Жодних правил

7

"Він  не дозволив бути сором'язливою, скутою, недосвідченою. Тіло співає з правильним чоловіком..."

"Ой, мамо, не лайте", Інна Камікадз

 

У кожному кроці пурхала легкість молодості, цікавість юності, допитливість дівчини, що зважилася на дуже важливий крок у своєму житті. Вона зняла сланці й невпевнено ступала по холодному паркету.

 Я привіз її додому, бо вона чекала цього від мене. Сюди не приводив ще жодної дівчини, та, власне, майже не жив тут. Квартира нагадувала перевалочний пункт, я ще не визначився, де осяду, як і не міркував над країною проживання. У Німеччині в мене була орендована квартирка, зовсім невеличка, у затишному районі для сімейних пар. Часто спостерігав, як  батьки ведуть своїх чад до школи, йдуть на прогулянку, банально повчають та сварять. Ідилістична картинка ідеальної Європи, проте щось муляло око, не дозволяло зробити остаточний вибір. Хоча, я вважав, що проблема у Дарині. Просто мене тягло до неї, а звідти й сучок в оці.

Спершу вона забігла до кухні, пороздивлялася хвилю, але особливо похвалитися було нічим – стіни білі, холодильник, кавоварка і гарнітур. Правда, про стіл забув з єдиним стільцем.

- Аскетично, - кинулася хитринкою.

- Для одного достатньо, - знизав плечима.

Вона побігла до вітальні, я спостерігав за нею з коридору, підперши плечем стіну. Чомусь здавалося, що бігає кімнатами, бо не знає, як чинити далі. Приїзд означав інтим. Вона сама цього хотіла, або ж вдавала. Мухаммед Алі колись сказав, що на світі немає жарту смішнішого за правду, а ми ось з Дариною гралися у невідомо що.

- Там тільки диван, - констатувала моя згуба, коли закінчила оглядини вітальні.

- Угу, - мугикнув.

Вона всміхнулася, побігла до спальні, а в кишені шортів ожив телефон. Глянувши на дисплей, нехотя мазнув пальцем по зеленій трубці – батько ніколи не дзвонить задля красного слівця. Він любить конкретику.

- Слухаю.

- Ти вдома? – поцікавився він.

- Так.

- Дарина в тебе?

Моя відповідь відстрочилася, адже у прочинених дверях спальні замайорів силует Дарини. Погляд завмер на мені, неначе вона знала, хто дзвонить, і навіщо.

- Так.

- Добре.

Голос батька згас. Більше жодного слова. Він з’ясував для себе і для інших усе, що хотів. Не повчав, і тим паче не докоряв.

Я не зводив очей з Дарини, у магнетичній напівтемряві спальні, до якої зазирало освітлення з коридору, вона здавалася мавкою – недосяжною та звабливою. Натиснувши збоку кнопку, гаджет вимкнувся. Я поклав його на холодильник.

Дарина чекала, помітивши моє наближення, позадкувала у глиб кімнати. Нутрощі стислися, бо я чудово розумів, що означає той жест. Переступаючи поріг, почав налапувати пальцями вмикач для світла, але мої потуги різко обірвало прохання:

- Не треба світла.

Рука відсмикнулася. Певно, електрика не так б’ється, як слова дівчини, про котру мріялося роками. Вона стояла посеред кімнати, біля ліжка. Місяць підглядав у шибку, пускаючи слину на юну звабу, прагнув торкнутися холодними променями, проте не дотягувався. Блідо-блакинте галуззя впокоїлося на простирадлах, ніби чекало свого часу для нечуваного торжества.

Підіграючи його підступним намірам, Дарина ухопилася за край сукенки й стягла через голову. Здалося, усі ті літри крові, що були в моєму тілі, зосередилися лиш в одному місці, і нічого романтичного в тому не було, - я банально й хтиво хотів свою згубу. Згадував вигини спини й стегон, що нині купалися у напівтемряві, прохаючи, аби їх торкнулися. Коли руки Дарини пірнули за спину, намагаючись розстібнути чорний мереживний ліфчик, я здуріло рикнув:

- Я сам.

Її руки опали, як пожовкле листя восени. Я здер із себе футболку, відкидаючи у далекі світи. Знадобилося два кроки, щоб відчути рвані подихи на своїй шкірі. Мурахи задоволення проникли у кожну клітину, я відчував і бачив, що вона тремтить. Їй страшно, мені млосно.

Мої пальці торкнулися лямки ліфчика, просунув їх попід чорну смужку, провів контур до застібки, якою врешті клацнув. Дарина виструнчилася, подих зірвався, смалив мене неприборканим бажанням, бо тремтіли ми вже удвох.

Чорний клапоть впав додолу. Я підступився ще ближче. Торкнувся грудьми жаданої насолоди. Руками малював візерунки спокою, я ще жодного разу не цілував її – по-справжньому, як чоловік цілує жінку.

Вона вклякла, перетворилася на грудку скам’янілості, я бажав відчути глей в руках. Підпер її підборіддя великим пальцем, змушуючи підняти голову, цілував у чоло, очі, брови, пречудовий задертий носик, поки не здибав вуста. Вона стиха охнула, мене чомусь не торкалася.

Я обхопив її зап’ястки, вклав собі на груди, і цілував. До втрати клепок втискав у себе, голубив вустами, горнув руками, прикипів душею. Мудра жінка колись написала – кохай, бо час тебе не жде, я чекати не збирався, у нас дуже мало часу.

Ту косу, що сам заплів, обережно розпустив, а пасма пустив пахучими хвилями по плечах Дарини. Вона відтанула, закинула руки на мої плечі, і трималася, немовби боялася впасти. У зволіканні крилася моя смерть - скинув залишки одягу, причім з нас обох.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше