7. Бац і все ,я приречена.

– Ні, ні , ні , і ще раз ні!!!! Я не буду на сімейному застолі з вашими друзями Грандами. Я не піду! Мене еммм... мене подруги позвали з собою на вечірку. 

– Так ти підеш! Пам'ятай про договір! І ти хочеш , щоб ще одна вечірка залишилася так само як і та , тиждень тому?! Ні , це не обговорюється. Щоб в сім була дома. Нам в дев'ять треба бути в них. І не дай Боже запізнися, тиждень домашнього арешту. - продовжувалася третя година моєї з батьком перепалки..

– Стопе! Який арест?! А ти кхм, кхм прости за грубість, не офігів? Добре, потім договори , я в університет! До вечора , сімейка! 

Я вийшла із дому , не забувши грюкнути дверима. 

– Адбой , Камікадзе! Я мішком доберуся. - проговорила чоловіку в костюмі , який відкрив мені двері в салон автомобілю. Навіть не дивлячись на нього.

Тепер коротенько розповім вам. 

Після мого сніданку, тато вирішив зі мною поговорити . Темою нашої розмови стали друзі сім'ї. Сьогодні в дев'ять ми повинні завітати до Грандів. Тату з батьком Крістофера треба обговорити щось! Я в цьому не шарю. А я як піду!? Спалюся ж... От тому і відмовила. В кінці кінців мої нерви лопнули і я втекла.

Одягнута я була в зручний одяг і тому, за пів години я була в академії. А саме : футболка чорна, чорні джинси і білі кроси . І з рюкзаком. Біля входу в університет була купа народу. І не далеко ,біля синього мазераті я побачила Крістофера з його лавками. Ой вибачте - друзями. Тьфу на тебе . 

Зайшла і направилася в свою аудиторію. Як ви гадаєте , спокійно дойти б я змогла?! Ні! Це ж я. І ця  с..ка - білобриса. Бля , як її звати? Забула , та ну її , білобриса і на цьому зупинимося.

– Диви куди йдеш! - почала куткудакати ця курка.

– Оооо, історія повторюєтьсся як в перший день нашого знайомства! - відповіла я , напчтках повертаючись до неї. І тільки зараз бачу її зовнішній вигляд. Я не розумію , це мода така чи в неї смак поганий. Волосся зелено- сіре, фейс розмальований червоною фарбою. Жах... - Даааммм, красою світ ви не врятуєте! 

– Що ти сказала? Це взагалі-то вишукано фарбувати волосся.

– Добре! Не дуже приємно було поговорити , бувай! Ой. - Я дещо не сказала , по дорогі мені дуже закортіло пити. І я купила лимонаду. А зараз цей лимонад на білобрисій.

– Дура! - викрикнула та.

– Приємно познайомитися! А я то тебе білобрисою та білобрисою називаю.

– Ах! І що тепер Мася скаже. Яж іза тебе тепер як чудовисько. Як би мені хотілось тебе зараз довбонути. Та не хочу руки вимазувати в згнивші фрукти. Фу!

– Взаємно! Все бувай , потім договоримо я на пару... - і я побігла. 

Вже як п'ять хвилин пройшло після дзвінка, а я ще досі не можу знайти кабінет. А , ось він.

Постукала , відкрила , зайшла і стала навпроти дверей. Ох , а все-таки виглядає формацепт страшнувато. Це жіноча, років 45. З очками на носі , одягнена в юбку нище колін, і сорочку білу з довгими рукавами.

– Драсте! Я можу зайти? О , ой да , вибачте за запізнення. Чи не так? Я можу сісти? - і не довго стоячи ч направилася на останній ряд але мене задиржала вона. Гррр

– Стій! Ім'я , фамілія, по-батькові.  - заричяла та. От був би прикол, дізналась би вона справжню фамілію. За. Може погратися. А була не була.

– Кріста Енджи Борисівна. - сухо відповіла. Шах і мат. Вона втратила дар говорити. І глаза в неї як у кота із грека. А ні , вона зараз подумає що я брешу.

– Ти зараз за брехню відправишся до деректора! Я сказала ім'я , фамілію, та по-батькові! - А так і знала. 

– Я вам сказала правду. Може вам ще паспорт показати? Ах стоп, в мене ж його зараз з собою нема. Печялька. Я сяду?

– Та скільки ж можна! Не розумієш по хорошому , с тобою я буду по поганому. Ти взагалі не розумієш з ким говориш, дівчинко?  - підійшла та до мене і почала .

– Чуєш Розочко, тюльпани з відси , а то зараз так загеоргіно що обсіренішся. Чула. Вам жеш гірше буде, стара леді. В мене нерви не залізні , можу разочок по вашій білій мордочкі дати... І мені всеодно буде на все. По перше: я тут таке учюдила , але мене всеодно не виперли звідси. Я тут вже цілі дві неділі мучяюсь. А ви тут тільки другий день, тому будьласочка замовкніть і робіть свою роботу. Кабінетик доречі важкодоступний ви собі обрали. Ледве знайшла... Що зирете , ніколи мене не бачили. Не позорьтесь будьласка. Я з вами два тижні вже навчаюсь. Приступимо.

–. Ах , так. На чому я закінчила? Ага... - далі я не слухала. Вона мене так взбісила , щей розмова з батьком. Взагалі в моєму житті кавардак.

Через деякий час продзвенів дзвінок. Я вибігла перша, і побрила до наступного кабінету. Ні , не знайшла.

Потім подумала , чого я зі своїми одногрупниками не пішла. Боже , яка я тупа.

Ще трішки побродила і знайшла цей чортов класс.

Ха-ха-ха. Астріт з Розалі вже знайшли місця де вмоститися і чекали мене. Ви спросете , чому я втекла без них. БО ЇХ НЕ БУЛО НА ПЕРШІЙ ПАРІ!

– Вас чього не було на першій парі? Чому я одна повинна була сумувати і орати на ту вчительку? - ще з дверей почала кричати до них я.

– Та не ори ти на весь клас. Іди сюди і ми все тобі розповімо. - відповіла Астра.

– Ну і де ви пропадали?  - говорю я , вже сидячи біля подруг.

– Ми не пропадали. Просто одній відьмі, скоро виповнюється 18 років. А вона про це зовсім забула. Тому ми готуємо подарунок.  - почала Роза.

– Реально зовсім забула що через два дні в мене днюха. І де ми будемо веселитися? 

– Ми з Розою орендували котедж на два тижні. Арчі зараз мучається з подарунком.

– Чому ви в мене такі небанальні. А запізнились чому? - продовжую я.

– Чого ти в нас така тупенька. Чоловік, в якого ми орендуємо дім, подзвонив щоб спитати дещо. А це ми вже тобі не скажемо. Тому просто слухай препода.

Розвернувшись до вчителя ми почали слухати. 

Залишок дня пройшов круто. Особливо на фізрі.

Я зарядила футбольним м'ясом в Астріт , а потім була жорстко покарана. Астріт бігала за мною по всьому спортзалу зі скакалкою в руках поки всі дивились на нас і говорила: " Та скільки ж ти радісною знущяця будеш?! В мене може мозги робились , а вона ржать почала. От би зараз як зарядить цією скакалкою по тобі , щоб мені краще стало...". А Роза допомагала мені врятуватися.