7 розділ

Кармелія

— Алло? - підняла слухавку я.

— Привіт, ти де? - запитав Адріан.

— Тобі яка різниця? Ти краще скажи навіщо мене сфотографував і виклав в соц. мережі? Я тобі позволяла мене фотографувати? - закидала його питаннями я.

— Ну по перше - заспокойся! По друге - в угоді не було сказано, що заборонено фотографувати партнера, - викрутився він. — По третє - скажи де ти знаходишся? Мені потрібна Ваша допомога! - промовив Агрест і чекав на мою відповідь.

— Я на зупинці, - промовила я і посміхнулась.

— На якій конкретно? Їх просто в городі дуже багато, - запитав він, а я знову широко посміхнулась і сказала йому моє місце знаходження. — Все моя кицю, виїджаю до тебе, тільки чекай на мене!

— Киця? Добре білявий чекаю! - промовила я і скинула виклик. 
 

***
 

Вечір. Це дуже прекрасний для мене час. Місто поступово починає засипати в цій прекрасній темряві, а для когось взагалі прокидатися. Яскраві фанарі освічують дорогу, а на небі де-не-де з під темних хмар виринав місяць і деякі зорі. 
Я сиділа на зупинці і влилась в цю для мене прекрасну атмосферу. Увімкнувши в навушниках музику я виглядала автівку мого хлопця. Маршрутка на яку я мала б сісти поїхала без мене... Незабаром з неба полелись невеликі краплі дощу, а згодом він став ще ряснішим. Майже годину чекаю на нього, но його немає...
Мені прийшло повідомлення в надії, що воно від Адріана, але було від Марії: « Завтра на 15:00 невеличкий показ мод, будь готова) » 
Я заплакала... Чому я плачу? Через що? Чи через когось? 
Під'їхала маршрутка в яку я хотіла сісти, але... 
— Кармеліє, стій! - почула знайомий голос в себе за спиною.

Я повернула голову в бік і побачила його. Він прийшов. Змоклий до самої нитки, але все таки прийшов. Агрест підбіг до мене і сильно обійняв.

— Ти чекала...

— Так дурню, а що я мала робити? Пообіцяла я тобі, а обіцянки дотримую, ніж дехто! - промовила я та вагаючись обійняла у відповідь. — Ти не міг мені подзвонити? Де твоя парасоля? Ти ж можеш захворіти! - скинула з себе свою курточку і накинула на нього, а він посміхнувся.

— Просто я поручив одному хлопцю відремонтували мою машину, но він її розбив, а телефон в дома забув, пробач... - він відповів на мої питання, а я здивувалась.

— І ти заради мене сюди біг? - знову запитала я.

— Так! Просто нехочу щоб ти злилась на мене. Ходімо додому грітись, а то справді простигнемо, - промовив він і посміхнувся. Він попросив викликати нам таксі.
 

***
 

Ми прийшли додому і зразу включила чайник. Вирішила зробити нам чай з ромашки і меліси, щоб не захворіти. Адріан пішов в душ, а я переодягатись.

— Ого, нічогеньке татуювання, - злякалась я і швидко прикрила себе руками.

— Хей! Якщо зараз не підеш, то буде тільки гірше, - попередила я, але коли повернула голову його там не було.

Попивши чаю, ми лягли спати. Він мене обійняв, але я не перечила може йому справді холодно, бо через мене пробіг під дощем, щоб я не сердилась на нього.
 

***
 

Знову початок нового дня. Сьогодні я вирішила пропустити пару,  так як до нас приїжджають поважні люди з Франції. Тому відбудеться показ мод. Моделей підібрала Марія тому буде цікаво.

Я швидко прийняла душ, одягнулась та нафарбувалась. Також приготувала сніданок для свого “хлопця”. Після вчорашнього я трішки змінила свою думку про нього, але це не змінює наші відносини.

— Прокидайся! - штурхнула я його в плече.

— Ай! Чому ти така жорстока? З самого ранку! - промовив хлопець і накрив свою голову покривалом.

— Я жорстока? Слухай вставай, бо я не маю часу з тобою возитись! - сказала я і стягнула з нього покривало.

— Чому? Куди ти? - запитав він і потягнув мене за руку до себе, та впала на нього. Я задивилась так, як він на мене.

— В тебе прекрасні очі.. - висловила свої думки в голос та навіть не помітила цього.

— Правда? - промовив він, а я швидко встала .

— Давай вставай! Сьогодні мені мій байк потрібен, тому відай його будь-ласка, - вперше в нього щось прошу, а він написав комусь. — Я дуже поспішаю! Думаю я сьогодні відпочину від тебе, - вот так! А то мені вже снитися почав. — Сніданок на столі!

— Хей не втікай від мене! І яка ще робота? Тобі мене не вистачає? -промовив він, а я скоріше за все скривилась ніж здивувалась.

— Робота дівчиною тимчасова і вона сама собою, а це моя особиста справа якою я хочу займатися все життя. Так-що відчепиться і їдь на навчання! - промовила я і вийшла з кімнати, а потім з квартири.

 — І взагалі я не маю перед ним відчитувати!
 

***
 

Вже на вулиці я поглянула на балкон, де стояв Агрест і спостерігав за мною. Він помітив мій погляд і помахав рукою, а я закотила очі і сіла на свій байк. Як виявилось він заховав його в гараж.
Я підала газу і рушила до бутику "M•A". Минаючи вулиці раннього прохолодного Києва через декілька хвилин я була на місці.

— Кармеліє, я дуже рада що ти вже тут, - промовила Марія.

— Привіт, щось трапилось? - запитала я. просто знаю, що вона мене попросить.

— Так, допоможи мені вибрати сукню, - я так знала, але не розумію, чому головний модельєр довіряє це мені?

— Без проблем! - посміхнулась я і почала вибирати дещо з нової колекції. І тут мені кинулась в очі синя сукня, яка переливалась в фіолетовий колір. Вона була довга з прорізом для ноги, а також на тоненьких бретельках. — Ось ця! Якраз під твій макіяж підійде!

— Ох, дякую люба! Піду одівати! Скоро приїдуть поважні люди, зустрінь їх! - крикнула вона мені, коли зайшла в гримерку.

Я почула як двері відчинилися тому,  що продзвенів знайомий мені дзвіночок і на порозі стояло пару людей. Я з ними привіталась і провела їх в середину поки не зібралась повна зала. Приїхали фотографи і відеозйомщики та моделі. З них були хлопці і дівчата і кожні розділені по парам.

— Доброго дня, - промовив до мене незнайомець.— Як я зрозумів ви дизайнер цього випуску.