Частина №1

Розділ №1 Життя в селі та кохання в університеті

 На Рівненщині в селі Старе Село проживає дівчина Наталія. Вона має блакитні очі, як хмаринки в небі,  волосся кольору морського піску. Спортивна, любить природу та в майбутньому хотіла б стати відомою на всю Україну письменницею або просто редактором на телеканалі. Сім'я дівчини  колись була в достатку. В 12 років померла її найрідніша людина -- татусь, якого звали Пилипом і який був сельським бізнесменом. Займався він вирощуванням полуниці та продавав її за кордон, а мама Тамара продавала продукти в сільському магазині "Барвінок" і завжди хотіла, щоб її донька теж була продавцем.

 Тамара була жорстокою жінкою, яка любила тільки себе і більше нікого; любила випити, погуляти з подругами; любила зраджувати чоловікові, могла кожного дня сварити рідну доньку ні за що. 

" Просто в неї важкий день. Ось і все! А ти терпи, бо я тебе народила на цей світ! " - так завжди вона казала.

 Але ж її донька Наталочка в школі навчалась дуже добре, за що її і не любили. В неї була лише одна "подруга", яка завжди проводила з нею час, щоб списати з зошитів готові завдання. До класу одинадцятого вона була типу "хорошою", м'яко кажучи, а потім, після випускного, взагалі про Наталку забула.

"Довіряй, дружи, але перевіряй"

 В 17 років Наталка складає успішно ЗНО та подає документи в Рівненський державний гуманітарний університет на кафедру "викладач  інформатики та математики старших класів".

  Навчаючись в університеті, дівчина закохується в свого ж одногрупника Олександра, який  до третього курсу і гадки  не мав, що він може їй подобатись взагалі. А та до останнього не могла зізнатись йому в тому, що вона його кохає до нестями ще з першого курсу...

 ...На великій перерві дівчина прийшла в кав'ярню випити ароматної кави та перекусити трішечки, сіла за стіл, що біля вікна, і почала пити каву, їсти і писати вірші. Вона ще не встигла дописати вірш, як тут забігають дівчата і кажуть їй про те, що  в неї закоханий її ж одногрупник Олександр. Але вона в це не вірить до останнього, до поки він ввечері, йдучи до гуртожитку, не збив її з ніг та не почав вибачатись перед нею, а вона, не думаючи, взяла та сказала, що він їй подобається вже три роки. А тут він  ще й не дає їй пройти спокійно. Хлопець, не думаючи, взяв та поцілував дівчину, а та на те й дала йому ляпаса і каже: "Типу, що з глузду з'їхав?" А він їй та й каже: "Ти мені теж подобаєшся вже давно, але я думав, що  в тебе є хлопець". І провів Наталочку до гуртожитку та запросив на завтра піти прогулятись в парку о 16:00. Дівчина відповіла, що зможе прийти.

 На наступний день Олександр та Наталія зустрілись в парку та провели весь час разом аж до пізнього вечора. Вони змогли знайти спільні теми для  спілкування одразу, з першої хвилини, та в той же день хлопець запропонував дівчині зустрічатись, а вона сказала, що подумає. Пройшло три дні. Вони випадково зустрілись в парку. І їх очі зустрілись теж. І відбулось те, чого вони чекали один від одного. І все сказали один одному без слів. І з того часу вони проводили час разом, аж до кінця навчання.

 Закінчивши університет, дівчина зразу ж хотіла поїхати в столицю навчатись далі, але сталась біда: її люба бабуся Галина, що живе навпроти, захворіла та не може ходити, а хто, крім рідної онучки, допоможе? Ніхто. Онучка повертається в село для того, щоб доглядати за бабцею.

 Дівчина любила бабусю, більше ніж свою рідну матір. Бабця завжди казала, що її донька не дасть спокійно жити ні їй самій, ні Наталці, яка всім завжди допомогала. Бабця, хоч вже й не могла ходити , лежала на ліжку, та все одно підтримувала онучку, найріднішу для неї людину, як могла. Не встигла  Наталя зайти в двір до бабусі, тут як тут виходить з будинку її рідна мати та починає критикувати: "Ти навчалась чотири роки? Що, багато нового дізналась?" "Мамо, дайте ви мені спокійно жити? Після того, як ви зрадили татусю в останнє і в нього стався інсульт та він помер - помовчіть тепер будь ласка. Відчепіться від мене і дайте мені спокійно жити, а то я вас  втоплю в річці за ваші слова та за мого рідненького татечка!" - ось що вона сказала своїй жалюгідній матері.

 Хлопець їздив до дівчини через день, допомогав доглядати за бабусею, та хотів зробити пропозицію руки і серця, але мати не хотіла щоб в них був шлюб. Мати набрехала хлопцеві, що  її донька зрадила йому. Вона заставила його в це повірити. 

Через деякий час хлопець виїхав за кордон і більше ніхто про нього не знав, де він, ким працює.

 Наталка залишилась одна з бабусею, доглядала її та спілкувалась цілих три роки, до поки старенької жінки одного дня не стало.

Пройшло 40 днів з похорону бабусі. Наталка згадує її слова: " Доню, якщо ти залишишся в цьому селі біля своєї мами, ти будеш все життя страждати в муках на цій великій божій землі"

 Наталка має гроші гроші тата та бабусі на своєму рахунку. Вона планує переїхати в столицю та почати нове життя.

Розділ №2 Пошуки житла та роботи. Подорож в один кінець

 Наталії виповнилось 23 роки. Харизматична, впевнена в собі, розумна та працьовита дівчина, яка прагне переїхати в столицю і змінити своє життя на краще. Але її матір проти переїзду доньки у велике місто: матір думає, що донці краще буде залишитись в селі та працювати продавцем в сільському магазині.