19.

Все це просто не може бути реальністю. Це не Гліб лежить на підлозі в калюжі крові, і не Герман намагається привести його до тями, ридаючи й тріпаючи тіло брата. Це не Лола заливається сльозами, сидячи навколішки, і це не я стою, неначе тіло без душі, й спостерігаю за усім цим. 

- Віто, поверни його до життя! Ти ж можеш, я знаю! - Герман підскакує на ноги й сильно хапає мене за плечі. Я не готова сказати йому про те, що мені боляче. Не готова взагалі що-небудь говорити. Його очі світяться божевільним вогнем, і знаю, що Герман готовий на все, щоб повернути брата. 

Його біль передається і мені. Сльози водоспадом падають на підлогу, але легше від цього не стає. 

- Я не знаю, як це зробити… - шепочу і розумію, що моя сила зовсім мені не допомагає. Мої власні рани не затягуються, і врятувати друга я не можу. Навіщо тоді Веліант, наче одержимий, хоче тримати її у своє володіння? Що у ній такого?

Члени "Білого Ворона" тихо перешіптуються, і я відчуваю їх страх та відчай. Веліант може повернутися у будь-яку мить і захиститися буде дуже важко. 

- Віто, нам краще піти… - тітка Маша намагається забрати мене звідси, а я продовжую стояти, наче вкопана, і чекаю незрозуміло чого. Герман знову падає навколішки поруч з братом і просто плаче, зрозумівши, що це все. 

Я хочу допомогти, справді хочу, але не знаю з чого починати і чи вийде у мене. Готова навіть цю кляту силу віддати, лиш би Гліб жив! Він намагався мене врятувати, не відпустити з Веліантом, а в результаті сам і постраждав.

- Віто, тобі дійсно варто піти, - поруч зі мною зупиняється Данило і розглядає серйозним поглядом. - Зараз усі налаштовані проти тебе, тобто, проти сили, яка в тобі. Через неї у нас великі проблеми і, здається, варто бути готовими до чергового нападу. 

- Ви самі засунули в мене цю силу, а тепер чогось хочете! - здається, я починаю втрачати контроль. Відчуваю, що більшість з тут присутніх розчарувалися у мені. Та ніхто навіть не здогадується, чого мені коштує стримуватися. Та я буду щаслива, якщо хто-небудь зголоситься дістати з мене цю кляту силу! Не потрібна вона мені! Толку з неї ніякого! 

- Віто… - Данило намагається спіймати мене за руку, але як тільки подається вперед, різко завмирає, як і усі присутні. Таке враження, наче хтось зупинив час, і лише я чомусь не піддалася на це. 

Я бачу доволі знайому картину: з тіла Гліба підіймається сіра субстанція і, наче хмаринка, плаває над ним. Тепер я точно знаю, що це душа, яка покинула тіло. Виходить, це кінець?

Несподівано кімнату осяює яскраве світло і доводиться прикрити очі рукою, щоб не осліпнути. Це наче спалах. І вже за кілька секунд він зникає, а от незнайомець, якого я бачу перед собою, ні.

Він неймовірно красивий, з білосніжним волоссям та яскравими блакитними очима. В білому одязі та, чомусь, без взуття. Одразу пригадую демона, що з'явився з-під землі на заправці, і розумію, що пекло Глібу не світить.

- Не забирай його! - не знаю, чи вистачить у мене сил боротися з цією істотою, але віддавати Гліба без бою не буду. Прикриваю його тіло і субстанцію собою та сподіваюся якось домовитися з цією особою.

- Ти не можеш мені перечити, - спокійно заявляє хлопець і ледь помітно посміхається. - Цей хлопець піде зі мною.

- Ні! Я не дозволю! У мене є сила, і я зможу повернути його до життя! - емоційно заявляю. 

- Вже пізно, Віталіно. Якщо я тут, ти нічого не можеш зробити. Навіть твоя сила не допоможе, - хлопець продовжує посміхатися, а мені хочеться розридатися від відчаю. Якщо Гліб не буде жити, я ж ніколи не пробачу собі цього!

- Тоді забери її! Забери цю силу і поверни його до життя! - хапаюся за останню ниточку. - Вона стала причиною багатьох смертей! Я не хочу нею володіти! 

- Але вона твоя, - несподівано хлопець наближається та кладе свою руку мені на плече. Я не знаходжу в собі сили відштовхнути його, а коли бачу перед собою глибокі блакитні очі, складається враження, що переді мною увесь світ. - Хочеш ти цього чи ні. Ця сила у твоїй душі. Коли твої батьки відкрили скриньку і дозволили силі оселитися у твоєму тілі, вони не знали, на що вона здатна і що саме вона зробить з тобою. Твоя душа зламалася, Віто. А сила допомогла їй зцілитися. Тепер ви одне ціле. Не буде тебе, не буде і її. 

- Але ж я безсмертна! - шепочу, усвідомлюючи, що мої здогадки були вірними. - Хоча починаю у цьому сумніватись… 

- Не варто сумніватись, Віто, - хлопець бере у свої руки мою руку, яку ще сьогодні я порізала ножем. Обережно розв'язує пов'язку і коли бачу, що від рани й сліду не залишилося, відчуваю шок. - Ти дійсно безсмертна. Поки що… 

- Поки що?- не розумію, про що він. 

- Я можу повернути цього хлопця до життя, але плата буде дуже великою. Ти готова почути, що саме доведеться віддати? 

- Так, - здається, я таки зможу врятувати Гліба. Що б не попросив цей хлопець, віддам це без зайвих роздумів!

- Твоє безсмертя. Я заберу його - і Гліб буде жити. 

- Що? - здається, до подібного я не була готова. - Безсмертя?

- Так, Віто. Я заберу у тебе безсмертя, і цей хлопець буде жити, - киває хлопець. - Ти готова віддати його мені? Тільки розумій: без нього у тебе буде лише один шанс вбити Веліанта. Не зможеш - помреш. Добре подумай, чи варте життя цього хлопця того, щоб ризикувати своїм.

Як можна думати, коли в голові повний хаос? Втративши безсмертя, я втрачу і шанс перемогти демона. У мене буде лише одна спроба, і я дійсно не знаю, чи правильно зараз зроблю. Можливо, з часом пошкодую про свій вибір, але зараз для мене важливо повернути Гліба. 

- Я згодна! - випалюю емоційно, а хлопець тільки посміхається кутиками губ. Мені здається, чи він дійсно зовсім не здивований? 

- Вибір зроблено, Віталіно, - він киває мені за спину, і я бачу, як сіра субстанція повільно повертається у тіло Гліба. Здається, видихаю з полегшенням. Хоча до полегшення мені ще далеко. - Пам'ятай, що тепер у тебе немає другого шансу. В будь-яку мить ти сама можеш опинитися на місці цього хлопця, і тоді я прийду за тобою.