21.

 - Я проти цього! - Герман складає руки на грудях і всім своїм виглядом дає зрозуміти, що не буде робити того, що я прошу. 

- Послухай, я сама не в захваті від цієї ідеї. Але це справді єдиний спосіб розбудити силу, - зітхаю. 

- Ну чому єдиний? - втручається Ерік, котрий разом з Сантою прийшов у спортивний зал після того, як я їх покликала. Гліб та Лола спостерігають за усім цим дійством з матів і поки що не втручаються. - Якщо згадати, як ти розізлилася, коли Веліант мало не вбив Германа… Я можу натовкти йому пику, а ти потім його зцілиш, коли сила прокинеться. 

- Я згоден! - випалює сам Герман.

- Ні! - зупиняю його. - Я не хочу, щоб ти постраждав. Саме тому ми будемо дотримуватися мого варіанту. - Санто, твій вихід!

Здається, я точно збожеволіла, якщо сама попросила цю дівчину поцілувати Германа. Мені зовсім не хочеться навіть уявляти цю картину, не те що бачити наживо. Але вибору немає. Злість допомагає силам прокинутися. А разом з ревністю це буде просто вибух. 

Головне - щоб в результаті Санту не рознесло на друзки… 

- А це буде весело! - хмикає Ерік й спирається на стіну. Видно, що він видихає з полегшенням. Напевно, розуміє: коли сила прокинеться, я не сильно зможу її контролювати. І той, хто буде в епіцентрі мого гніву, може реально постраждати. 

- Германе! - Санті подобається те, що відбувається. От вона моєї сили зовсім не боїться. Схоже, минулий раз не допоміг зрозуміти, що зі мною жартувати не варто. Вона кладе свою руку на плече моєму хлопцеві та повільно веде долонею по його торсу вниз. Зупиняється на ременеві штанів і переводить на мене переможний погляд. - Тобі подобається те, що я роблю? Може, варто переходити до поцілунків?

- Віто… - Герман видихає крізь зуби і, здається, збирається припинити все це, коли Санта бере ситуацію у свої руки і різко накриває уста хлопця своїми. 

Рівно одну секунду нічого не відбувається, а тоді щось всередині наче клацає - і сила повністю прокидається. Я відчуваю її кожною клітинкою свого тіла і, на жаль, контролювати не можу. Змах рукою - і Санту силою відриває від Германа. Вона впечатується всім тілом у стіну, але на землю не падає - продовжує висіти у повітрі та дриґати ногами.

- Вау! Оце так ревність! - захопливо вигукує Ерік. - Віто, ти неймовірна!

Мене дратує цей хлопець, саме тому вже за мить і він підлітає в повітря та притискається до стіни.

- Яка чудова картина! - регоче Гліб. - Треба зробити фото на пам'ять!

Поки хлопець фотографує цих двох, котрі не ніяк не можуть спуститися на землю і намагаються відірвати з шиї невидимі руки, котрі реально роблять боляче, я розглядаю їх і… нічого не відчуваю. 

Намагаюся достукатися до сили і змусити її відпустити Санту та Еріка. Вся ця вигадка перестає бути цікавою, адже невидимі руки душать їх, а часу на порятунок все менше і менше.

- Віто! Контролюй її! - Герман з'являється поруч і хапає мене за плечі. В його очах я бачу власне відображення. Мій погляд горить яскраво-блакитним світлом, і сила повністю контролює моє тіло, хоча має бути навпаки. 

- Я… намагаюся… - видихаю і раз за разом прокручую у голові слова матері. Я маю її прийняти… І що це означає? Я ж начебто уже змирилася з тим, що нам жити разом в одному тілі. 

А що, коли прийняти це не означає змиритися? Прийняти - це ж зовсім інше… Стати одним цілим і вірити їй, як собі. Повністю розчинити себе в ній, адже до цього моменту я ще думала, що коли-небудь зможу її позбутися.

"Я приймаю тебе! Я готова стати з тобою одним цілим. Ти - це я, а я - це ти. Допоможи мені здолати Веліанта. Покажи, на що здатна. Я більше не буду вважати тебе чимось непотрібним. Я приймаю тебе, і себе… нову…"

Мої власні думки розтікаються судинами. Спочатку нічого не відбувається, але я на сто відсотків впевнена, що сила чула кожне моє слово. Якщо вона погодиться відкритися мені, це ж буде щось…

Хлоп! Хлоп! Хлоп!

Таке враження, що в голові просто вибухають феєрверки. Якось враз ноги перестають тримати, і я падаю на коліна. Разом зі мною на землю падають й Ерік з Сантою. Вони надривно кашляють, але живі, і то добре. 

- Віто! - Герман стурбовано присідає поруч і намагається до мене докричатися. Я майже його не чую через феєрверки у голові. Лише бачу, як ворушаться його губи, а брови хмуро зводяться до перенісся. 

Чується ще один удар, а тоді стає зовсім тихо. Я чую власне серцебиття, навіть те, як швидко кров циркулює судинами. Переводжу погляд на Германа і бачу його просто наскрізь. Ні, його тіло на місці, як і одяг. Просто я знаю, що відбувається з його тілом і навіть чую, про що він думає:

"- Не лякай мене, маленька. Прошу, скажи що-небудь."

"- Клята сучка! Щоб ти здохла!"- а це вже думки Санти, коли переводжу погляд на неї. Я відчуваю її біль у районі шиї, і це так… цікаво. 

- Твої очі… - Герман уважно мене розглядає і допомагає підвестися на ноги. Дивно, та відчуваю я себе абсолютно здоровою. Таке враження, наче моє тіло переродилося і стало значно сильнішим. 

Здається, бути заодно з силою не так і погано. Я відчуваю, скільки всього можу зробити й нарешті розумію, чому Веліант так хотів заволодіти цією силою. 

- Вийшло? - запитує Гліб, наблизившись до нас. Лола також тут, і я відчуваю… її почуття до хлопця. Вона по вуха закохана у Гліба, а відчуття тепла заповнюють кожну клітинку її тіла, коли він поруч. У Гліба почуття показані трохи по-іншому. Він посилає їй свою посмішку, і це виглядає так, ніби промінчики самого сонця проникають під шкіру дівчини. - У тебе очі фіолетові!

- Що тут відбувається?! - у спортзал заходить Данило, а за ним і Маша. Ці двоє хмуро розглядають нас усіх, а я в свою чергу розглядаю їх. 

Відчай так сильно відчувається, наче все навколо окутано ним. Наближаюся до Данила і розумію, що це його почуття. 

- Що з тобою? - дивується чоловік і робить крок назад. Не хоче, щоб я бачила те, що він тримає глибоко в душі. Та я все одно бачу, тому що більше нічого неможливо від мене приховати.