Розділ 4. Цариця холоду

В один день життя першокласника Вані Воїнова казково змінилася. Жінка з автомобіля, який збив хлопчика, намагалася умилостивити потерпілого як могла. Вона дбала про нього, як мати про улюбленого сина. Були запрошені кращі лікарі, і вже до вечора Івась встав на ноги. Добра і прекрасна на обличчя жінка на ім'я Сніжана Павлівна повезла його в магазин, і там вже Івась не розгубився - вибрав найкращі іграшки, про які давно мріяв!

Півночі він грав із залізницею, з машинкою, якою можна керувати по радіо, з лицарями і пістолетами. Потім захоплено розглядав кольорові ілюстрації в дорогих книжках, і під ранок заснув щасливий.

Наступного дня Івась вирушив в загородний дім дбайливої ​​господині. Вони пронеслися по залізному мосту над закутою в лід рікою, по якій вітер ніс сніг, і помчали кудись на гору, мимо ялин і сосен, що опустили важкі білосніжні гілки.

І ось на вершині, оточеній густими лісами, Івась побачив високий красивий дім, з гостроверхого даху якого спадали грудки снігу. На порозі чекав слуга. Він нарядив хлопчика в красивий костюм і відвів в його покої. Дім здавався казковим холодним палацом з картинами і мармуровими статуями, відшліфованими настільки ретельно, що вони здавалися крижаними.

Івась міг блукати по кімнатах скільки завгодно, грати в різні ігри. Приходила Сніжана Павлівна, цілувала і гладила його по голові. Її слова заворожували:

- У мене немає сина, а я так мріяла його мати. Тепер ти мені син. Я так люблю тебе і готова все для тебе зробити. Дивись який чудовий будинок, великий і холодний. А ось полум'я у вогнищі, воно зігріє тебе. Скоро принесуть вечерю, яка наситить тебе. А потім я буду читати і співати тобі, і ти потихеньку заснеш.

Незважаючи на те, що дім здавався холодним, Івась в ньому не мерз, але й зігрітися чомусь не міг. Він простягав руки до блакитного полум'я, воно не було гарячим, жарким, але і не давало остаточно замерзнути.

Хазяйка дому читала йому, цілувала на ніч, і він засинав щасливий. А вночі він прокидався, вставав з широкого ліжка з балдахіном і підходив до вікна. Завмерли під місяцем безмовні ліси, що спускалися вниз по сніжних схилах гір, і в лісах спали звірі й птахи, в крижаних річках - риби... Вані здавалося, що він жив тут завжди, Інше життя було далеко, уявлялося зараз чужим і безглуздим. А в цьому зимовому царстві все було справжнім.

***

 Поїздку на автомобілі по лісовим дорогам Івась сприйняв із захватом. Застиглі в сніжно - крижаному мовчанні річки і ліс здавалися йому царством холодного сну.

Коли вони знайшли незамерзаючий струмок, то одним помахом чарівної тростини скували його в крижаний панцир, настільки міцний, що по льоду можна було проїхатися колесами.

А коли піднялися на повітряній кулі в холодно-блакитні повітряні маси, і Сніжана Павлівна дала Івану окуляри з чудовими льодовими скельцями, тоді він розгледів зимову країну більш детально. Крізь товщу снігових куп він бачив як сплять ведмеді, борсуки і їжаки в своїх зимових квартирах, як мчать на полювання зграї вовків, як збираються у великі групи лосі, щоб захиститися від сірих хижаків, як поважно гуляють олені і стрибками по білому полю біжить спритний заєць, як утеплює мохом своє гніздо метка білка, як застигли на чагарнику рум'яні снігури і чути барабанний дріб дятла...

Це лісове царство лежало біля його ніг, зливалося з ним і входило в нього. І Ваня відчував, як від нього віддаляється батьківський дім, і все більш рідною і близькою здається йому красива і холодна Сніжана Павлівна, ніби він завжди жив тут і народився тут.

***

Вчора Песиголовець і його банда напали на дівчину, яка йшла дуже пізно з гостин. Спочатку насміхалися над нею, а потім просто знущалися. Курка порізав бритвою одяг дівчини. Потім відпустили і доки нещасна втікала - свистіли і улюлюкали слідом. Гроші та речі, зрозуміло, відібрали. Віддали награбоване в загальну касу. Песиголовець розділив здобич.

Сьогодні вони побили старого, що йшов з отриманою на пошті пенсією і продуктами. Виваляли його в снігу, облили кефіром і шалено реготали.

Потім Песиголовець розщедрився - повів братву в бар випити. Погуляли на славу, а коли вийшли - була глуха ніч. Останнє таксі поїхало в парк і довелося йти по домівках через все місто.

Худого чоловіка інтелігентного вигляду в пальто і капелюсі вони побачили цього разу на вулиці Розквітлих Троянд. Той стояв дивлячись у небо.

- Ти дивись... На ловця і звір біжить! Невже наш давній клієнт! - промовив Песиголовець, потягуючи ніздрями повітря. Він відчув якусь тривогу, але дружки миттю розвіяли її, зрадівши новій здобичі.

- Ах ти зараза, тепер нікуди не втечеш, - зло прошипів М'ясник. - Уб'ю гада!

Довбня тупо витріщився на Песиголовця, чекаючи команди, а той кивнув:

- А ну, оточуй його, хлопці!

Вони дочекалися, коли одягнений з голочки громадянин, ще раз мрійливо подивившись на місяць, пішов далі по вулиці.

Коли він проходив повз засніжений чагарник, що ріс біля присадкуватого будинку музичної школи, назустріч йому з фігурних залізних воріт вислизнули безжальні чорні тіні.

Песиголовець, виплюнувши недопалок, вп'явся очима в перехожого і їдко промовив:

- Стривай - но, дядьку!