Розділ 3 Збій матриці

Розділ 3

Збій матриці

Нас не існує. Існують лише

наші уявлення про себе.

(Л. Василенко)

— А щоб мене кажан ухопив! — сплеснула у долоні Морена. — Доволі неочікувано. Спадкоємець Змія Гориновича власною персоною? А я вже думала, що не помщуся злючці Апі. Це вона, безсоромниця, Змієлова мого звабила та у Змієнній горі зачинила. Тепер у бабу Ягу перевтілилася. Ну нічого. Світ тісний, Веліале, ох і тісний. Дякую за подарунок, племіннику. Тільки поки що не збагну, чим він такий цінний.

 — А ви самі у нього запитайте, розв’яжіть бантик, тобто я хотів сказати, язика. — озвався демон і на всяк випадок відстрибнув по-далі.

— Що, крильця зачесалися, косатику? Знову за старе? Та я тебе і на світлому боці Місячного Вовка впіймаю, не те що, у межах палацу. Але про це потім. Спочатку справа, розваги потім.

Мара неквапом піднялась по східцях і вмостилась на мармуровому троні:

— Ох і муляє мармур. Ніяк не дочекаюсь, поки кришталеве сідало  відреставрують. Посидиш на такому, потім ціле століття поперек ломить. — богиня владно звернулася до служок:

— Що заклякли, наче Перуна побачили? Це всього на всього земний шмаркач. Підведіть його до мене по-ближче.

Одначе у тронній залі ніхто і з місця не зрушив. Таке тут трапилося вперше. Кричуща непокора!

Морена грізно підвелася з місця і закричала так, що від того звуку всі кришталеві шибки в палаці повилітали:

— Хтось тут взагалі буде виконувати мої накази, чи одразу викликати командувачів Місячного Вовка, щоб потовкли вас у ядерному реакторі космічного корабля? На чорта ви мені здалися, якщо якусь земну приблуду ви боїтеся більше, ніж мене? Ану, марш по хлопця, а то я за себе не ручаюсь!

Темні служки нарешті вийшли з трансу і забігали так швидко, наче мурахи,отрі під час дощу поспішають затулити отвори у мурашнику. Одна з Маар-привидів накинула на хлопця Нитку Покори, друга – Нитку Правди, а третя – Нитку, Що Стримує Ментальну Силу.

— Отаким стриноженим коником гість мені більше подобається. — богиня Смерті полегшено видихнула і переплела пальці у мудру «черепаха». Потім вичікувально поглянула на Веліала:

— Говоріть, або занімійте навіки.

 — Якщо дозволите, тітонько, то першим скажу я.

Але тут під вікном майнула волохата тінь, гойднувши і загасивши полум’я свічок у підсвічнику. Морена кліпнула єдиним Всевидячим Оком, повела носом із сторони в сторону, принюхуючись, і промимрила:

 — А ось і Волохатик. Куди ж без нього. Шпигун Ягівський. Ну-ну. Я тобі нашпигую. Так нашпигаю голками, вік пам’ятати будеш. — а потім зневажливо прогугнявила до демона:

 —  Досить пустопорожніх балачок, Веліале. Сама бачу, що екземпляр з родини Гомо Сапієнс нам лиха наробить. Потім перед Кощієм виправдовуватися доведеться. Яга тільки того і чекає. Все. Мені набридло. Викликаю Рептилій. Нехай далі розбираються.

Морена клацнула пальцями і яскраві м’ячики зібрались докупи, утворивши вертикальне коло, після чого швидким рухом заштовхнула хлопця в палаючу середину і дочекалась, поки той щезне у чорній дірі порталу.

— Що ти наробила, тітонько! Це ж був наш останній шанс. Тепер і його втрачено. Ну все, я умиваю руки. Не чекай мене до другого Пришестя. — з цими словами розлючений демон змахнув чорними крилами і розчинився у вакуумі.

— Велік – він і в Наві – Велік. — зневажливо просичала Морена. — Нічого не змінилося за п’ять тисяч років. З ким доводиться мати справу! Недокрилок дурнуватий. І де таких  друкують? Точно 100-D –принтер зламався. Ілюзії, і ті немає кеби створити. Богиня Матриця останнім часом розладналась і регулярно збоїть, як навіжена. Скоро земні людці про нас дізнаються, і гаплик.  Душі не захочуть віддавати. Треба терміново щось вирішувати. Може, знову газу, що стирає пам'ять, напустити? Спрацьовувало ж досі? Але ні, не варіант. Сучасна атмосфера занадто розріджена. Тоді, може, всесвітній потоп влаштувати? Теж ні. Бо з чого ж тоді ассури новий скляний купол виплавлятимуть? І так по третьому колу Землю повишкрібали. Породи катма. Та й усі Правічні Дерева на дрова пустили. Куди не кинь, усюди клин. О, придумала. Нехай Рептилії  пустять по Землі поголос про вбивчий вірус. А я тим часом зашлю з Маарами нанороботів для підсилення ефекту. Поки людці будуть панікувати і  вакцинуватися, корегуючи імунну систему, у мене з’явиться час, щоб знайти вихід із ситуації. Одним словом, затишшя перед бурею. Люблю такі моменти. Треба відсвяткувати мудре рішення.

Морена поманила пальцем один з яскравих плазмоїдів, впіймала, вкинула до рота і сито облизнулась. Не душа, але дуже схоже.

— Ти хоча б присолила, красунечко.  — почувся збоку насмішкуватий чоловічий голос.— Уперше бачу, щоб плазмоїди без солі їли.

— Кощій? Звідки ти взявся? Згадай про хамло, ось і воно. — парирувала богиня. — І чому я не здивована? Тут не тільки несоленого плазмоїда вкусиш, а голову комусь відкусиш, коли нерви б’ють. Чого кістками гримиш? Я тебе не кликала.

 — А мене кликати не треба. Я сам з’являюсь. Де Ізидар?

 — Який Ізидар? Не знаю такого.

— Хлопець, якого Веліал привів. Де він?

— А, ось ти про кого. Мені не встигли його відрекомендувати. Такий гарнюній білявчик з ластовинням і окулярами на носі?

— Ні. Він повинен бути чорнявим з кучерявим волоссям. І без окулярів. 

— Ну, тоді ти не за адресою. Сорі, як каже Єлизавета друга.

— Авжеж, за адресою. Не сумнівайся. Відкривай  інтернет-казан, зараз подивимося, коли підміна відбулася.

— Підміна? Ти впевнений, Кощію? Отож я думаю, чого служки так перехарапудилися? Невже новий супегерой 100-D-принтера? Землю рятувати від нас буде?

— Не торохти, Маро. Всі ви, жінки, однакові. Що у Наві, що у Праві, що у Яві. Кругом вас однаково не переслухаєш. Я одного разу тобі довірився, про що досі шкодую. Більше мене не обдуриш.

— Овва, Кощію. Згадав, як я трьох бранок Ягусіних визволяла? Так я не збрехала тоді, що знаю, де твоя смерть захована. Тільки виходити заміж за тебе не схотіла. У мене були варіанти. Порівняла: ти, і Дажбог. Кості, чи молоде гаряче тіло? Тільки Дажбог теж покидьком виявився. Кинув мене.