8. Як жеш закінчиться день?!...

– Добрий день! - привітались в один голос ми з дівчатами.

– Ееемм , привіт... - відповідають нам якась жінка. Білявка, дуже схожа на одного із моделей.

– Доню, ти чому запізнилася? Я ж говорив тобі приходити на дев'ять! І що це за дівки біля тебе? - встає зі стула і починає кричати батько. Хоч бери та затикай... Єйбогу.

– Тату, не починай будьласка... Це мої подруги - Астріт та Розалі. - відповідаю солоденьким голосом йому.

– Так, Борисе, не чіпляйся до дівчини краще познайомль. Я Стеся Володимирівна - мати Кристофера , а це його батько Том Тимофійович.

– Ага, приємно познайомитися я - Міка... Тобто Енджи. З подругами ви знайомі... Так , що це ви тут стоїте давайте присядьмо я голодна як вовк. 

– Енджи , куди ділись твої манери!? - обурено прошипів батько . Я тобі тату покажу зараз свої манери.

Непомітно кивнула дівчатам да будуть веселощі.

– Ах вибачте забула... Офіціант , всім за батькові гроші пива, тьфу ти вина.

Хлопці дивились на мене з притворством , ну я зараз вам покажу.

Через хвилинку принесли вино і я випила бокал одним махом. Галина ще вина і сказала що відійдо до знайомої. А подорозі...

– Оййй, хлопчики вибачте , рука тримтить . - я облила чотирьох друзів. Ішла повз них і в один момент переходила стакан і рідина полилася на їхні голови , а притому я рухалася. А найбільше дісталося Крістоферу.

Дівчата сміялися в кулачьки а хлопці навіть не розізлилися... Тримаються гади. Надовго вашої нервової системи не вистачить.

Наступний план заключявся в дівчатах. Вони повинні непомітно принести наші речі.

Коротше ми зібралися врятувати здешню вечірку.

Ми підговорили і заплатили деректора ресторану , щоб зробили все по нашому плану.

Тільки треба доробити все.

Вже тринадцять хвилин дівчата готують все. І ось цей момент , бац... Вимкнули світло , але не надовго. Вручили шалену музику а точніше нашу з дівчатами улюблену пісню " Ненормальні псіхи" Дінамо. І от вімкнули діско шари і з гори почали сипатися пір'я різнокольорове , цукерки бумажки все що треба для запальної вечірки.

А ось і дівчата повернулися.

За столом була повна тиша. Всі дорослі повідкривали роти і мовчали. А хлопці... ЩО?! Вони посміхаються і дивляться на нас , якось з розселенням і розумінням. Взагалі не розумію нічого. Але нам всеодно , ми з дівчатами підспівуємо пісні і ось діло доходить до приспіву і я не стримуюсь , вскакую зі стула і йду підпалювати танс майданчик.

Не тут тому бути... Батько таке не простить.

– Ану повернулася сюди! Ти що тут влаштувала , взагалі з глузду з'їхала?! Та скільки ж можна? Енджи 10... Десять зіпсованих зустрічей , три зірвані угоди. Скільки це буде продовжуватися. Мені вже соромно за таку дитину! Я вже не стримуюсь і поверну в той дитячий будинок! - ауч , а це вже достатньо боляче. І він взагалі зрозумів що сказанув? І що сказав це при всіх...

– Так?! Та чогош ти мене звідти забрав?! - закричала я. Бо не могла тримати біль яку він мені причинив. Добре що хоч в залі нікого немає. Всі , за нашим столом дивилися з жахом на нас. - Ти думаєш мені зараз було приємно? Та ніфіга! Я теж не залізна , татко... - промовила я з таким відчаєм тихим голосом. - ... Мені теж боляче. Скільки можна?! Запитуєш, я зупинюсь тоді , коли ти зрозумієш що я теж твоя дитина... Що я теж хочу відчувати від тебе підтримку , хвилювання та хоча зацікавленість. Ти запитував чим я займаюсь?! Ні! Чи може цікавився де я проводжу ніч?! Ні. Так навіщо ти мене з дит-дому забрав? Навіщооо? Місяць тому , коли ти мене привіз до себе в будинок я подумала... Можливо ти реально хочеш мене повернути. А ось я і дізналася що ні. Та до мене Мія відноситься як до рідної дочки. А ти як до якоїсь чужої людини! Ти використовував мене як якусь річ. І продовжуєш це робити захочу візьму, захочу поверну, захочу... вона буде робити те що я скажу. Тому я в тебе запитую  " Скільки можна?" - по моїй щоці стікає одинока сльозинка. Всі дивляться на нас , але я не можу прочитати щось на їхньому обличчі. Тільки у подруг сльози в очах. У Астріт очі на мокрому місці, а Роза вже не стримує їх. Вони просто скочується на сукню.

– Доню... Я не використовую тебе. Вибач. - спокійним залізним тоном промовив батько.

– Що? Вибач? Пішов ти нафіг! Теж вибач. - я розвернулася і пішла на вихід ,дівчата залишилися там. Вони як ніхто інший знали , що в такій ситуації я повинна бути сама.

Тож що мені робити? Доповнити пунктик в моїй книжці?! Можливо , а йда за мною друзі. Я покажу вам безтурботне життя. Тільки спочатку по машину і до пункту призначення. Тільки треба спитати Арчі.

Я зупинила таксі, всілася і написала Арчі. ( А- Арчібальт, М- я)

М: Друг, сьогодні є змагання?

А: Звісно! На 12 . Зможеш примчятися ?

М: вже в дорозі. Куди?

А: за містом, їдиш прямо на право і знову на право. А потім побачиш купу ліхтарів... Туди і їдь. Тільки будь обережною. Погане передчуття.

М: Стоп , ти шутиш?! Там жеш річка? На річці?

А: так.

М: Добренько. Скоро буду.

Уже і в дома. Переодягаця не стала. Взяла ключі і за машиною.

Пункт призначення було легко знайти , бо дуже багато різнокольорових ліхтарів. 

Я навіть не переодягнулася. Ну нічого, заважати не буде.

І тут почалося привітання Арчі:

" Доброї ночі любі глядачі! - всі голосно заопладували- радий вас бачити на нашому шоу. Не буду довго вас затримувати і того скажу коротко... Сьогодні , за перемогу будуть боротися сильні суперники. " Гранд, Крістофер Гранд"- ЩО!? ЯК ВІН ТУТ ОКАЗАВСЯ?- " Кішка", " Біла ніч" , " Прокляття" ," Серебристі мариво" та переможниця минулих змагань " Міка Денджерис" - ні ну а що? Так , я змінила нікнейм. - хтож стане переможником битви? Подивимося і побачимо. Битва буде проходити на небезпечній садибі, ділянці. Учасники будуть минати міст та мчятися над річкою. Можна сказати гра на смерть , але ж наші конкурсанти знали куди їхали. Тому за поранення ми не відповідаємо. Учасники , всі на старт! Запекла боротьба розпочалася. Приготуватися... Увага... Марш."