Глава 2

– Гадки не маю, – радісно розводить руками дух.

Так, у цьому я не маю сумніву. Майже.

– Пішов геть, – відпускаю.

На місці його не втримаєш, пробував. У межах замку пересувається куди заманеться, тільки до Джерела не в змозі пробитися. Добре хоч він невидимий і не чутний нікому, крім мене. Ну і ще кількох сильних магів, можливо. Бо довго приховувати його присутність не вдалося б. Тільки ось як вийде із сестрою? Якщо це сестра, звісно.

Невже паршивка приперлася його рятувати? Чергова? Спроби часом роблять, та нікому достеменно невідомо, що дух тут. А вже зачарувати мене, потай мріючи про мого давнього ворога, і зовсім нереально. Розмова коротка.

Потрібно навідатися до Джерела. А може, це Глорія, тільки зовнішність змінила? Щоб у Владики Едінга була позашлюбна дочка, і ніхто цього не знав?! Неможливо!

Не лякайтеся, у нас тут усі владики. Кожне більш-менш шановане сімейство, яке володіє хоч якоюсь владою, силою та землями, називає себе Владикою. Ну а чого дріб'язуватися? Я ось теж... владика, твою ріпку. Щоправда, хотів би, щоб їм залишався якомога довше мій батько. Та не зрослося.

Криво посміхаюся у дзеркало відображенню. Голитися? Або до дідька?

Махнувши рукою, що на неголеність, що на домашній халат, виходжу зі своїх володарських покоїв. Було діло, вивів я Джерело собі в експериментаріум... але про це якось іншим разом. Все одно для більш точних даних потрібно першоджерело. Туди і йду.

Точніше, збираюся, бо за дверима знову Неллі. Поспішає назустріч, як вона примудряється так вчувати момент?

– Усі дівчата замку зібрані у дворі, хазяїне! – рапортує.

– Усі? – перепитую.

Неллі дивиться докірливо. Здається, вона досі вважає, ніби в мене була галюцинація. Ну, траплялися, не сперечаюся... так не на рівному ж місці!

– Даррен сказав, зведена сестра, – бурчу.

– Він вам ще й не те скаже, – погоджується Неллі.

Скриплю зубами від злості, адже цей справді може, спритний за... гад, загалом.

– Ви б переодяглися, хазяїне? – пропонує Неллі.

Міряю її грізним поглядом – тим, під яким домашні вважають за краще залишити умовиводи при собі.

– Ось ще, – бурчу. – Не спокушати ж я їх іду.

– А шкода, – показово зітхає Неллі.

І що цих жінок хлібом не годуй, тільки дай весілля комусь влаштувати... ну чи спокусу, на лихий кінець.

– Оце одружуся з такою, як Мегерія Едінг, знатимеш, – лякаю, по слідах розмови з Дарреном.

– Ви надто розумний для цього, – переконує Неллі. Не знаю, мене чи себе.

– Був колись, – бурчу.

– Ви краще скажеіть, – поспішає перевести розмову Неллі, – дівчат мочити та роздягати, чи так упораєтеся?

– А мокрі серед них були? – жваво зацікавлююся.

– Одна тільки, купалася якраз. Клесса, пам'ятаєте?

– Хто така?

– Та ж донька знахарки ж.

– Що в мене в замку робить донька знахарки? – знову напружую пам'ять.

– З того часу, як її мати, Тарію, селяни звинуватили в порчі, а саму мало не вбили, ви дали їй притулок, пам'ятаєте?

Киваю. Ну, припустимо, не я, а одна з наших жалісливих матрон – дала притулок і прийшла просити за дівчину. Ну, а мені що, шкода, чи що? Нову знахарку ще спробуй навчи.

Селяни тепер самі ж і страждають, вона геть-чисто відмовляється допомагати тим, хто мати згубив. А я не встряю. Мені Тарія свого часу теж допомогла. Може, за те й заплатила.

Схоже, Неллі щиро вірить, що я міг забути. Але краще вже нехай повторить, раптом і справді щось вустив.

Клесса, отже. Чи могли тебе підкупити?

– А це що таке? – відволікаюся на камзол, який пливе коридором. За ним і не видно несучу його швачку.

– Це ваш одяг на завтрашній бал у Владики Камертона! І не кажіть, ніби забули!

– Не піду я ні на який бал! – обурююся.

Очі Неллі стають несподівано серйозними – одразу перестаю відчувати себе господарем і роблюся тим самим хлопчиськом, якому в дитинстві частенько перепадало від нянечки.

– Ні, підете! І не здумайте заперечувати. Ви повинні туди піти і показати всім, що вам нема чого боятися і нема за що соромитися! Півроку вже ніде не показуєтесь!

– Та кому потрібні ці бали, – все ще намагаюся наполягти на своєму, вже знаючи, що програв.

– Всім потрібні! Будь-який світський захід – можливість заявити про себе суспільству та поставити себе у суспільстві. І не сперечайтесь! І ви давно вже здорові, не вдавайте! Бути Владикою Джерела – не лише сидіти на ньому голою дупою цілими днями, експериментуючи.

– Чому голою?!

– Та будь-якою! Навіть його сила не допоможе... самі знаєте!

Неллі рішуче підтискає губи. Вона має рацію, безумовно. Настав час з'явитися в суспільстві, подивитися, як мене сприймуть після всього. Запрошення надіслали, та й то добре.