. А ну така фіфа в брендових речах. В середині було мало народу. Ну звісно щоб зайти вже треба відвалити пів штуки баксів. 

Там було чоловік сорок мужиків. І дуже багато дівчат. Я ще з дому забронювала ВІП місце. Зараз сюди припруця мої кішки. Астра і Роза , мої кращі подруги. Вони теж беруть участь в перегонах. Під нікому " Гроза небес" і " Кріс маєстро". Ми з ними дружимо ще з перших днів знайомства у дитячому домі. І так вийшло що між нами по два місяці різниці. Я найменша. 

Піднялася на другий поверх , і пішла до нашого столу. Як не дивно дівчата вже сиділи . І мене вони видимо не впізнали...

– Слушай фіфочка, іди до столу навпроти тут зайнято. А якщо з кордин... - не встигла договорити Астра , як я її перебила.

– Та подружаньки, ви чього це мене проганяєте, що взагалі останні мозги виїздили , чи по голові кулаком давно не получали?

– Енджииии! ' закричали обидві , і так голосно що всі пялилися на нас.

– Дури? Чого пищіте на всю глотку , та я , я. Просто щоб виплисти з дому потрібно було замаскуватися. Ну як ,ви мене реально не впізнали? - ми так з ними розмовляємо , в нашому клубі " Живемо один раз" так принято.

– Нарешті наша компанія зібралася! А то ти зі своїм новим життям взагалі нас на цілий тиждень покинула. Ми то скучаємо... - сумно але з нотками сарказму проговорила Роза.

– Так, замовкли... Не кидала я вас, просто були деякі проблеми. Дівчата а чого ви мені не сказали , що поступили до мого університету. Ну тобто де я тепер вчуся? Це , по факту, ви мене киданули. - сказала я і розсміявся , нуль серйозності.

– Ми якраз хотіли сьогодні розповісти. Та ми з вами взагалі в одній групі вчимося, ну що дівчата влаштуємо круте життя університету?! - сказала Астра і піднялася зі стала з бокалом вина.

Ми з Розою встали і цокнулися.

– Так, з завтрашнього дня ми зробимо так , щоб нас відчислили за місяць. - я вам не розповіла!? Дівчат теж забрали батьки. Тобто цілих два роки стараються забрати до дому. Тепер ми всі разом з богатирських сімей. Якщо чесно, я взагалі не можу зрозуміти навіщо повнолітню дитину забирати до себе через десятки років. Невже сендром батька увімкнувся через 12 років? Дивно...

І ми разом не хочимося навчатися в цьому університеті. Але , чим ще зайнятися багатенько дівчаткам , за яких все розв'яже тато. От і вирішили.

– Так дівчата, хоть би ви завтра не спалились. Чього ви без маскування - запитую я. Радує хоч одне, ми навчаємося під видуманими фаміліями. Бо батько Роуз - глава мафії. А мати Астри має салони краси в чотирьох країнах: Англія, США, Росія і Україна. Каьздець... Що ще сказать...

– Джи, не сци прорвемся. - сказала Астра. Їй то легко говорити поки не впізнали.