Розділ 15

А в Україні дощило. Різкий шквальний вітер шмагав косими стрічками по будівлі аеропорту, бив у скло автомобіля Сашка, полоскав асфальт, але біль Софіїн змити йому було не під силу.

Софія замислено дивилася перед собою, а за вікном все вкривала мутна пелена. Вона навіть не сумнівалася, що брату відомо про те, що сталося в Стокгольмі. Знала, дівчата точно йому розповіли і підготували. Проте Сашко тактовно мовчав, весь час пильно слідкуючи за дорогою.

На відміну від нього, батьки про шведські пригоди дочки нічого не знали, тому зустрівши з обіймами, одразу засипали питаннями. Коли Софії вже стало не сила прикидатися й з усмішкою відповідати, Сашко героїчно перевів розмову в інше русло, попросивши матір потурбуватися про вечерю, а батькові поскаржився на те, що щось в малолітражці стукає.

Вдячно глянувши на нього, Софія рушила в свою кімнату і впавши на застелене ліжко, лежала незворушно, роздивляючись білосніжну стелю. Якщо в літакові сама собі наказала більше ніколи не згадувати про Йоханеса, то прилетівши додому гостро відчула, що його не вистачає.

Чогось знову в думки прийшов Андрій. Згадався весь час, котрий вони провели разом. Познайомилися на вечірці до дня народження спільної знайомої, Андрій виявився братом одного з гостей. Закрутилося й завертілося все стрімко та пристрасно і Софія щиро вірила, що то точно вже на все життя. У підсумку він її кинув. Те що сталося з Йоханесом на Софію геть було не схоже, бо вона завжди славилася своєю раціональністю та виваженістю, але у підсумку те ж саме. Хоч і не Йоханес її кинув, але ті стосунки просто не мали права на існування.

Брехня! Суцільна брехня оточувала Софію зі всіх боків.

В грудях запекло, наче весь кисень легені покинув. Зірвавшись на ліжку, Софія спробувала заспокоїти прискорене серцебиття і навіть долоні до грудної клітки прихилила. Але ж треба було не лише серце до ладу приводити, вартувало зібрати себе до купи й починати життя з чистої сторінки: без Андрія, і без Йоханеса.

Марія почувалася жахливо. Ірина телефонувала декілька разів і пропонувала поїхати до Софії, потім надумала пропустити по коктейлеві десь в барі й заспокоїти розхристані нерви, але Марія все відмовлялася.

На роботі ніяк не могла зосередитися. Рік закінчувався, у неї була ціла купа бухгалтерських звітів, але розбирала їх Марія без краплі ентузіазму. Думки крутилися навколо Софії та Йоханеса. Історія їхніх стосунків, а то ж були стосунки і ніщо інше, вражала. По ній можна було знімати мелодраму, певно не менш щемливу, аніж «Щоденник пам’яті», але натомість драма продовжувалася і стати хеппі ендом їй просто не судилося.

Над Софією якийсь фатум висів: за тиждень два чоловіка її, м’яко кажучи, зрадили у всіх значеннях того слова.

Вкотре вже зітхаючи, Марія витягнула з кишені телефон і за лічені секунди відкривши повідомлення від Йоханеса, знову прочитала його, намагаючись відшукати там хоч краплю підступу чи брехні, але так і не знайшла.

— Ох! Що ж мені з тобою робити? Що з вами робити? — стиснувши скроні долонями, Марія опустила голову на робочий стіл.

Ідея просто показати Софії повідомлення Йоханеса і нехай вона сама робить висновки, з тріском провалилася, бо Ірина ніколи не вміла тримати язик за зубами. Тепер ситуація ускладнилася ще дужче, тому-що Софія не те що телефон, а й їх обох бачити не бажала.

Йоханес написав ще одне повідомлення, після того, як Марія повідомила йому про вчинок Ірини. В ньому подякував за все, що вони зробили, і навіть натяку не мав на якісь обвинувачення. Натомість гіркість та смирення просочувалися в кожному його слові і Марія пройнялася до нього ще дужчим співчуттям. Як і сказала Ірині, він був просто нещасним хлопцем, котрий втнув дурницю, що обернулася для нього чимось куди серйознішим, аніж просто жарт над іноземною незнайомкою.

— Що ж мені робити? — повторила сумно.

Наступного дня Софія вийшла на роботу. Як і очікувала, питання про її відпочинок, а між ними й про весілля, полізли майже від усіх колег, але ажіотажу, котрий був би, якби не Швеція, вже не сталося. Знайомі теж не надто діставали своєю цікавістю, але Софія не знала, хто про те потурбувався: чи дівчата, чи все ж Сашко.

Хоч і злилася на подруг до жаху, та розуміла, якби не вони і подорож до Стокгольму, то вона б збожеволіла від навали довгоносих та язикатих. Тепер же вся ситуація з весіллям сприймалася не так гостро та болюче. Боліло інше.

Місто ж знайшло собі нових жертв і до Софіїної драми йому вже було байдуже.

Чогось виникло у Софії передчуття, що лишень вона на роботу вийде, як зустріне всіх родичів та друзів Андрія, але воно підвело. Нікого не побачила ні першого дня, ні другого, ні третього. Потім нервовість, з котрою приходила вранці, непомітно зникла.

Софія все ж поступово поверталася до свого буденного життя.

Якось під вечір, коли до закриття магазину залишалася десь годинка, до її відділу завітала Ірина. Ніяково всміхаючись, вона підійшла до Софії, котра якраз переглядала нові каталоги з продукцією.

— Привіт, — мовила винувато.

— Привіт, — холодно відповіла Софія, не дивлячись на неї навіть. Вся її увага зосередилася на барвистому глянці.

— Може поговоримо? — Ірина озирнулася навколо.

— Я працюю, — відрізала Софія.

— Тут порожньо, — всміхнулася Ірина. — Не рахуючи мене, жодного покупця.

— А ти покупець? — вигнула витончену брову Софія.

— Хтозна! Може й планую купити якісь парфуми, — продовжувала всміхатися Ірина.

— Тоді роздивляйся, — байдуже стиснула плечима Софія. — Чи може каталог показати?

— Соню, ми нічого не знали, — мовила Ірина переминаючись з ноги на ногу. — Коли я балакала з Алексом, то ми домовилися, що не спілкуватимемося, аби ти повністю занурилася у Стокгольм… Не важливо насправді, що там і як. Важливо те, що декілька днів ми з ним не балакали і я гадки не мала, що Алекс тебе не зустрів. Не втримавшись, зателефонувала йому двадцять п’ятого і він відповів, що тебе не було. Приїхав до аеропорту, але тебе не побачив, тому вирішив, що ти передумала і спокійно повернувся додому. Коли ми вийшли з тобою на зв'язок, коли ти була десь за Стокгольмом чи де там, я хотіла тобі сказати, але Марічка…