Глава 14

– Здивувався, як це ти надумав прийти на бал, каже, чи не трапилося чогось у вас надзвичайного? Я, звичайно, відмовилася, сказала, все спокійно...

От засранець! Тру підборіддя.

– Гадаєш, він має стосунок до цієї, в каміні? – питаю.

– Не знаю, х... Джаре, – хитає головою Аші.

Невже Даррен не збрехав?

– Гаразд, – відсторонююся. – Незабаром буде невелика перерва у музиці, доки господарі Камертон переналаштовують...

– О! А я-но гадала, де музиканти?

– Ну які музиканти у Владика Камертона? – хмикаю. – Загалом, поки що перерва, всі спілкуються та їдять. Підемо з тобою по залі, перемовляючись. Хочу поспостерігати, хто підійде привітатись, а хто з мого шляху втече.

Голодні Владики починають обступати фуршетні столики на тонких кручених ніжках. Тобто, тонкі кручені ніжки у столиків, а вже у Владик – кому що дісталося у спадок. Тут все набагато різноманітніше і не завжди естетичніше.

У перших рядах, як завжди, пан Колодязя Семол – його пузо теж, схоже, бездонний колодязь. Тільки не віддає, а приймає. Хранитель Скриньки недалеко від нього відстав. Ну, ви ж не думали, ніби Владики якісь особливі, правда? Смачно поїсти полюбляє кожен.

– Не хвилюйся, тебе теж відпущу підкріпитися, поки все не з'їли, – заспокоюю Аші. – Але спочатку коло пошани по залу.

– А можуть? – дивується. А я думав, запевнятиме, ніби не переживає. Теж зголодніла, чи що?

– Сумніваєшся в здібностях Владик? – питаю.

Аші про всяк випадок відмовляється:

– Що ти, ні крапельки. А у господарів ліміт на частування?

– Хто їх знає, – знизую плечима.

– Нам ще йти і йти, – Аші оглядає величезну залу.

– Не бігти ж?!

– Як скажеш, – поступливо погоджується.

Все-таки добре, коли поряд жінка, яка готова хоч галопом поскакати за потреби. Сподіваюся, не до столу заради смаколиків, а виключно з бажання допомогти господареві. Втім, чим мені допоможе її галоп? Тьху, твою ріпку, ну ви зрозуміли!

– Наступного разу візьмемо з собою? – усміхається. Хм, сподіваюся, пожартувала, а не підступні плани будує.

– Неодмінно, – хмикаю. – Я взагалі волію в чужих будинках не їсти.

– Чому? – знову лякається Аші. – Думаєш, отруїти можуть?

– Ну навіщо так гучно? – озираюся, знижую трохи голос. – Сподіваєшся конкурентів розігнати?

– Якщо ти думаєш, що можуть... простіше перечекати, – Аші виправляє помилку, відповідає тихо.

– Не думаю, звичайно, просто... волію.

– А чи є якийсь спосіб перевірити? Чи ти мене для того й покликав?

– Та в мене тут вісімнадцять Владик з Хранителями для перевірки, а також їхні численні сімейства, – веду рукою вздовж узятих в облогу столів. – Правда, ніколи не можна бути впевненим, які справи з тим шматком, що призначений саме тобі... Не видирати ж у інших з рота?

– З живота надійніше, – усміхається Аші, і такий погляд, брр.

– Це вже ти без мене експериментуй, я краще по-старому своїми зубами прожую.

Аші раптом заливається сміхом, теж усміхаюся. Схоже, щиро намагається виконати моє побажання бути веселою. А може, й своя натура така.

Не те щоб не бачу наближення Тінни, скоріше вдаю. Але розмову припиняю, щоб не підслуховувала.

– Вас можна привітати? – запитує моя невдала пасія.

Аші переводить на мене здивований погляд. От стерво! Ну чому коли мені це Неллі казала, то так злило?! Навіть слухати не хотів! Захищати намагався, мовляв, не така вона... Звісно, не така, ще гірша!

– Рано, – відповідаю, – до столу поки що не дійшли.

– До якого столу? – хмурить вишукано обскубані брівки спадкоємиця Скриньки.

– Того, де твій батько в парі із Семолом рекорди б'ють. Або краще до сусіднього. Так, Аші?

– Я б краще ще потанцювала, – невинно плескає очима та. Хитрунка!

– Обов'язково потанцюємо. Але не вальс, у ньому шкутильгати незручно, – погоджуюсь, уводячи її вперед.

Тіна залишається на місці з виразом обличчя, яке проливає бальзам на мою змучену душу. Ну це я утрирую, звичайно, немає в неї такого бальзаму, щоб підійшов до моєї душі.

– А якщо не шкутильгати? – цікавиться Аші.

– А якщо не шкутильгати – тоді не зі мною! – ні, ну мало навколо кавалерів, чи що? То їй Едінгів подавай, то мене не такого!

– Я краще з тобою, шкутильгай на здоров'я, – заспокоює Аші. – Ну і ще з кимось, звичайно...

Відповісти не встигаю, хоча ох відповів би! Але на шляху з'являються Владика Сліду та Владичиця Єства.

Якщо Ферт – єдиний серед нас холостий... ну в сенсі, вже не єдиний, але я все-таки за звичкою відношу себе до молодого покоління. А от із ровесників батьків – точно єдиний. То Равенна особа унікальна. Дітей у неї, мабуть, більше, ніж у решти Владик разом узятих.