Розділ 2

Сашко й справді зібрав до сумки все, що потрапило під руку. Там Софія знайшла і джинси, і светр грубої в’язки, і шарф, і навіть якусь стару майку та шкарпетки з оленями. А поки дівчата вовтузилися зі шнурівкою на її спині, Софія задумливо стирала макіяж.

— Тисячу триста гривень коту під хвіст, — пробурмотіла Ірина. — Хоч би селфі зробила. А що? Треба було влаштувати фотосесію в стилі «наречений імбецил, а наречена красунька». Знаєш скільки лайків ти б в Інсті зібрала?!

— Повір, я вже зібрала, — байдуже відповіла Софія. — Тільки лінивий ще в цьому місті не згадав про мене сьогодні. На все життя тепер на мені клеймо нареченої, котру покинули в день весілля.

— А ти ще непогано тримаєшся, якщо знаходиш в собі сили жартувати про це, — Марія врешті-решт розшнурувала корсет і обережно потягнула прозорі рукави сукні на себе.

— Хто сказав, що я жартую? — запитально вигнула брову Софія.

За якихось двадцять хвилин Софію було не впізнати. Вона зняла сукню, звільнилася від зачіски, змила рештки макіяжу під душем і повернулася з ванної кімнати геть іншою людиною. Саме такою милою й ніжною, а не фатальною красунею, знали її подруги от уже більше п’ятнадцяти років. Вони дружили ще з молодшої школи і щиро вірили, що та дружба з ними до самої смерті.

— О, Софійка повернулася! — радісно вигукнула Ірина і кинувшись до неї, міцно обійняла. — Наша дівчинка витримає все це і на зло тому дебіляці ще стане найщасливішою!

Софія лиш поблажливо скосила погляд до неї, але нічого не відповіла.

— А хто оплатив номер? — поцікавилася Марія.

— Андрій, — Софія востаннє глянула на свою сукню і запхнула її до білого поліетиленового чохла.

— Тоді таки треба тут лишитися на ніч і замовити шампанського та морепродуктів, — всміхнулася Марія. — Записати на рахунок номеру. Я от так давно хочу лобстера скуштувати.

— О! І стриптизера. Замовимо собі стриптизера, — захихотіла Ірина.

— Побійся Бога, дівчино! — Марія зі сміхом штовхнула її під бік.

— Не хочу тут залишатися більше ані хвилини, — Софія натягнула свій пуховик та взявши сумку, жбурнула туди діадему.

— Обережніше. Виставиш її на продаж і відіб’єш собі частину витрачених грошей, — застерегла Марія.

— Давай допоможу, — Ірина підхопила чохол з сукнею.

Коли дівчата спустилися до вестибюлю, там не було нікого окрім Сашка. Брат про щось стиха перемовлявся з адміністраторкою на рецепції, а побачивши їх, швидко рушив назустріч.

— Ти як? — співчутливо спитав.

— Нормально, — Софія хитнула головою. — А де батьки?

— Поїхали до ресторану, не залишати ж їжу. Батькові на картку прийшла сума, котру ми внесли за їхню частину гостей, — відповів Сашко.

— Моя допомога потрібна? — Софія розсіяно озирнулася по вестибюлю.

— Ні. Ресторан скасовано, з їжею розібралися, з музичним гуртом теж. Вони навіть нам частину авансу повернули, на знак… — Сашко винувато запнувся. — Вирішили, що то зависока сума. Давай я відвезу тебе додому й відпочинеш трохи.

— Я не хочу відпочивати, навпаки, мені треба чимось себе зайняти, аби не було зайвих думок в голові, — не погодилася Софія.

— Але ніяких справ дійсно нема. Прогуляйся з дівчатами краще, — запропонував Сашко.

— А давайте кави десь вип’ємо? — підтримала його Ірина.

— Ні, тоді краще додому, — Софія сумно всміхнулася дівчатам. — Дякую, що були поряд у цей непростий для мене день.

Ірина розчулено пригорнула її до себе, а Марія заспокійливо провела долонею по щоці.

— Ти ж не наробиш ніяких дурниць? — Марія глянула на неї із застереженням.

— Обіцяю, — знову ледь всміхнулася Софія.

Сашко взяв від неї сумку, а від Ірини чохол з сукнею, та пішов до припаркованого неподалік автомобілю.

Дівчата ще раз обійнялися і Софія попрямувала за ним.

Ірина перевела погляд на Марію, помічаючи, як усмішка враз зникла з її обличчя:

— Підкинеш мене?

— Так, звісно, — Марія роззирнулася навколо. — Цікаво, вже всі роз’їхалися?

— Тут і не було багато народу. Така історія, що сценаристи турецьких мелодрам позаздрили б, — Ірина вмостилася на пасажирське сидіння Форда поряд з Марією. — Бракує слів.

— Мені теж, — Марія зітхнула, виїжджаючи з парковки. — Дарма вона додому поїхала. Там купа родичів, котрі до ночі обсмоктуватимуть цю ситуацію зі всіх боків. Тільки гірше їй зроблять.

— Але якби вона залишилася сама в готелі, приємних думок би теж не додалося, — Ірина задумливо вдивлялася у вікно, розглядала вже прикрашене до зимових свят місто.

— Ти маєш рацію. Їй би взагалі хоча б на кілька днів кудись вирватися. Десь звідси, — погодилася Марія. — Це ж скільки бруду виллється тепер. До правди ніхто не докопуватиметься, а її зроблять винною.

— Марічко, ми й самі правди не знаємо. Ніхто не знає, окрім тієї почвари, — прошипіла Ірина.

— Ірцю, все вірно кажеш, але я так хочу вберегти Софію від усього, що зараз почнеться. Мені за неї так болить.

— І мені, але що ж ми можемо?! — на мить Ірина змовкла, а тоді раптом обличчя її засяло  наче новорічна ялинка. — Ти не повіриш, але я маю ідею. Бомбезну!

— Мені вже лячно, але кажи, — Марія припаркувала автомобіль поблизу невеличкої кав’ярні. — Ходімо, зараз розкажеш усе.

Ірина задоволено всміхнулася.

Софія терпляче слухала співчутливу балаканину рідні, ззовні залишаючись спокійною та навіть байдужою. Коли ж Сашкові те врешті набридло, він загородив її своїми дужими плечима і гримнув на родичів, що та розмова зайва, а Софії треба відпочити. Вдячно глянувши на нього очима повними сліз, Софія підійнялася сходинками на другий поверх невеликого будинку, котрий знаходився у приватному секторі.

Жбурнувши чохол з сукнею та сумку на підлогу, Софія повільно опустилася на своє ліжко і скрутившись калачиком зосередила погляд на шматочкові брудно-сірого неба, що виднілося у вікні навпроти. Невеселі думки знову роєм закружляли в голові і нехотячи, але Софія все ж вирішила їх впорядкувати. В понеділок треба було вийти на роботу. Зателефонувати адміністратору магазину, в котрому працювала консультантом, і пояснити, чому її тижневий відгул скасовується. Купа неприємних питань — раз. Далі мусила скасувати поїздку до Карпат на новорічні свята, котру вони забронювали з Андрієм ще два місяці тому. Купа неприємних питань — два. Потім врешті написати щось у Фейсбуці та Інстаграмі, аби врешті друзі й знайомі припинили слати привітання та дурнуваті картинки. Купа неприємних питань — три. Про решту подбали батьки, хоч вона зовсім не хотіла навантажувати їх тим усім.