2 Розділ

Роv Натсу 
Чудово! Нас змушують зустрічатися, та це не все, то будуть якісь простачки, які не вміють навіть вічливо говорити! Я погодився тільки через те, що мені пообіцяли нові клавіші, бо старі вже стерті та й западають трішки. Нас провели до кімнати і змусили обирати. Дівчат було шість. Не для кожного по стільки, шість на нас всіх. Чудово!
Я теж вирішив обрати, нічого втрачати. Я оглянув кожну з них. Ніхто особливо не тягне, хоча... Мій погляд наткнувся на неї. Ця дівчина із блакитно-смарагдовими очима. Її волосся було, щось між каштановим і чорним, з руденьким відтінком. Вона не виглядала заплаканою як решта дівчат, її обличчя не виражало ніяких емоцій. Її пухкі рожеві губи так і манили припасти до них жадібним поцілунком. Я підійшов до неї і сказав:
- Привіт!
- Іди звідси! - послідувала не цілком логічна відповідь.
- Чуєш ти...
- Що я? Так, ти зірка, але боюсь, що спілкування зі мною не піде тобі на користь, тому що зі мною у кожного корона спаде.
- Ти маєш радіти навіть через те, що бачич мене, я вже нічого не говорю про те, що жити зі мною.
- Ой...
Вона розгубилася, а потім підійшла до мене і потягнулася. Я був готовий до поцілунку, але вона вліпила мені дзвінкого ляпаса.
- Ах ти ж...
Я збирався відповісти їй міцним словечком, але вона виперидела мене.
- Зірка почала яскравіше палати, боюсь, що пожежа гарантована, - говорила вона з іронією, але на лиці все та ж незворушна маска. - Знай, мені подобаються ваші пісні, але не ви. Пісні - це просто пісні, а ви їх виконавці, але подобаєтесь, далеко не кожному слухачу.
- Чому ти... Навіть не посміхаєшся коли знущаєшся наді мною.
- Не бачу в цьому сенсу. В контракті сказано, що я маю пробути місяць твоєю дівчиною за пристойну суму.
- То ти це заради грошей? Давай я тобі куплю квартиру, одяг, косметику та будь-що взагалі, але ти не будеш брати участь в цьому.
- Ні, ти не допоможеш з цим, ти не маєш таких зв'язків! - останні слова вона прокричала, а на її очах бриніли перламутрові сльози.
- Яких?
- Я не буду це розповідати тобі, тим паче я вже погодилася.
До приміщення знову зайшли спонсори і продюсер, вони схвально посміхнулися, коли побачили, що тут утворилися шість пар. А моя, так, саме моя злюка підійшла до одного з них і почала говорити. Дивлячись на те, як вона жестикулювала, то злюка була не задоволена. Потім вибігла з приміщення і кудись побігла. Я теж пішов за нею, але лише заради нових клавіш, знайшов її на вулиці. 
- Чому ти пішла?
- Бо я не хочу бути з тобою.
- То кинь контракт.
- Не можу, - стиха промовила.
- Чому? Ти нічого не розповідаєш!
- В мене є на те причини.
- Сьогодні переїжджаєш до мене.
- Завтра, сьогодні я поїду до себе.
- Я тебе підвезу, - сказав я.
- Ні! Я сама! Чому ти до мене причепився?! 
Вона пішла, а я залишився на самоті з думками. Сів в мою синеньку та відполіровану BMW i3 і на повній швидкості поїхав до квартири. Зупинився біля будинку де живуть всі хлопці з офісу і зайшов. Піднявся на 21 поверх і одразу у квартиру. Вона обладнана у стилі мінімолізму. Чорні, сині і білі стіни подекуди з червоними деталями. Вирішив замовити піцу і подивитися якийсь фільм. Включив якусь маму-мамину і там же, на дивані заснув. Прокинувся пізно, тож вирішив не йти до університету. Не дарма ж я юрист, придумувати відмазки я профі. Мимоволі сам собі посміхнувся. До мене подзвонив дядько.
- Ало?
- Натсу, що за свавілля?!
- Ти про що?
- Я все знаю про дівчину на місяць!
- І що?
- Ти не зрозумів? Зараз нагадаю! Ти забув, що маєш одружитися на дочці мого партнера через тиждень?!
- Ні, я ж казав, що не буду.
- Ах ось як? Я не буду тебе більше фінансувати!
- Дядьку, я повністю саморозвинута і свмодостатня людина. Ту картку я тобі поверну завтра вранці.
- Квартиру я теж заберу!
- У мене є своя, але зараз проживаю в будинку всіх зірок.
- Тоді...
- Машина вже рік як у тебе в гаражі.
Я відключився і вирішив піти в якийсь клуб розвіятися. Пішов в "Animeshnik", так називають наш особливий клуб, де подають найкращу випивку і іноді можна "розслабитися" за допомогою особливої травички. Ми з хлопцями таким не займаємося. По дорозі згадав про малу і вирішив, що треба знайти її. Оскільки про неї я нічого не знаю поїхав до офісу.
Там мені сказали, що вони не знають де проживає дівчина, а також її контактів, але вони знають в якому університеті вона навчається. Вони назвали мені адресу і я пішов туди, а точніше поїхав туди. Звісно мене ніхто не чекав, я побігав, а малої не було. Вирішив є знайти коли закінчилася остання пара. Я чекав її біля виходу, але вона не йшла і ось остання купка студентів виходить. І серед них я побачив мою так названо дівчину. Я підійшов до неї, але по ній було видно, що вона не рада мене бачити.
- Ти що тут робиш?! - вона це ледь не прокричала, через що на нас звернули увагу кілька студентів.
- Тебе чекаю.
- Навіщо?
- Ти не дала мені жодних контактів.
- Ти маєш бути в університеті!
- Це не твоя справа, - різко відповів я. - Їдемо по твої речі і до мене.
- А моєї думки не запитаєш? Мені на роботу взагалі-то! 
- Ти не будеш працювати! - гаркнув я. - Ти моя дівчина і...
- Мені плювати на всі твої заборони, я є я! Гроші будуть в кінці місяця, а треба зараз. Як думаєш, що мені робити?
- Навіщо тобі гроші?
- Якщо я скажу, то ти почнеш мене жаліти, я не люблю цього.
- В сенсі? В тебе хтось у в'язниці? За кордоном? Чи... У лікарні?
- Не твоя справа!
- Хто?
- Ніхто!
- В іншому випадку і гроші не потрібні.
- Я все одно піду.
- Тобі мама говорила, що старших треба слухати?
- Не смій згадувати мою родину! - зараз вона була схожа на змію, яка в будь-який момент може плюнути черговою дозою отрути.
- Добре, вибач. Хочеш заберемо твої речі до мене, а ти підеш на роботу?
Вона понуро кивнула. Мені стало шкода її, тому вирішив поступитися. Ми пішли до машини і я посадив її на заднє сидіння. Вона назвала адресу і ми поїхали по її речі. Коли були вдома, то я показав їй де спальня, адже спати ми будемо разом. Потім ванну, кухню і вітальню. Коли вона пішла вирішив спробувати зіграти нову пісню.