2.

Мені здається, що усі в аудиторії дивляться зараз на мене. І лише коли Аня відчутно так штовхає мене в бік та киває за спину, розумію, що погляди всіх спрямовані на того, хто стоїть поруч з моїм місцем. 

- Ти глуха? Я запитав, чи тут вільно! - невдоволено повторює той, хто мимоволі прикував до себе всі погляди. 

Красивий, навіть дуже. Здається, що цей блондин тільки що зійшов з обкладинки модного журналу. Навіть перший красень універу Алекс відчутно йому поступається. Яскравий погляд синіх очей, здається, збирається зробити у мені діру. Світле волосся у творчому безладі. Міцні руки та торс, обтягнуті чорною футболкою, й такого ж кольору джинси на вузьких стегнах. 

- Т-так. Вільно, - як ідіотка, киваю головою. Тепер я розумію Аню і всіх інших в аудиторії. Цей хлопець дуже сильно мене бентежить, і така реакція лякає. 

- Молодий чоловіче, може, ви спочатку назветесь? - невдоволено питає викладач, не даючи хлопцеві сісти поруч зі мною. 

- Мене звати Герман Адаміді! - голос у хлопця злий та невдоволений, наче йому зовсім не хочеться тут перебувати зараз. 

Мене сильно дивує його прізвище, та й ім'я таке цікаве… Та, схоже, не лише мене. Аудиторією проноситься гул голосів і викладачеві доводиться підвищити голос, щоб зупинити це. 

- Тихо! Мене попереджали про вас, Германе. Наступного разу постарайтеся не запізнюватися. Можете сідати.

Хлопець вмощується просто поруч зі мною й розставляє свої довгі ноги так, що тепер моя ніжка торкається його. Доводиться підсунутися ближче до Ані, котра, до речі, мало не поїдає новенького очима. Здається, вона попливла й мало зважає на те, що самому хлопцеві абсолютно байдуже на її погляди. 

- Він неймовірний, - шепоче мені на вухо, коли викладач продовжує лекцію. - Я такого красеня ще ніколи не бачила. 

Так, цей Герман дійсно красивий, сперечатися не буду. Але його краса надто холодна, у мене досі від його присутності сироти на шкірі.

- У тебе є ще одна ручка? - його тихий голос біля самого вуха змушує моє серце зробити кульбіт. Я навіть не помітила, коли він знову наблизився і тепер добре відчуваю аромат його парфумів, такий же особливий, як і сам хлопець. 

- Так, звісно! - сама не розумію, чому так сильно тремтять руки. Дістаю запасну ручку з рюкзака та подаю хлопцеві. Він, наче навмисне, не поспішає її забирати. Його сині очі дуже близько і я ловлю себе на думці, що ще ніколи не бачила такого неймовірного кольору. 

Герман впевнено забирає ручку, при цьому, наче ненароком, торкається своїми пальцями моїх. Там, де наша шкіра доторкнулася одна одної, почалось сильне свербіння. 

- Спасибі! - сам хлопець, схоже, нічого подібного не відчув. Він лише посміхнувся куточками губ й несподівано вирвав з мого ж зошита один аркуш. 

Від обурення я навіть про свербіння забула. Хотілося поставити цього вискочку на місце, та коли відкрила рот, дещо зрозуміла. Я ж взагалі неконфліктна людина. Взагалі не відкриваю рот, якщо цього не просить викладач. Чому ж тоді цей Герман викликав у мені стільки емоцій? 

Навіть не знаю, як мені вдалося протриматися до завершення лекції. Як тільки продзвенів дзвінок, Герман підвівся зі свого місця й широкими кроками покинув аудиторію. 

Здалося, що навіть дихати стало легше. Цей хлопець просто душив мене своєю енергетикою, і це реально лякало. 

- Віто, ти бачила який він красень? Це ж просто… Ух! - Аня обмахувалася зошитом та мрійливо закочувала очі. Як я й думала, Герман їй сподобався. - О! А давай місцями мінятися? Я збираюся його зачарувати!

В принципі я не мала нічого проти. До того ж зовсім не хотілося сидіти поруч з ним ще дві пари. Аня радісно зайняла моє місце, а я її. Попереду на мене чекала доповідь і на деякий час про нового знайомого я просто забула. 

Він повернувся в аудиторію разом із дзвінком. Коли побачив, що Аня зайняла моє місце, нічим не видав своє здивування. Знову розмістився там само, широко розкинувши ноги, а Аня тим часом вирішила йти в наступ, поки не з'явився викладач. 

- Привіт! Мене Аня звати! - подруга кокетливо накрутила пасмо волосся собі на палець. - А ти Герман, так? Красиве ім'я.

- Спасибі! - здається, цей хлопець не повівся на красу Ані, і вона сама це зрозуміла. Посмішка на обличчі сіпнулася, та вона не збиралася здаватися. 

- Як тобі наше місто? Хочеш проведу екскурсію?

- Ні! - і знову Аню просто відшили. Подруга не звикла, що з нею поводяться саме так. Вона помітно розгубилася і, здається, зібралася скористатися останньою можливістю зачарувати хлопця, та саме в цей час зайшов викладач. 

Мені довелося перемкнутися на навчання, і виходило це доволі добре, коли поруч не було красивого, але сильно хамовитого одногрупника. Коли викладач запросив мене на середину залу виступати з доповіддю, впевнено попрямувала туди. І хоч спілкування з одногрупниками я уникала, прямих поглядів не боялася. 

До сьогоднішнього дня… 

Кілька разів я збивалася, і все через клятого Германа. Він розслаблено відкинувся на кріслі та не зводив з мене погляду упродовж всього виступу. Я бачила, як Аня ще кілька разів  намагалася з ним поговорити, та все марно. Герман не йшов на контакт. 

На щастя, викладач оцінив мої старання таї поставив найвищий бал. На радощах я навіть про Германа забула. До кінця лекції Аня сиділа дуже зла, і я здогадувалась, хто став причиною її поганого настрою. 

На великій перерві ми відправилися у їдальню, але на пів дорозі подрузі зателефонував батько і заявив, що вона терміново має приїхати до нього на роботу. Нам довелося розпрощатися й у їдальню я відправилася сама. Мене гнітило те, що на останній лекції Ані не буде і доведеться знову сидіти поруч з Германом. 

У їдальні яблуку ніде було впасти, як завжди в принципі. За центральним столиком сидів Алекс зі своїми дружками з команди та кілька дівчат. Одним своїм виглядом він демонстрував свою перевагу над іншими. Мимоволі я порівняла його з Германом й вдруге за сьогодні відмітила, що новенький значно красивіший за Алекса. А може, вся справа у його таємничості?