7.

 Пробач, я ванну кімнату шукала, - напевно, зараз моє обличчя схоже на стиглий помідор. Опускаю погляд, котрий, чомусь, занадто довго затримався на обличчі хлопця, потім прослідкував за краплею води, котра повільно стікає з шиї на груди, а потім на торс. 

- Все гаразд, Віто, - доволі спокійно відповідає Герман. Здається, його зовсім не бентежить те, що ми удвох в його домі, він в одному рушнику, а я у піжамі. - Як спалося? 

- Чудово! - виходить занадто емоційно. - Спасибі тобі ще раз! Можна мені туди?

Вказую рукою на двері і, на щастя, Герман відступає убік. Опинившись у ванній кімнаті, зачиняю двері на ключ від гріха подалі. Чомусь тремтять руки, хоча важко назвати страхом те, що я пережила зовсім недавно. З дзеркала на мене дивиться щось віддалено схоже на дівчину. Волосся скуйовджене, обличчя бліде, синці навколо очей і потріскані вуста. Хапаюся руками за раковину й важко зітхаю. Так, на таку красуню Герман точно не зверне уваги! Вмиваю обличчя холодною водою і нарешті до мене доходить, що я надто багато думаю про цього хлопця. Ну допоміг він мені вчора, і що з того? Він все ще таємничий і все ще мене лякає. Хоча не так сильно, як на початку нашого знайомства.

Коли повертаються у вітальню, бачу там лише Гліба. Напевно, так навіть краще, тому що після ранкової зустрічі навіть не уявляю, як дивитись в очі Герману. Як і обіцяв, хлопець проводить мене до будинку. На вулиці тепло та зовсім не страшно. Можливо, тому, що ніч минула, а вдень монстри до мене не приходять?

Прощаюся з Глібом біля входу й, зачинивши двері, поспішаю у свою кімнату. Після душу набагато краще. Доводиться деякий час витратити на те, щоб замазати тональним кремом синці та бліду шкіру. Не хочу лякати своїм виглядом Аню та одногрупників. Коли ж повністю готова виходжу у вітальню, там на мене вже чекає тітка.

- Привіт, сонечко! - вона міцно мене обіймає, хоча помітно, що після безсонної ночі заледве не валиться з ніг. - Як пройшла ніч?

- Нормально, - не хочу говорити їй правду. Тітка й так сильно мене опікає, а якщо розкажу про нічні пригоди, вона буде змушена відмовитися від нічних змін. Я зовсім не хочу, щоб через мене вона втратила свою роботу. - Чому питаєш?

- Просто сталося дещо… - вона вагається, чи варто мені говорити, а я розумію, що нічого хорошого не почую. - У центрі міста невідомий напав на дівчину. Вона померла від сильної втрати крові. Віто, я дуже боюся залишати тебе саму. Можливо, мені варто відмовитися від нічних змін?

- Ну що ти! Я ж не маленька! - намагаюся бути переконливою і не показувати тітці те, як сильно мене налякала новина про напад. - До того ж у нас нові сусіди. Двоє чудових хлопців. Я впевнена, що вони мене захистять.

- Думаєш? - тітка не сильно вірить моїм словам, та змушена погодитися. Я ще раз міцно її обіймаю та покидаю будинок. Сьогодні сонячно і майже не вітряно. Можливо, це знак того, що нічого поганого не станеться?

Встигаю відійти від дому кілька метрів, коли поруч зупиняється знайомий позашляховик. Усміхнений Гліб запрошує у салон, і цього разу я сідаю без жодних сумнівів. 

Герман знову жене надто швидко і, чомусь, зовсім не звертає на мене уваги. Він хмурий та зосереджений на дорозі. Цікаво, що могло статися за одну годину, що він знову став таким? 

Сьогодні ми всі мовчимо. Навіть Гліб чомусь не починає розмову. Я також думками не тут, адже новина про вбивство дівчини сильно мене збентежила. Наше місто доволі велике, але нічого подібного за своє життя я не пам'ятаю. Невже мало того, що у сні мені виривають серце, а наяву я бачу справжнього монстра? Тільки маніяка до повної картини не вистачало. 

Подякувавши за допомогу ще раз, першою покидаю салон, коли автомобіль зупиняється на стоянці. Аня вже чекає на мене біля входу і коли наближаюся до неї, киває мені за спину.

- Швидко ти знайшла підхід до нашого новенького, - здивовано випалює. 

- Це все Гліб. Він хороший і просить Германа підвезти мене, - пояснюю, як тільки заходимо у будівлю. - Ти ж сама бачила який цей Герман непробивний. Що це таке?

Помічаю у кінці коридору скупчення студентів і, не втримавшись, прямую туди. Коли розумію, у чому справа, подих перехоплює. На невеликому столику стоїть фото дівчини, запалені свічки та лежать кілька букетів квітів.

Невже це та сама дівчина, котру вбили цієї ночі? Вона красива і, чомусь, доволі схожа на мене. Таке ж волосся, очі, ніс…   

- Вона з першого курсу, - тихо шепоче мені на вухо Аня. - Кажуть, від хлопця свого поверталася, коли на неї напали. 

У мене мороз шкірою від цієї картини. Здається, що все це відбувається у якійсь паралельній реальності. Тільки вчора Аліна вистрибнула з вікна, а сьогодні ця дівчина стала жертвою незрозуміло кого… 

Звісно, після таких жахливих новин всі студенти перебували в якомусь панічному страху. Ніколи раніше нічого подібного не було, і це лякало. Як я й думала, універом пішли чутки про маніяка. І хорошого у цих чутках було мало. 

Після лекцій довелося попрощатися з Анею та йти в бібліотеку. Доповідь ніхто не скасовував і треба було знайти необхідний матеріал. Повідомивши тітці, що трохи затримаюся, я зайшла у доволі старе приміщення бібліотеки, де, окрім мене, було ще кілька студентів. 

Я чесно не планувала засиджуватися, але, занурившись в роботу, зовсім втратила плин часу. Коли підняла погляд від книг, на вулиці якраз почало сутеніти, а в бібліотеці, крім мене, нікого не було. 

- Чорт! - дістала з кишені телефон, та він виявився розрядженим. Схоже, тітці таки доведеться похвилюватися. Швидко зібравши речі у рюкзак, повернула книги на свої місця та залишила бібліотеку. 

Довгий коридор універу був повністю порожнім. Світло поки що не горіло, тому довелося пробиратися майже наосліп. Повернувся страх і відчуття, що хтось за мною спостерігає. 

Пришвидшивши кроки, я таки змогла вийти на вулицю, але краще від цього не стало. Надворі практично стемніло, а до зупинки ще йти хвилин п'ять. 

Серце гупало так, наче збиралася вистрибнути з грудей. Перехопило подих і почали тремтіти руки. Страх тільки наростав, і я вже всоте назвала себе ідіоткою, котра не вміє розпоряджатися власним часом. Як на зло, на вулиці не було ні однієї живої душі. Зробивши кілька кроків, я завмерла, наче вкопана, тому що побачила те, що вибило з мене весь дух.