3 розділ

POV Адріан 

Ми приїхали до старого мосту, де мала відбутися наша минула зустріч. Я зрозумів її появу тут, їй потрібні гроші. Значить я запропоную їй зі мною переспати і я заплачу, як іншим дівчатам. Так в мене завжди така думка про дівчат. Всім потрібні гроші і моє тіло, адже я гарячий блондинчик.

— Ти розум втратив?- крикнула вона. — Що ми тут забули?

— Ооу, моя бейбі, ми приїхали закінчити, те що нерозпочали. Тим більш для такої як ти даю другий шанс, - почав гладити її стегно, но вона сильно вдарила мене по руці. — Айщ!

— Ти напевно здурів! Не торкайся до мене збоченець! А то знай, твої руки крюки виверну так, що навіть лікар не допоможе! - пригрозила вона.

— Ах так! - тут вже зірвався я. — Ну начувайся! - сильно тиснув на газ і ми полетіли до кінця мосту, де на нас чекав обрив.

— Ти розум втратив! - скрикнула вона. — Зупини машину! Ти нас двох погубиш!

— Ти знаєш до кого кричиш?!

— Ти взагалі, ненормальний! Випусти мене звідси! - крикнула вона.

— Ха-хах, вже, - почав сміятись я.

— Зупини машину! Мені погано! Благаю...- промовила Кармела і сперлась на сидіння і почала плакати.

— Блін, ти тут істерику не заводь,- поглянув я на дівчину, а вона напевно відключилась. — Твою маму!! Да щоб тебе! - різко нажав на гальма і зупинив свою машину. Ох чорт!

Я дуже перелякався вибіг з машини і дістав її. Це тіло було легким, ну в переносному сенсі. Я поставив її на собі на коліна і спочатку поміряв чи є пульс - пульс є.  Не померла, але відключилась, якби все ж таки померла, то напевно добряче получив від продюсера і моя музикальна кар'єра б закінчилась. Добре подумавши, щоб не збиралося багато народу, я відвіз її до себе додому, а туди викликав персонального лікаря.

— Лікарю, що з нею?- почав хвилюватись  за цю руду.

— Вона зовсім нічого не їла і сильна перевтома та стрес. Дівчина зараз спить, обов'язково нагодуйте її коли проснеться, купіть ці ліки і хай їх прийме. - промовив лікар і дав мені листочок з препаратами, які слід купити.

— Дякую!

Провівши лікаря я швидко пішов до найближчої аптеки, щоб купити ліки для моєї дівчини.

— Доброго дня, - привітався з аптекаршою. — Мені... - коли глянув на той папірець то жахнувся. Я не розумів, що там написано! Ох ці лікарі..  — Ну ось, дайте те, що написано тут. - протягнув їй папірець з каракулями.

— Аа, то вам гліцисед, стресовід і вітамінки з полуницею.- промовила жіночка, а я кивнув. — Ось!  З вас... - перебив я її.

— Спасибі. Ось без здачі!  - дав їй купюру з Григорієм Сковородою. Для моєї хворої дівчини і 500 гривень не шкода.

Коли прийшов додому то зразу заглянув в кімнату, де спало руде дівчисько. Вона виглядає такою безахисною, і цікаво чому вона не їсть? В неї трапився нервовий зрив? Вона така мила коли спить, а не та дівчина з перцем, яку я сьогодні помітив.

— Ей! Адріан з тобою все добре?- промовив сам до себе і похлопав долонями по обличчю. І знову глянув на неї. — Хто ти така? - запитав її.

Боже Адріан, ти зовсім тупеньким став? Вона спить бачить двадцятий сон, а ти тут зі своїми питаннями. Дітько! Іду краще чаю з м'ятою їй заварю, а то може проснеться.

POV Кармелія

Прокинулась я в якій квартирі. Я дуже злякалась і сильно заболіла голова.

— Ай, де це я? - запитала я себе і тут згадала, що була з білявим. — Ох, дітько!

— Ооо, наша спляча принцеса проснулась? - заспівав він ніжним голосочком з кружкою в руках.

— Чому я тут?- хотіла встати, але він приклав руку ніби показував жестом - не рухатись і подав склянку чаю.

— Ти відключилась, ось випий цей чай і з'їж цю булочку. Це все, що я знайшов в своєму холодильнику, - тицьнув він її мені.

— Не хочу, - відмовила я, але справді дуже хотілося.

— Як хочеш, я тільки раз пропоную,- він схопився їсти булочку з вишневим варенням, я просто наблюдала за цим і тут відібрала її у нього.

— Ей! - здивувався він коли кусочок булки опинився в мене у роті. — Ти ж ніби не хотіла. - посміхнувся він.

— Мені байдуже.- сказала я відпивши чаю.

— Ось ліки, - подав мені якісь таблетки. — Прийми їх!

— Це що? Наркотики?- з підозрою глянула на нього.

— Руда, це від твоїх болячок. Лікар приписав, - відповів він, а я миттю закинула їх в рот і зістрибнула з ліжка.
В голові паморочиться, але через декілька хвилин все пройшло.

— Ти чого встала? - крикнув він.

— Я, мені потрібно додому, - промовила я і пішла до вхідних дверей.

— Ти нікуди не підеш! - промовив він, коли я взувалась.

— Я тебе почула! - швидко вийняла ключі з вхідних дверей і замкнула на ключ.

— Ах ти ж, руде дівчисько! - ой-ой  час покидати це місце.

— Дякую, недоумку! - відповіла я і побігла до ліфту.

На вулиці почало сутеніти, я швидко набрала номер Жені, щоб підкинув мене до батька в лікарню. Він знаходився в комі, тому цілі вихідні проводила там, або шукала де можна знайти роботу де гарна зарплата, але я її знайшла.

— Татусю, я принесла тобі ці запашні ромашки, так як їх любила матуся, але її з нами більше немає, - сльози полелись самі собою.

Мені боляче до сих пір, матусі немає батько на грані смерті і це все через продукти, для нашої маленької крамнички. Ні це все через мене, я ніколи не могла з ними провести нормально час, адже я егоїстка яка думає тільки про себе. Цілу ніч я пробула поруч з батьком. Прокинулась я під ранок і вирішила піти додому.