Зловити невидимку

Вмикаю детектива

З Людмилою коїлось щось неясне. З дня на день вона ставала все блідішою. Часто падала без свідомості посеред будь-якого заняття вдень. І настрій коливався від тужливого до роздратованого, наче сумувала за кимось. Чи може, чекала...

Я старався повернути їй люблячого чоловіка. За ці кілька днів не відходив ні на крок, допомагав у справах, пропонував навіть розділити ложе. Та дівчина різко відмовлялась. Під вечір все лягала, пояснюючи, що трохи заслабла, а вночі могла бубоніти щось досить нерозбірливе.

Звичайно, я турбувався. Спершу подумав, що й справді прихворіла, з ким не буває... Гадав, треба дати трохи відпочити і все мине. Та остаточно я заплутався, коли знову довелось йти в нічну варту.

Повернувся над ранок, а в хаті - той самий сценарій: дружина спить, а прокидається явно задоволеною. На підлозі цього разу застав купку смердючого гною. У Людмили виправдання лишились такі ж - що то я приходив і ми всю ніч займались запаморочливим коханням. А подарував їй коштовне намисто, коштів на яке, судячи з її опису, у мене просто не могло бути.

Сприйняв серйозно. Після надто довгих роздумів вирішив, що тут є два варіанти. Або дружина знюхалась із кимось із односельців або знайомих з оточення боярина і зраджує мене, талановито примудряючись брехати. Або то є хтось такий, що вводить в оману і її, і мене. Те, що невідомий схожий на мене, ще більше лякало. І додавало таємничості. 

Брата-близнюка я точно не мав, а в поселенні з молодих парубків не було такого, щоб подібний був до мене хоч чимось із зовнішніх даних. Та й Людмила явно не тупа. Невже не розрізнила б обман від справжнього?

Треба було діяти. Я твердо вирішив дізнатись, хто ж то навідує мою жінку і розібратись з кривдником. Одного дня по вечері почистив онучі, одягнув випрані порти, начепив на плечі свиту й попрощався з дружиною. Підперезаний широким поясом, в якому окрім кресала, заховав ще й гострий ніж (ну мало чого), вийшов з хати.

Людмила вже лежала в постелі, а коли я пішов, погасила нічник. Сказав їй, що знову на службу, а сам тихенько навшпиньки пробрався до клуні. Присів біля стінки, оглянувся. На небі видно було жовтуватий серпик місяця, а ген через дві хати - гомін досі не вщухав. Зібрались сусіди, аби за звичаєм відсвяткувати завершення денної толоки. Ми з Людмилою теж були, правда не довго, пізніше довелось гречно відкланятись.

"Хоч би хто не вгледів", - молився в думках сам до себе. Соромно перед людьми. Де ж це видано, щоб господар ховався серед власного обійстя, наче злодюга якийсь? В темноті воно, певно, так і виглядало.

Покосився на хвіртку. Заперта, як і має бути. Обійстя огороджене, у хлівах - тиша. Лиш наш кудлатий Бурлака висунув морду з будки на шелест, блимнув очиськами забачивши мене, коротко позіхнув і прийнявся шукати свій сон. На хазяїв не гарчить, навчений.

Я вдивлявся на хвіртку, сподіваючись, що незваний гість точно мимо не проскочить. Та сталось навпаки. Через кілька хвилин уздрів прокляту зірку. Виляла хвостом по небесному простору і мчала, освітлюючи шлях.

- Казав я, що неспроста це, - буркнув і тихо вилаявся. Не помітити таке явище міг хіба сліпий телепень. Але щелепа в мене відвисла тоді, коли зоря впала наче на нашому обійсті прямо перед вікном із тоненького кварцу. То була спальня. Я очікував побачити, що зірка продовжить свій шлях, але з іншої сторони дому вона не виринула...

Щось в голові клацнуло. Прожогом побіг до вікна і вже не криючись, хотів заглянути всередину, як Людмила показалась в отворі. Рукою швидко стягнула тканинну заслону і полинула кудись в темряві. Не міг не запримітити різку зміну поведінки. За вечерею вона мляво переминала ложкою суп і точно нездужала, а тут... На вустах - широченна усмішка, рухи швидкі і бадьорі, проте погляд наче скляним був... Наче зачарував її хтось, чи що...

Помчав до дверей. Тільки хотів шарпнути за клямку, як невидима сила зупинила мене. Ні постукати, ні перейти поріг я не міг, а зсередини наче жаром віддавало. Що ж там відбувається? Людмило!..

Хотів був бігти за поміччю до сусіди, дядька Йвана, але ноги стали наче ватними. І незчувся, як мене повалило додолу, а повіки поважчали, і потім їх склепило чарівним сном...

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше