Зимовий подаруночок

Глава 13

«Сніжинка впала на долоньку і розтанула, а на губах з’явилася посмішка… Адже зима – це відмінний привід почати все з початку…»


Яна

Мені було тяжко зібратися саме морально. Чомусь, саме купівля новорічних прикрас, ялинки і тому подібному викликала в мене якесь хвилювання і страх. А також спогади. Маму. Проте, варто бороти свій страх і я рада, що саме Назар допоможе мені в цьому.

Тому я швидко зібралася і ми з хлопцем пішли купувати ялинку. Головна красуню цього свята.

- Більше не боїшся? - стурбовано спитав Назар, легенько погоджуючи великим пальцем мою руку.

- Не сильно. - зізнаюся.

- Все буде добре, обіцяю. - він цілує мою руку і ми підходимо до місця, де продають «зелені красуні».

Обирали ми довго. Точніше я. Мені все ніяка не подобалася. То якась низька, то мало гілок, то якась немов общіпана, загалом, я зрозуміла, що обирати ялинки - це не такий вже і легкий процес. Проте, вже десь, коли ми з Назаром замерзли до такої степені, що ледве ворушили пальцями через холод, я побачила її. Вона стояла подалі від всіх, схована немов. Висока, пухнаста і прям зелена-зелена. От її ми і купили врешті решт.

- Ну нарешті! - видихнув Назар, коли я йому показала яку ялинку обрала. - Гарна, до речі. - хвалить, а я гордо посміхаюся.

Все ж ми її і купили. Назар несе ялинку, а я йду поруч і посміхаюся. Ніколи б не повірила, що одного разу зустріну таку людину. Таку людину, яку буду безмежно кохати.

- Про що думаєш? - цікавиться хлопець.

- Про те, як же мені пощастило з тобою. - дарую йому теплий погляд.

Назар посміхається і мабуть зараз хотів би мене поцілувати, але ялинка заважає.

- Це мені пощастило з тобою. - він дивиться на мене так, що серце починає калатати немов шалена. Все завдяки йому.

Заходимо в під'їзд, я допомагаю хлопцю нести ялинку і ми вже у квартирі, ставимо її у вітальні поряд з телевізором у куточку.

- А тепер, прикрашати? - з надією у голосі запитую та дивлюся на свого хлопця, який приносить пакети з іграшками.

- Звісно. - киває.

І ми приступаємо. Кожну іграшку я ретельно обдумую, куди повісити, аби було гарно і не наляписто. Через півгодини ми закінчили прикрашати ялинку і вирішили ще й всю квартиру прикрасити. Поки Назар прикрашав вітальню, я взяла одну з гірлянд у вигляді кружечків і повісила у себе в кімнаті на робочому столі. Виглядало гарно. Посміхнулася. Цікаво реакція Лева, коли той повернеться з навчання. У нього сьогодні змусили вийти в університет. 

- Я все, Яно! - кричить хлопець з вітальні, спішу до нього, щоб оцінити його смак.

- Ва-а-ау. - протягую, розглядаючи вже, новий, інтер'єр.

Перше, що помічаю, так це три різні за розміром кульки скляні. Вони стоять на комоді під телевізором, який висить на стінці. Виглядає дуже гарно. Помічаю три шкарпетки, які теж висять на цьому ж комоді. А також ще багато всього.

- Дуже гарно. - посміхаюся та цілую хлопця. - Дякую.

Він мовчки відповідає на поцілунок. І все ж мрії здійснюються, зима казкова...Схоже настав мій час для здійснення мрій...

***

Весь залишок дня ми провели разом, дивлячись фільм. Все ж я зрозуміла, як мені комфортно поряд з ним. Коли повернувся Лев, Назар пішов додому. А брат сказав, що він радий, що я змогла відпустити ту біль і насолоджуватися майбутнім святом. Аж не віриться, що вже через пару днів Новий рік...Я думала, що цей рік був жахливим, але ні, в кінці він вирішив виправитися і подарував мені найцінніший подаруночок. Назара...

***

31 грудня. 15:00

Цілий день я готую різні страви на кухні. Адже це стало традицією. Кожного року в переддень нового року ми з братом зустрічаємо його разом, сидячи за столом та смакуючи стравами. Мені подобається готувати. А цього року тим паче, адже Назар буде зустрічати цей рік з нами...Ще й Лев сказав, що запросить до нас свою дівчину.

- Яно, я нормально виглядаю? - знервовано питає брат.

Він був одягнений у синій костюм з голубою сорочкою і нервово крутився на одному місці. Я глянула на нього з посмішкою і підійшла, поклавши руки йому на плечі.

- Ти прекрасно виглядаєш. - дивлюся йому в очі. - От би мама зараз бачила тебе... - непрохані сльози виступають на очах, але я мовчки давлю їх в себе назад.

- Вона бачить. - брат обіймає мене. - Вона бачить нас, дивиться на нас, мама завжди поруч з нами...

- У наших серцях. - кажемо ми водночас і посміхаємося.

- Ти вже йдеш по Ніку? - питаю, відсторонившись від брата.

- Так, хочу ще з нею трохи часу провести на одинці. - посміхається Лев.

- Ти справді кохаєш її? - не знаю навіщо питаю, бо це видно, що він кохає її.

- Дуже. 

- Гаразд, але довго не затримуйтесь. - підморгнула.

- Не обіцяю. - брат засміявся і пішов у коридор.

Я попрямувала за ним і помітила, що мій брат вперше так сильно закохався. Так, у нього були дівчата і до цього, але він про них майже не згадував. Хоча про Вероніку він теж не часто згадує, але коли все ж такий діалог випадає, то у Лева прям очі сяють. Невже в мене так само? Так само, коли я говорю про Назара? Ох...




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше