Злісність

"Ніхто не має постраждати через мене"

   Я вiдчинив вiкно i стомлено кинув рюкзак до стiни. В мене ледь вистачило сил зачинити вiкно i проплестись до лiжка. Кров лилась вже слабше, проте  всетаки дошкуляла. Але ремень брюк, який я затянув над раною, вирiшив цю проблему. Я лежав на лiжку, дивлячись в пустоту, i апсолютно не думав нiпрощо ( принаймнi не про осмислене та логiчне ). В головi почали прокручуватись останнi подiї. 
   Нарештi я все згадав ( зокрема - навiщо менi грошi ) i воодушевився. Спершу я зкинув брудний одяг i кинув до пралки. Тодi взяв простирадло, i пiсля одягу кинув пратись. А вже потiм сам помився i привiв себе в порядок.  
   Приготувавшись i зтиснувши в руцi рюкзак, я зайшов на кухню. Там було накурено i димно. Батько й мати жваво розмовляли, вставляючи пiсля кожного слова матюки. Нарештi мати мене помiтила: 
   -- О! Чого приперся чортiв син?- замiсть вiдповiдi я кинув на стiл сумку з грошима. Батько подивився i прикинув: 
   -- Та тут неменше як мiльйон доларiв! - при цих словах батьки почали битися i вiдпихати один-одного вiд портфеля. 
    Я втрутився: 
   -- Агов! Це взагалiто мої грошi! - вони почали сверлити мене своїм поглядом. I нарештi майже хором вигукнули: 
    -- Та пiшов ти! Поки тобi ще не шiснадцять - грошi нашi!  - i далi, незвертаючи на мене уваги, продовжили битись. 
   I ось я оцiнив останнi подiї - я, намагаючись домогтись їх любовi пiшов на ризик, поставивши на кон свободу, здоров'є i навiть життя! I при цьому не тiльки не домiгся свого, а ще й втрачаю плоди копіткої праці!  
    Я кипiв із середини, почувався дурнем. I нарештi моя рука сковзнула у кишеню i дiстала кислотомет. Зовсiм не дивлячись на його режим я  прицiлився i натис на гачок... 
                                                      . . .       

   Нiч була досить холодною та мокрою. А парк був якийсь, надто тихий та загадковий. У калюжах маячiло моє вiдображення. Кеди мої змокли вщенд. Та менi до того не було дiла. Хоча я не пам'ятав що сталося, мої ноги самi несли мене. Я вже залишив позаду два парка, хоча не усвiдомлював цього докiнця. Мене непокоїло те, що я не знаю чим закiнчилась сварка. Але вкритi кров'ю рукава, та режим "кислота" на моєму кислотометi  не обiцяли нiчого хорошого. 
   Присiвши на лавочку, та поклавши сумку з грошима поряд, я став все ретельно обмiрковувати. Але мозок пагано "пережовував" iнформацiю через стрес. Я переживав, що можливо я - вбивця. Я вiдкинув голову на спинку лавочки, i щоб яснiше все уявити, i обдумати - закрив очi. Але втомленiсть взяла своє, i я вiдкрив очi вже коли свiтало. 
     Я злякався - а якщо хтось мене бачив? Тому вiдразу роззернувся - наче нiкого. Раптом, я вiдчув що тепер вiльний, так це звучить аморально, але їх можлива смерть зробила б мене вiльним. Але всетаки я сподiвався що вони живi. Порозмисливши, я зрозумiв що треба йти в мiсто. Але сумка з грошима може менi завадити. З цього виходить, що рюкзак треба сховати. Я придивився до дерева бiля лавочки. Нагорi, у розгалудженнi, знаходилось гнiздо. Воно було досить великим та достатньо високо.  Я видерся туди, i вкинув рюкзак. Спустившись, я почав обходити дерево з рiзних сторiн, вiдстаней, та пiд рiзним кутом. Впевнившись що рюкзак не видно, я майже заспокоївся i пiшов з парку, ретельно запам'ятавши мiсце. 
  Я йшов досить зковано, бо почувався паганенько. Повз проходили пiшоходи. Такi самi буденнi, байдужi розслабленi. Я почувався не так, тому боявся що мене заciкуть.  
   Я  проходив повз вiтрину з телевiзорами, i вирiшив розслабитись та подивитись телик. Якраз йшли новини, i з екрана на телеглядачiв дивилась, удавано-свiжа та бадьора телеведуча, та розповiдала свiжi  новини: 
   -- ...Це були новини зi Львова. А тепер екстренна новина, вчора, у мiстi Черкаси, був пограбований ювелiрний магазин " Шикарне життя", вкрадено грошей на суму - одного з половиною мiльйона доларiв. Грабiжнику приблизно 30 рокiв, i в нього був пiстолет. Полiцiя не змогла його затримати, але вдалось нанести вогнепальне поранення. - ( при цих словах я iнстинктивно потер руку. ) - Полiцiя поки вiдмовляється  щось розповiдати, але ми будимо тримати вас у курсi, якщо будуть новi вiдомостi. 
      А тепер ще одна екстренна новина, з цих таки Черкас. - Я затамував подих - Вбита сiм'я Качкових. За останнiми данними, iх знайшов сусiд. Жiнка вмерла вiд численних кислотних опiків, а батько зарiзаний в спину кухонним ножем. Нiж знайдено на мicцi, i експерти стверджують що найсвiжiшi вiдбитки залишенi сином Нулем Качковим. Пiдлiток добре знається на хiмiї, тому цiлком мiг створити кислоту. На данний момент полiцiя не може знайти хлопчика. Але ось фотографiя з його паспорту, у разi його затримання, або здачi iнформацiї щодо його місцезнаходження - полiцiя готова заплатити вам тисячу гривень. 

   На екранi з'явилася моя пика. Всi почали пiдходити блище, i роздивлятись фотографiю. Я, майже автоматично, натягнув аж до носа капюшон, i вдавано-спокiйно попрямував до магазину " Тундра",  до якого рiдко хтось ходить. Спокiйно пройшов повз кассу, та попетлявши в лаберинтi шаф, забився в дальнiй куток з м'ясними продуктами, де немає камер. 
   Нарештi я почав дещо згадувати. Трохи по мучавшись з пазлами пам'ятi я все згадав. I помiтно повеселiшав, бо фактично - я не винен! Так це важко буде довести, та головне,  що я знаю правду! 
   Я так розвеселився, що ледь не проморгав, що в магазин зайшов коп. Я почав обходити його, за шафами. " Невже знає що я тут? А-а-а! фу-ух! просто ковбаси купити зайшов." Я, так петляючи дiзтався до цукерок, якi бiля касси. В цiй бiготнi я не помiтив як з моєї голови зповз капюшон. Я краєм ока подивився на телевiзор, який  споглядав охоронець. Там знову майорiло моє облитчя. Я аж головою об полицю стукнувся. Охоронець спочатку байдуже глянув на мене, i продовжив дивитись в мунiтор. Потiм його погляд став напруженим, i вiн знову поглянув на мене, потiм знову на мунiтор. Його рука зковзнула до телефону.      
    Я рвучко вибiг на вулицю, а вiн загорланив у слухавку: 
  -- Ало! Ало мiлiцiя, давайте дуйте суда! сейчас у мене етот убiйца! Где я? В магазине  " Тундра" ... Что означає незнаєте такой? Та недалеко от вас! Дуйте хутчiш! - Моє щастя, що охоронець виявився заторможений, i не погукав копа, який був в магазинi. 
   А менi залишалось летiти вперед, розштовхуючи прохожих. Якась гадина мене впiзнала i заволала: 
  -- Держiть його! Тримайте! Це п'ятнадцятирiчний вбивця! 
     Схоже таке зараз у мене ймення. Я обернувся i побачив, що звiдкись взявся полiцай, i вже женеться за мною. Я набiгу стежив за ним, i тут налетiв на когось. Блiн! Це виявився ще один коп. Я пiдвiвся i знову дав дропака, а перший i другий полiцаї погнались за мною. Я добiг до повороту, i обернувшись побачив, що вони щось кричать. Нажаль я пiзно зрозумiв що кричать вони не менi, а декому попереду мене, поки я дивлюсь на них. Я знову слiпо налетiв на копа, але цей виявився качк`ом i впав тiльки я, а вони в трьох на мене навалились, та почали заламувати, та в'язати. Я жорстоко опирався, i вони не могли нiчого зробити. Поруч зупинився полiцейський "Форд" i з нього вийшов такий самий коп, але він щось тримав у руці. Він підійшов прямо до нас, і я побачив, що   в руках у нього електрошок. 
      Момент тишi, Рiзкий бiль у руцi, двi секунди пручання, i все поглинула пiтьма, а звуки потонули у цiлковитiй темрявi. 

 



Артем Гершун

Відредаговано: 13.01.2021

Додати в бібліотеку


Поскаржитись