Глава 11

Замок Владики Камертона помітний здалеку. Аші все не відлипає від вікна, милується на білу будівлю. Це Хранителі можуть переносити свої Артефакти, а ми, Владики, живемо поруч зі своїми Джерелами сили. Ну окрім хіба що Владики Сліду, в нього особливий випадок.

На відміну від мого будинку, у Камертона не фортеця.

– Невже їх не пробували захопити? – звертає й Аші увагу на відсутність бастіонів та укріплень.

– Рідко. Камертон з тих сил, які самі обирають собі... хм... вихованців. По-перше, за будь-якої облоги почне так дзвеніти, що завойовник не радий буде. По-друге, багатьом він просто не цікавий. Адже те, що він може дати, не лежить на поверхні. А по-третє, накладає певні обов'язки. Тому так, можуть дозволити собі палаци, з яких квіточки стирчать.

Дійсно, спеціально для тих, хто прилітає повітрям, з даху висунута приймальна підвіска у вигляді гігантської ромашки. Аші хихикає. Кошуся, не можу зрозуміти – милується чи навпаки.

Приземляємось, виходимо. Хтось із місцевих слуг поспішає до Нема, показати, куди подіти карету на час балу. Ще один шанобливо кланяється нам й препроводжає на вузькі гвинтові сходи, що йдуть всередину стебла.

Аші застигає, дивлячись на літаючий човен Владики Колодязя. Подивитися, звичайно, є на що, я й сам у дитинстві мріяв на такій з’явитися. Під днищем водяна півсфера, вітрила натягнуті вітром, що казна-звідки узявся в спекотний день.

– Ух ти! – видихає Аші.

– Гарно, – погоджуюсь.

– Це чия?

– Владики Колодязя.

– А в нього... ммм... сини є?

– Цілих дві штуки, – щось її відверте зацікавлення вже починає дратувати. Дозволив на свою голову!

Аші знову задивляється на човен, вдвічі захопливіше, ніж на карету до того. Але щоб навчити скакати в повітрі коней, сили та вправності потрібно куди більше, ніж кораблик запустити! А батько надав їй такої форми, якої більше ніде в нашому світі не знайдеш! Раніше ж пращури у традиційних колісних подорожували. Та що б ти розуміла, жінко. Тьху!

Спускаємось, доводиться знову подавати руку. Один з Владик якось стрімголов по цих сходах скотився... Ви тільки не подумайте, не я!

– Пане Джаресе, раді вітати! Як вашу супутницю звати? – розпорядник балу зустрічає на виході, поспішає все задокументувати.

– Ашія.

– Ммм? А далі? Як її відрекомендувати?

– Тодан! – зводжу брови. Слуга воліє вклонитися і шанобливо позадкувати.

Проходимо критим містком до ще одних сходів, цього разу парадних, і спускаємось до зали.

Частина Владик уже в зборі, деякі ще продовжують прибувати. Перед гігантськими дверцятами Аші бере мене під руку – хапається швидше. Ну, зізнатися, я теж нервуюсь. Злегка.

Попереду нікого, позаду чути метушню сімейства Колодязя. Вузькі гвинтові сходи не для їхнього об'ємного голови.

– Чи готова? – питаю тихо.

– Не знаю, – шепоче Аші.

– Дізнайся, будь ласка.

– Готова, – видає.

– Молодець.

Накульгую, ледь не спотикаюся, ще не вистачає ввалитися в зал і покататися по слизькій підлозі. Але нічого, справляємося, щось мене і самого ця кульгавість вже змучила.

– Джарес та Ашія Тодан, – оголошує глашатай.

Німа сцена варта моїх найкращих передчувань!

– Джаресе, ти одружився? – першою відмирає гостинна господиня будинку, пані Лінара Лінс.

– Ні, – запевняю, – поки що. Я теж радий вас бачити, Лінаро.

Оголошення наступного сімейства, Владики Колодязя, перериває подальші розпитування та збентежені погляди пані господині. Відходимо убік, звільняючи місце, займаємо спостережну позицію.

Побачивши двох синів Владики, очі Аші підозріло спалахують. Здається, жертву обрано. Хоча вона ще десерт не бачила – ельфоподібне сімейство Дверей, яке, як завжди, заявляється через двері, що виникають прямо в повітрі. Чудернацькі, прикрашені, важкі – немов щоразу поцілому місяцю створюють їх дедалі більше... гм... оригінальними.

Зривають черговість церемонії, змушуючи глашатая позапланово пригадувати імена гостей – Владикі Едінга з дружиною та дочкою, сестри його дружини з трьома синами та брата його самого з двома доньками та сином. Багаточисленні вони.

Уважно розглядаю Глорію – на рік молодша за нас із Реном, завдяки чому кілька років, проведених у столичній школі, пройшли поряд з ними. Чи може вона бути причетною до невідомої в каміні?

Глорія зневажливо зводить породистий ніс, струснувши прямими світлими пасмами. Вирішую, що приділив їй уже достатньо дорогоцінної уваги. Мабуть, батьки під наглядом тримають і вже до кого – до кого, а до мене точно не підпустять. І слава Джерелу.

Все сімейство Едінгів демонстративно передислокується подалі від нас із Аші, але цікаві погляди дислокації не підлягають. Ельфоподібні продовжують косити та перемовлятися.

Зрештою, церемонія вітання гостей закінчується. Дивно, Хранителів Скриньки немає, чи що? Чи вони раніше прибули? Невже я не помітив? Зазвичай Тінна насамперед попадалася на очі.